Лев товстої усі найкращі казки та оповідання. Російські народні казки у переказі леву товстого

Казки для дітей Олексія Миколайовича Толстого – це короткі чарівні казки та казки про тварин. Казки Толстого займають особливу увагу серед усіх казок російських авторів.

Казки Толстого читати

Рідкісний талант Олексія Миколайовича полягав у вмінні переробити народні казки на такий лад, щоб викликати інтерес маленького слухача і не втратити ідейне багатство російської народної творчості. Така збірка Толстого отримала назву Сорочі казки та на додаток до неї, щоб повністю познайомити вас із творчістю автора ми розміщуємо найкраще на наш погляд його творіння – Золотий ключик або пригоди Буратіно. Казки Толстого читати можна, починаючи саме з цього чудового твору.

Казки Толстого займають особливу увагу серед усіх казок російських авторів. Кожен герой Толстого – це окремий характерний персонаж, є і дивацтва та нестандартне бачення, які завжди описані чудово! Сорочі казки Толстого хоч по суті і є переробкою інших казок, а не його власним винаходом, але письменницький талант, мовні обороти та використання старовинних слів ставлять Сорочі казки Толстого в низку культурної спадщини.

Були брат і сестра – Вася та Катя; і в них була кішка. Весною кішка зникла. Діти шукали її скрізь, та не могли знайти. Один раз вони грали біля комори і почули – над головою щось м'ячить тонкими голосами. Вася вліз сходами під дах комори. А Катя стояла внизу і все питала:

- Знайшов? Знайшов?

Але Вася не відповів їй. Нарешті Вася закричав:

- Знайшов! Наша кішка... І в неї кошенята; такі чудові; Іди сюди швидше.

Катя побігла додому, дістала молока та принесла кішці.

Кошенят було п'ять. Коли вони виросли трошки і стали вилазити з-під кута, де вивелися, діти вибрали собі одне кошеня, сірого з білими лапками, і принесли до будинку. Мати роздала решту кошенят, а цього залишила дітям. Діти годували його, грали з ним і клали з собою спати.

Один раз діти пішли грати на дорогу та взяли з собою кошеня.

Вітер ворушив солому по дорозі, а кошеня гралося з соломою, і діти раділи на нього. Потім вони знайшли біля дороги щавель, пішли збирати його і забули про кошеня. Раптом вони почули, що хтось голосно кричить: "Назад, назад!" – і побачили, що скаче мисливець, а попереду два собаки побачили кошеня і хочуть схопити його. А кошеня, дурне, замість того, щоб бігти, присіло до землі, згорбило спину і дивиться на собак.

Катя злякалася собак, закричала і побігла геть від них. А Вася щодуху пустився до кошеня і одночасно з собаками підбіг до нього. Собаки хотіли схопити кошеня, але Вася впав животом на кошеня і закрив його від собак.

Мисливець підскакав і відігнав собак; а Вася приніс додому кошеня і вже не брав його з собою в полі.

Коли мені було шість років, я просила матір дати мені шити.

Вона сказала:

- Ти ще мала, ти тільки пальці наколеш.

А я все чіплялася. Мати дістала з скрині червоний клапоть і дала мені; потім засунула в голку червону нитку і показала мені, як тримати. Я почала шити, але не могла робити рівних стібків: один стібок виходив великий, а інший потрапляв на край і проривався наскрізь. Потім я вколола палець і хотіла не заплакати, та мати спитала мене:

- Що ти?

Я не втрималася і заплакала. Тоді мати наказала мені йти грати.

Коли я лягла спати, мені все мерехтіли стібки; я все думала про те, як мені швидше вивчитися шити, і мені здавалося так важко, що я ніколи не вивчуся.

А тепер я виросла велика і не пам'ятаю, як навчилася шити; і коли я вчу шити свою дівчинку, дивуюся, як вона не може тримати голку.

Дві дівчинки йшли додому із грибами.

Їм треба було переходити залізницею.

Вони думали, що автодалеко, злізли на насип і пішли через рейки.

Раптом зашуміла машина. Старша дівчинка побігла назад, а менша перебігла через дорогу.

Старша дівчинка закричала сестрі:

- Не ходи назад!

Але машина була так близько і так голосно шуміла, що дівчинка не почула; вона подумала, що їй велять бігти назад. Вона побігла назад через рейки, спіткнулася, випустила гриби і почала підбирати їх.

Машина вже була близько, і машиніст свистів щосили.

Старша дівчинка кричала:

- Кинь гриби!

А маленька дівчинка думала, що їй наказують зібрати гриби, і повзала дорогою.

Машиніст не міг утримати машину. Вона свискала з усіх сил і наїхала на дівчинку.

Старша дівчинка кричала та плакала. Усі, хто проїжджав, дивилися з вікон вагонів, а кондуктор побіг на кінець поїзда, щоб бачити, що сталося з дівчинкою.

Коли поїзд пройшов, всі побачили, що дівчинка лежить між рейками головою вниз і не рухається.

Потім, коли поїзд уже від'їхав далеко, дівчинка підвела голову, схопилася на коліна, зібрала гриби і побігла до сестри.

Зібрався батюшка до міста, а я йому говорю:

- Батю, візьми мене з собою.

А він каже:

- Ти там замерзнеш; куди тебе…

Я повернувся, заплакав і пішов у комірчину. Плакав-плакав і заснув.

І бачу я уві сні, ніби від нашого села невелика доріжка до каплиці, і бачу я – цією доріжкою йде батя. Я наздогнав його, і ми пішли разом з ним у місто. Іду я і бачу – попереду топиться грубка. Я говорю: «Батю, це місто?» А він каже: "Він самий". Потім ми дійшли до печі, і бачу я – там печуть калачі. Я говорю: «Купи мені калачика». Він купив і дав мені.

Тут я прокинувся, підвівся, взувся, взяв рукавиці і пішов надвір. На вулиці хлопці катаються на льодянкахта на санках. Я став з ними кататися і катався до тих пір, поки не хитнув.

Тільки-но я повернувся і вліз на грубку, чую – батько повернувся з міста. Я зрадів, схопився і говорю:

– Батю, що – купив мені калачика?

Він говорить:

– Купив, – і дав мені калач.

Я з печі скочив на лаву і почав танцювати від радості.

Був Сергій іменинник, і багато йому різних подарували подарунків: і дзиги, і коні, і картинки. Але найдорожче подарунків подарував дядько Серьожі сітку, щоб птахів ловити. Сітка зроблена так, що на рамці прироблено дощечку, і сітка відкинута. Насипати насіння на дощечку та виставити на двір. Прилетить пташка, сяде на дощечку, дошка підвернеться, і сітка сама захлопнеться. Зрадів Сергій, прибіг до матері показати сітку.

Мати каже:

- Не гарна іграшка. На що тобі пташки? Навіщо ти їх мучитимеш!

– Я їх у клітки посаджу. Вони співатимуть, і я їх годуватиму.

Дістав Сергій насіння, насипав на дощечку і виставив сітку в сад. І все стояв, чекав, що пташки прилетять. Але птахи його боялися і летіли на сітку. Пішов Сергій обідати і сітку залишив. Подивився після обіду, сітка зачинилася і під сіткою б'ється пташка. Сергій зрадів, спіймав пташку і поніс додому.

- Мама! Подивіться, я пташку спіймав, це, мабуть, соловей!.. І як у нього серце б'ється!

Мати сказала:

– Це чіж. Дивись же, не муч його, а краще пусти.

- Ні, я його годуватиму і напуватиму.

Посадив Сергійка чижа в клітку, і два дні сипав йому насіння, і ставив воду, і чистив клітку. Третього дня він забув про чижа і не змінив йому воду. Мати йому й каже:

- Ось бачиш, ти забув про свою пташку, краще пусти її.

– Ні, я не забуду, я зараз поставлю води та вичищу клітку.

Засунув Сергія руку в клітку, почав чистити, а чижик злякався, б'ється об клітку. Сергій вичистив клітку і пішов по воду. Мати побачила, що він забув закрити клітку і кричить йому:

- Сергію, закрий клітку, а то вилетить і вб'ється твоя пташка!

Не встигла вона сказати, чижик знайшов дверцята, зрадів, розпустив крильця і ​​полетів через світлицю до віконця. Та не бачив шибки, вдарився об скло і впав на підвіконня.

Прибіг Сергій, узяв пташку, поніс її в клітку. Чижик був ще живий; але лежав на грудях, розпустивши крильця, і важко дихав. Сергій дивився, дивився і почав плакати.

- Мама! Що мені тепер робити?

– Тепер нічого не вдієш.

Сергій цілий день не відходив від клітки і все дивився на чижика, а чижик так само лежав на грудці і важко і скоро дихав. Коли Сергійко пішов спати, чижик ще живий. Сергій довго не міг заснути. Щоразу, як заплющував очі, йому уявлявся чижик, як він лежить і дихає. Вранці, коли Сергій підійшов до клітки, він побачив, що чіж вже лежить на спинці, підтиснув лапки і закостенів.

Лев Миколайович Толстой, оповідання, казки та байки у прозі для дітей. До збірки увійшли не тільки всім відомі оповідання Льва Толстого "Кісточка", "Кошеня", "Булька", а й такі рідкісні твори, як "Обходитися добром з кожним", "Не мучити тварин", "Не лінуватися", "Хлопчик і батько" та багато інших.

Галка та глечик

Хотіла Галка пити. Надворі стояв глечик з водою, а в глеку була вода тільки на дні.
Галці не можна було дістати.
Вона почала кидати в глечик камінці і стільки накидала, що вода стала вищою і можна було пити.

Пацюки та яйце

Два щури знайшли яйце. Хотіли його ділити і їсти; але бачать, летить ворона і хоче взяти яйце.
Стали думати щури, як яйце від ворони стягнути. Нести? - не схопити; котити? - Розбити можна.
І вирішили щури ось що: одна лягла на спину, схопила яйце лапками, а інша повезла її за хвіст, і як на санях стягла яйце під підлогу.

Жучка

Несла Жучка кістку через міст. Дивись, у воді її тінь.
Прийшло Жучці на думку, що у воді не тінь, а Жучка та кістка.
Вона й пусти свою кістку, щоби ту взяти. Ту не взяла, а своя на дно пішла.

Вовк та коза

Вовк бачить – коза пасеться на кам'яній горі і не можна йому до неї дібратись; він їй і каже: «Пішла б ти вниз: тут і місце рівніше, і трава тобі для корму набагато солодша».
А Коза каже: «Не за тим ти, вовку, мене вниз кличеш: ти не про мою, а про свій корм клопочешся».

Мишка, кіт та півень

Мишка вийшла погуляти. Ходила двором і прийшла знову до матері.
«Ну, матінко, я двох звірів бачила. Один страшний, а другий добрий».
Мати сказала: "Скажи, які це звірі?"
Мишка сказала: «Один страшний, ходить по двору отак: ноги у нього чорні, хохол червоний, очі на викочуванні, а ніс гачком. Коли я повз йшла, він відкрив пащу, ногу підняв і почав кричати так голосно, що я від страху не знала, куди піти!
- Це півень, - сказала стара миша. - Він зла нікому не чинить, його не бійся. Ну, а інший звір?
- Інший лежав на сонечку і грівся. Шийка в нього біла, ніжки сірі, гладкі, сам лиже свою білу грудку і хвостиком трохи рухає, на мене дивиться.
Стара миша сказала: «Дура ти, дура. Це ж сам кіт».

Кошеня

Були брат і сестра – Вася та Катя; і в них була кішка. Весною кішка зникла. Діти шукали її скрізь, та не могли знайти.

Одного разу вони грали біля комори і почули – над головою хтось м'ячить тонкими голосами. Вася вліз сходами під дах комори. А Катя стояла і все питала:

- Знайшов? Знайшов?

Але Вася не відповів їй. Нарешті Вася закричав:

- Знайшов! Наша кішка... і в неї кошенята; такі чудові; Іди сюди швидше.

Катя побігла додому, дістала молока та принесла кішці.

Кошенят було п'ять. Коли вони виросли трошки і стали вилазити з-під кута, де вивелися, діти вибрали собі одне кошеня, сірого з білими лапками, і принесли до будинку. Мати роздала решту кошенят, а цього залишила дітям. Діти годували його, грали з ним і клали із собою спати.

Один раз діти пішли грати на дорогу та взяли з собою кошеня.

Вітер ворушив солому по дорозі, а кошеня гралося з соломою, і діти раділи на нього. Потім вони знайшли біля дороги щавель, пішли збирати його і забули про кошеня.

Раптом вони почули, що хтось голосно кричить:

"Назад, назад!" – і побачили, що скаче мисливець, а попереду два собаки побачили кошеня і хочуть схопити його. А кошеня, дурне, замість бігти, присіло до землі, згорбило спину і дивиться на собак.

Катя злякалася собак, закричала і побігла геть від них. А Вася, що було духу, кинувся до кошеня і одночасно з собаками підбіг до нього.

Собаки хотіли схопити кошеня, але Вася впав животом на кошеня і закрив його від собак.

Мисливець підскакав і відігнав собак, а Вася приніс додому кошеня і вже не брав його з собою на полі.

Старий та яблуні

Старий садив яблуні. Йому сказали: Навіщо тобі яблуні? Довго чекати з цих яблунь плоду, і ти не з'їж із них яблучків». Старий сказав: "Я не з'їм, інші з'їдять, мені спасибі скажуть".

Хлопчик і батько (Щоправда дорожче)

Хлопчик грав і розбив ненароком дорогу чашку.
Ніхто не бачив.
Батько прийшов і спитав:
- Хто розбив?
Хлопчик затремтів від страху і сказав:
– Я.
Батько сказав:
- Дякую, що правду сказав.

Не мучити тварин (Варя та чиж)

У Варі був чіж. Чиж жив у клітці і жодного разу не співав.
Варя прийшла до чижа. - «Час тобі, чиж, співати».
- «Пусти мене на волю, на волі весь день співатиму».

Не лінуватися

Були два мужики - Петро та Іван, вони разом скосили луки. Петро вранці прийшов із сім'єю і став прибирати свій луг. День був спекотний, і трава висохла; надвечір стало сіно.
А Іван не пішов прибирати, а просидів удома. Третього дня Петро повіз додому сіно, а Іван тільки збирався веслувати.
Надвечір пішов дощ. У Петра було сіно, а в Івана вся трава зіпріла.

Не віднімати силою

Був у Петі та у Миші кінь. Став у них суперечка: чий кінь?
Стали вони коня один у одного рвати.
- "Дай мені, мій кінь!" - "Ні, ти мені дай, кінь не твій, а мій!"
Прийшла мати, взяла коня, і став кінь нічий.

Чи не об'їдатися

Мишка гризла підлогу, і стала щілина. Миша пішла у щілину, знайшла багато їжі. Миша була жадібна і їла так багато, що в неї черево стало повно. Коли став день, миша пішла до себе, але черево було так повне, що вона не пройшла в щілину.

Обходитися добром із кожним

Білка стрибала з гілки на гілку і впала прямо на сонного вовка. Вовк скочив і хотів її з'їсти. Білка почала просити: «Пусти мене». Вовк сказав: «Добре, я пущу тебе, тільки ти скажи мені, чому ви, білки, такі веселі? Мені завжди нудно, а на вас дивишся, ви там, вгорі все граєте та стрибаєте». Білка сказала: «Пусти мене на дерево, а звідти тобі скажу, а то я боюся тебе». Вовк пустив, а білка пішла на дерево і звідти сказала: «Тобі через те нудно, що ти злий. Тобі злість серце палить. А ми веселі через те, що ми добрі і нікому зла не робимо».

Старих людей поважати

У бабусі була онука; раніше онука була мила і все спала, а баба сама пекла хліби, крейди, мила, шила, пряла і ткала на онучку; а після бабуся стала стара і лягла на грубку і все спала. І онука пекла, мила, шила, ткала та пряла на бабусю.

Як тітонька розповідала про те, як вона навчилася шити

Коли мені було шість років, я просила матір дати мені шити. Вона сказала: Ти ще мала, ти тільки пальці наколеш; а я все чіплялася. Мати дістала з скрині червоний клапоть і дала мені; потім засунула в голку червону нитку і показала мені, як тримати. Я почала шити, але не могла робити рівних стібків; один стібок виходив великий, а інший потрапляв на край і проривався наскрізь. Потім я вколола палець і хотіла не заплакати, та мати запитала мене: Що ти? - я не втрималася і заплакала. Тоді мати наказала мені йти грати.

Коли я лягла спати, мені всі здавались стежки: я все думала про те, як би мені швидше вивчитися шити, і мені здавалося так важко, що я ніколи не вивчуся. А тепер я виросла велика і не пам'ятаю, як навчилася шити; і коли я вчу шити свою дівчинку, дивуюся, як вона не може тримати голку.

Булька (Оповідання офіцера)

У мене була мордочка. Її звали Булькою. Вона була вся чорна, тільки кінчики передніх лап були білі.

У всіх мордачок нижня щелепа довша за верхню і верхні зуби заходять за нижні; але у Бульки нижня щелепа так видавалася вперед, що палець можна було закласти між нижніми і верхніми зубами. Обличчя Бульки було широке; очі великі, чорні та блискучі; і зуби та ікла білі завжди стирчали назовні. Він був схожий на Арапа. Булька був смирний і не кусався, але він був дуже сильний і чіпкий. Коли він, бувало, уцідиться за щось, то стисне зуби і повисне, як ганчірка, і його, як клещука, не можна ніяк відірвати.

Один раз його пускали на ведмедя, і він вчепився ведмедеві у вухо і повис, як п'явка. Ведмідь бив його лапами, притискав до себе, кидав з боку в бік, але не міг відірвати і впав на голову, щоб розчавити Бульку; але Булька доти на ньому тримався, доки його не відлили холодною водою.

Я взяв його щеняти і сам вигодував. Коли я їхав служити на Кавказ, я не хотів брати його і пішов від нього потихеньку, а його велів замкнути. На першій станції я хотів уже сідати на іншу перекладну, як раптом побачив, що дорогою котиться щось чорне і блискуче. То був Булька у своєму мідному нашийнику. Він летів щодуху до станції. Він кинувся до мене, лизнув мою руку і розтягнувся в тіні під возом. Мова його висунулась на цілу долоню. Він то втягував його назад, ковтаючи слини, то знову висовував на цілу долоню. Він поспішав, не встигав дихати, боки його так і стрибали. Він повертався з боку на бік і постукував хвостом об землю.

Я дізнався потім, що він після мене пробив раму і вискочив з вікна і прямо, моїм слідом, поскакав по дорозі і проскакав так верст двадцять у самий жар.

Мільтон і Булька (Оповідання)

Я завів собі для фазанів лягаву собаку. Собаку звали Мільтон: він був високий, худий, крапчастий по сірому, з довгими брилами і вухами і дуже сильний і розумний. З Бульком вони не гризлися. Жоден собака ніколи не огризався на Бульку. Він, бувало, тільки покаже свої зуби, і собаки підтискають хвости і відходять геть. Одного разу я пішов із Мільтоном за фазанами. Раптом Булька прибіг до лісу. Я хотів прогнати його, але не міг. А йти додому, щоби відвести його, було далеко. Я думав, що він не заважатиме мені, і пішов далі; але щойно Мільтон почув у траві фазана і почав шукати, Булька кинувся вперед і став лізти на всі боки. Він намагався раніше Мільтона підняти фазана. Він щось чув у траві, стрибав, крутився: але чуття в нього погане, і він не міг знайти сліду один, а дивився на Мільтона і біг туди, куди йшов Мільтон. Щойно Мільтон рушить слідом, Булька забіжить уперед. Я відкликав Бульку, бив, але нічого не міг зробити з ним. Щойно Мільтон почав шукати, він кидався вперед і заважав йому. Я хотів уже йти додому, бо думав, що полювання моє зіпсоване, у Мільтон краще за мене придумав, як обдурити Бульку. Він ось що зробив: як тільки Булька забіжить йому вперед, Мільтон кине слід, поверне в інший бік і вдасться, що він шукає. Булька кинеться туди, куди показав Мільтон, а Мільтон озирнеться на мене, махне хвостом і піде знову справжнім слідом. Булька знову вдається до Мільтона, забігає вперед, і знову Мільтон навмисне зробить кроків десять убік, обдурить Бульку і знову поведе мене прямо. Отже, все полювання він обманював Бульку і не дав йому зіпсувати справу.

Акула (Оповідання)

Наш корабель стояв на якорі біля берега Африки. День був чудовий, з моря віяв свіжий вітер; але до вечора погода змінилася: стало душно і точно з топленої грубки несло на нас гарячим повітрям із пустелі Сахари.

Перед заходом сонця капітан вийшов на палубу, крикнув: «Купатися!» - і в одну хвилину матроси пострибали у воду, спустили в воду вітрило, прив'язали його і в вітрили влаштували купальню.

На кораблі з нами було два хлопчики. Хлопчики перші пострибали у воду, але їм тісно було в вітрилі, вони надумали плавати наввипередки у відкритому морі.

Обидва, як ящірки, витягувалися у воді і щосили попливли до того місця, де було барило над якорем.

Один хлопчик спочатку перегнав товариша, але згодом став відставати. Батько хлопчика, старий артилерист, стояв на палубі і милувався своїм синочком. Коли син став відставати, батько крикнув йому: Не видавай! понатужся!»

Раптом із палуби хтось крикнув: «Акула!» - і всі ми побачили у воді спину морського чудовиська.

Акула пливла прямо на хлопчиків.

Назад! назад! поверніться! акула! – закричав артилерист. Але хлопці не чули його, пливли далі, сміялися і кричали ще веселіше і голосніше, ніж колись.

Артилерист, блідий, як полотно, не рухаючись, дивився на дітей.

Матроси спустили човен, кинулися в нього і, згинаючи весла, помчали щосили до хлопців; але вони були ще далеко від них, коли акула вже була не далі 20 кроків.

Хлопчики спочатку не чули, що їм кричали, і не бачили акули; але потім один із них озирнувся, і ми всі почули пронизливий вереск, і хлопці попливли в різні боки.

Віск цей ніби розбудив артилериста. Він зірвався з місця і побіг до гармат. Він повернув хобот, приліг до гармати, прицілився і взяв ґнот.

Ми всі, скільки нас не було на кораблі, завмерли від страху і чекали, що буде.

Пролунав постріл, і ми побачили, що артилерист упав біля гармати і закрив обличчя руками. Що сталося з акулою та з хлопчиками, ми не бачили, бо на мить дим застелив нам очі.

Але коли дим розійшовся над водою, з усіх боків почувся спочатку тихий ремствування, потім ремствування це стало сильнішим, і, нарешті, з усіх боків пролунав гучний, радісний крик.

Старий артилерист відкрив обличчя, піднявся, а глянув на море.

По хвилях коливалося жовте черево мертвої акули. За кілька хвилин човен підплив до хлопчиків і привіз їх на корабель.

Лев та собачка (Биль)

Ілюстрація Насті Аксьонової

У Лондоні показували диких звірів і дивилися грошима чи собаками і кішками на корм диким звірам.

Одній людині захотілося подивитись звірів: він ухопив на вулиці собачку і приніс її до звіринця. Його пустили дивитися, а собачку взяли і кинули в клітку до лева на поживу.

Собачка підібгала хвіст і притулилася в кут клітки. Лев підійшов до неї і понюхав її.

Собачка лягла на спину, підняла лапки і стала махати хвостиком.

Лев торкнув її лапою і перевернув.

Собачка схопився і став перед левом на задні лапки.

Лев дивився на собачку, повертав голову збоку і не чіпав її.

Коли господар кинув леву м'яса, лев відірвав шматок і залишив собачку.

Увечері, коли лев ліг спати, собачка лягла біля нього і поклала свою голову йому на лапу.

З того часу собачка жила в одній клітці з левом, лев не чіпав її, їв корм, спав з нею разом, а іноді грав з нею.

Одного разу пан прийшов у звіринець і впізнав свого собачку; він сказав, що собачка його власна, і попросив господаря звіринця віддати йому. Хазяїн хотів віддати, але щойно почали кликати собачку, щоб взяти її з клітки, лев наїжачився і загарчав.

Так прожили лев та собачка цілий рік в одній клітці.

Через рік собачка захворіла і здохла. Лев перестав їсти, а все нюхав, лизав собачку і чіпав її лапою.

Коли він зрозумів, що вона померла, він раптом зістрибнув, наїжачився, став хльоснути себе хвостом з боків, кинувся на стіну клітини і почав гризти засуви та підлогу.

Цілий день він бився, метався в клітці і рев, потім ліг біля мертвого собачки і затих. Хазяїн хотів забрати мертвого собачку, але лев нікого не підпускав до нього.

Хазяїн думав, що лев забуде своє горе, якщо йому дати іншого собачку, і пустив до нього в клітку живого собачку; але лев одразу розірвав її на шматки. Потім він обійняв своїми лапами мертвого собачку і так лежав п'ять днів.

На шостий день лев помер.

Стрибок (Биль)

Один корабель обійшов навколо світу і повертався додому. Була тиха погода, весь народ був на палубі. Серед народу крутилася велика мавпа і бавила всіх. Мавпа ця корчилася, стрибала, робила кумедні пики, передражнювала людей, і видно було - вона знала, що нею бавляться, і тому ще більше розходилася.

Вона підстрибнула до 12-річного хлопчика, сина капітана корабля, зірвала з його голови капелюх, одягла і швидко піднялася на щоглу. Усі засміялися, а хлопчик залишився без капелюха і сам не знав, чи сміятися йому, чи плакати.

Мавпа сіла на першій перекладині щогли, зняла капелюх і стала зубами та лапами рвати його. Вона ніби дражнила хлопчика, показувала на нього і робила йому пики. Хлопчик погрозив їй і крикнув на неї, але вона ще зліше рвала капелюха. Матроси голосніше стали сміятися, а хлопчик почервонів, скинув куртку і кинувся за мавпою на щоглу. В одну хвилину він піднявся по мотузці на першу перекладину; але мавпа ще спритніша і швидша за нього, в ту саму хвилину, як він думав схопити капелюха, піднялася ще вище.

Так не втечеш ти від мене! - закричав хлопчик і поліз вище. Мавпа знову підманила його, полізла ще вище, але хлопчика вже розібрав запал, і він не відставав. Так мавпа і хлопчик за одну хвилину дісталися до самого верху. На самому верху мавпа витяглася на всю довжину і, зачепившись задньою рукою за мотузок, повісила капелюх на край останньої перекладини, а сама піднялася на маківку щогли і звідти корчилася, показувала зуби і раділа. Від щогли до кінця перекладини, де висів капелюх, було аршина два, так що дістати її не можна було інакше, як випустити з рук мотузку та щоглу.

Але хлопчик дуже розчарувався. Він кинув щоглу і ступив на перекладину. На палубі всі дивилися і сміялися з того, що виробляли мавпа та капітанський син; але як побачили, що він пустив мотузку і ступив на перекладину, похитуючи руками, всі завмерли від страху.

Варто йому тільки оступитися - і він би вщент розбився об палубу. Та якби навіть він і не оступився, а дійшов до краю поперечини і взяв капелюха, то важко було йому повернутись і дійти назад до щогли. Всі мовчки дивилися на нього і чекали, що буде.

Раптом у народі хтось ахнув від страху. Хлопчик від цього крику отямився, глянув униз і захитався.

У цей час капітан корабля, батько хлопчика, вийшов із каюти. Він ніс рушницю, щоб стріляти чайок2. Він побачив сина на щоглі, і зараз же прицілився до сина і закричав: «У воду! стрибай зараз у воду! застрелю!» Хлопчик хитався, але не розумів. "Стригай чи застрелю!.. Раз, два..." і як тільки батько крикнув: "три" - хлопчик розмахнувся головою вниз і стрибнув.

Як гарматне ядро, шльопнуло тіло хлопчика в море, і не встигли хвилі закрити його, як уже 20 молодців матросів зістрибнули з корабля в море. Секунд через 40 – вони борги здалися всім – виринуло тіло хлопчика. Його схопили та витягли на корабель. Через кілька хвилин у нього з рота та з носа полилася вода, і він почав дихати.

Коли капітан побачив це, він раптом закричав, ніби щось душило його, і втік до себе в каюту, щоб ніхто не бачив, як він плаче.

Пожежні собаки (Біль)

Буває часто, що в містах на пожежах залишаються діти в будинках і їх не можна витягти, тому що вони від переляку сховаються і мовчать, а диму не можна їх розглянути. Для цього у Лондоні привчені собаки. Ці собаки живуть із пожежниками, і коли загориться будинок, то пожежники посилають собак витягувати дітей. Один такий собака в Лондоні врятував дванадцятьох дітей; її звали Боб.

Один раз спалахнув будинок. І, коли пожежники приїхали до будинку, до них вибігла жінка. Вона плакала й говорила, що у будинку залишилася дворічна дівчинка. Пожежники надіслали Боба. Боб побіг сходами і втік у димі. Через п'ять хвилин він вибіг із дому і в зубах за сорочку ніс дівчинку. Мати кинулася до дочки і плакала від радості, що дочка була жива. Пожежники пестили собаку і оглядали її - чи не обгоріла вона; але Боб рвався знову до хати. Пожежники подумали, що в будинку є ще щось живе, і пустили його. Собака побіг у будинок і незабаром вибіг з чимось у зубах. Коли народ розглянув те, що вона несла, всі розреготалися: вона несла велику ляльку.

Кісточка (Биль)

Купила мати слив і хотіла їх дати дітям після обіду. Вони лежали на тарілці. Ваня ніколи не їв слив і все нюхав їх. І дуже вони йому подобалися. Дуже хотілося з'їсти. Він усе ходив повз сливи. Коли нікого не було у світлиці, він не втримався, схопив одну сливу та з'їв. Перед обідом мати визнала сливи і бачить, однієї немає. Вона сказала батькові.

За обідом батько й каже: «А що, діти, чи не з'їв хтось одну сливу?» Усі сказали: Ні. Ваня почервонів як рак, і сказав також: «Ні, я не їв».

Тоді батько сказав: «Що з'їв хтось із вас, це недобре; але не в тому біда. Біда в тому, що в сливах є кісточки, і якщо хтось не вміє їх їсти і проковтне кісточку, то через день помре. Я цього боюсь».

Ваня зблід і сказав: «Ні, я кісточку кинув за вікно».

І всі засміялися, а Іван заплакав.

Мавпа та горох (Байка)

Мавпа несла дві повні жмені гороху. Вискочила одна горошинка; мавпа хотіла підняти і прокидала двадцять горошинок.
Вона кинулася піднімати і прокидала все. Тоді вона розсердилася, розкидала весь горох і втекла.

Лев і миша (Байка)

Лев спав. Миша пробігла йому тілом. Він прокинувся і впіймав її. Миша почала просити, щоб він пустив її; вона сказала: "Якщо ти мене пустиш, і я тобі добро зроблю". Лев засміявся, що миша обіцяє йому добро зробити, і пустив її.

Потім мисливці зловили лева і прив'язали мотузкою до дерева. Миша почула левовий рев, прибігла, перегризла мотузку і сказала: "Пам'ятаєш, ти сміявся, не думав, щоб я могла тобі добро зробити, а тепер бачиш, - буває і від миші добро".

Старий дід і онучок (Байка)

Став дід дуже старий. Ноги в нього не ходили, не бачили, вуха не чули, зубів не було. І коли він їв, у нього текло з рота. Син та невістка перестали його за стіл садити, а давали йому обідати за піччю. Знесли йому якось обідати в чашці. Він хотів її посунути, та впустив і розбив. Невістка почала лаяти старого за те, що він їм усе в хаті псує і чашки б'є, і сказала, що тепер вона йому даватиме обідати в балії. Старий тільки зітхнув і нічого не сказав. Сидять раз чоловік із дружиною будинку і дивляться - синочок їх на підлозі дощечками грає - щось налагоджує. Батько і спитав: «Що ти це робиш, Мишко?» А Мишко і говорив: «Це я, батюшка, балію роблю. Коли ви з матінкою старі будете, щоб вас із цієї балії годувати».

Чоловік із дружиною подивилися один на одного і заплакали. Їм стало соромно за те, що вони так ображали старого; і стали з того часу садити його за стіл і доглядати його.

Лгун (Байка, інша назва - Не брехати)

Хлопчик стеріг овець і, ніби побачивши вовка, почав звати: «Допоможіть, вовку! вовк!» Чоловіки прибігли і бачать: неправда. Як зробив він так і двічі і тричі, трапилося - і справді набіг вовк. Хлопчик почав кричати: "Сюди, сюди швидше, вовк!" Мужики подумали, що знову обманює, - не послухали його. Вовк бачить, боятися нічого: на просторі перерізав усю череду.

Батько та сини (Байка)

Батько наказав синам, щоб жили у злагоді; вони не слухали. Ось він наказав принести віник і каже:

"Зламайте!"

Скільки вони билися, не могли зламати. Тоді батько розв'язав віник і велів ламати по одному лозині.

Вони легко переламали лозини поодинці.

Мураха та голубка (Байка)

Мураха спустився до струмка: захотів напитися. Хвиля захлеснула його і мало не потопила. Голубка несла гілку; вона побачила - мурашка тоне, і кинула йому гілку в струмок. Мураха сів на гілку і врятувався. Потім мисливець розставив мережу на голубку і хотів зачинити. Мураха підповз до мисливця і вкусив його за ногу; мисливець охнув і впустив мережу. Голубка спалахнула і полетіла.

Курка та ластівка (Байка)

Курка знайшла зміїні яйця і стала їх висиджувати. Ластівка побачила і каже:
«То ж дурна! Ти їх виведеш, а як виростуть, вони тебе скривдять першу».

Лисиця та виноград (Байка)

Лисиця побачила - висять стиглі кисті винограду, і стала налагоджуватися, як би їх з'їсти.
Вона довго билася, але не могла дістати. Щоб прикро заглушити, вона каже: «Зелені ще».

Два товариші (Байка)

Ішли лісом два товариші, і вискочив на них ведмідь. Один кинувся тікати, вліз на дерево і сховався, а другий лишився на дорозі. Робити йому не було чого - він упав додолу і прикинувся мертвим.

Ведмідь підійшов до нього і почав нюхати: він і дихати перестав.

Ведмідь понюхав йому обличчя, подумав, що мертвий і відійшов.

Коли ведмідь пішов, той зліз із дерева і сміється: «Ну що, каже, ведмідь тобі на вухо говорив?

«А він сказав мені, що погані люди ті, які в небезпеці від товаришів тікають».

Цар та сорочка (Казка)

Один цар був хворий і сказав: «Половину царства віддам тому, хто вилікує мене». Тоді зібралися всі мудреці і стали судити, як вилікувати царя. Ніхто не знав. Один мудрець сказав, що царя можна вилікувати. Він сказав: Якщо знайти щасливу людину зняти з неї сорочку і надіти на царя - цар видужає. Цар і послав шукати за своїм царством щасливу людину; але посли царя довго їздили по всьому царству і не могли знайти щасливу людину. Не було жодного такого, щоби всім був задоволений. Хто багатий, та хворіє; хто здоровий, та бідний; хто і здоровий і багатий, та дружина не хороша, а в кого діти не добрі; всі на щось та скаржаться. Один раз іде пізно ввечері царський син повз хатинку, і чутно йому - хтось каже: «От слава богу, напрацювався, наївся і спати ляжу; чого мені ще потрібно? Царський син зрадів, звелів зняти з цього чоловіка сорочку, а йому дати за це грошей, скільки він захоче, а сорочку віднести до царя. Послані прийшли до щасливої ​​людини і хотіли з неї зняти сорочку; але щасливий був такий бідний, що на ньому не було й сорочки.

Два брати (Казка)

Два брати пішли разом подорожувати. Опівдні вони лягли відпочити у лісі. Коли вони прокинулися, то побачили - біля них лежить камінь, і на камені щось написано. Вони стали розбирати і прочитали:

«Хто знайде цей камінь, той нехай іде прямо в ліс на схід сонця. дім, і в тому домі знайдеш щастя».

Брати прочитали, що було написано, і менший сказав:

Давай підемо разом. Може, ми перепливемо цю річку, донесемо ведмежат додому і разом знайдемо щастя.

Тоді старший сказав:

Я не піду в ліс за ведмежатами і тобі не раджу. Перше діло: ніхто не знає - чи правда написана на цьому камені; можливо, все це написано на сміх. Так, можливо, ми й не так розібрали. Друге: якщо і правда написана, підемо ми в ліс, прийде ніч, ми не потрапимо на річку і заблукаємо. Та як і знайдемо річку, як ми перепливемо її? Може, вона швидка та широка? Третє: якщо й перепливемо річку, - хіба легку справу відібрати у ведмедиці ведмежат? Вона нас задере, і ми замість щастя пропадемо нізащо. Четверта справа: якщо нам і вдасться забрати ведмежат, - ми не добігнемо без відпочинку в гору. Головна ж справа, не сказано: яке щастя ми знайдемо в цьому домі? Можливо, нас там чекає таке щастя, якого нам зовсім не потрібно.

А молодший сказав:

На мою думку, не так. Даремно цього писати на камені не стали б. І все написано ясно. Насамперед, нам біди не буде, якщо й спробуємо. Друга справа: якщо ми не підемо, хтось інший прочитає напис на камені і знайде щастя, а ми залишимося ні до чого. Третя справа: не попрацювати та не попрацювати, ніщо у світі не тішить. Четверте: не хочу я, щоби подумали, що я чогось та побоявся.

Тоді старший сказав:

І прислів'я каже: "Шукати великого щастя - мало втратити"; та ще: "Не сули журавля в небі, а дай синицю в руки".

А менший сказав:

А я чув: "Вовків боятися, у ліс не ходити"; та ще: "Під лежачий камінь вода не потече". На мене, треба йти.

Менший брат пішов, а старший лишився.

Щойно менший брат увійшов у ліс, він напав на річку, переплив її і тут же на березі побачив ведмедицю. Вона спала. Він ухопив ведмежат і побіг без оглядки на гору. Щойно добіг до верху, виходить йому назустріч народ, підвезли йому карету, повезли в місто і зробили царем.

Він царював п'ять років. На шостий рік прийшов на нього війною інший цар, сильніший за нього; завоював місто і прогнав його. Тоді менший брат пішов знову мандрувати і прийшов до старшого брата.

Старший брат жив у селі ні багато, ні бідно. Брати зраділи один одному і почали розповідати про своє життя.

Старший брат і каже:

Ось і вийшла моя правда: я весь час жив тихо і добре, а ти хочеш і був царем, зате багато лиха бачив.

А менший сказав:

Я не тужу, що пішов тоді до лісу на гору; хоч мені й погано тепер, зате є чим згадати моє життя, а тобі й згадати нема чим.

Липунюшка (Казка)

Жив старий зі старою. Вони не мали дітей. Старий поїхав у поле орати, а стара залишилася вдома млинці пекти. Стара напекла млинців і каже:

«Якби був у нас син, він би батькові млинців відніс; а тепер із ким я пошлю?»

Раптом з бавовни виліз маленький синочок і каже: «Здрастуйте, матінко!..»

А стара й каже: «Звідки ти, синочку, взявся і як тебе звати?»

А синочок і каже: «Ти, матінко, відправила бавовник і поклала в стовпчик, я там і вивівся. А звати мене Липунюшкою. Дай, матінко, я віднесу млинців батюшку».

Стара й каже: «Чи ти донесеш, Липунюшка?»

Донесу, матінко...

Стара зав'язала млинці у вузлик і дала синочку. Липунюшка взяв вузол і побіг у поле.

У полі трапилася йому на дорозі купина; він і кричить: «Батюшка, батюшко, пересади мене через купину! Я тобі млинців приніс».

Старий почув з поля, хтось його кличе, пішов до сина назустріч, пересадив його через купину і каже: Звідки ти, синку? А хлопчик каже: «Я, батюшка, у бавовні вивівся», і подав батькові млинців. Старий сів снідати, а хлопчик каже: «Дай, батюшка, я оратиму».

А старий каже: «У тебе сили нема орати».

А Липунюшка взявся за соху і став орати. Сам оре і сам пісні співає.

Їхав повз це поле пан і побачив, що старий сидить снідає, а кінь один оре. Пан вийшов з карети і каже старому: «Як це в тебе, старий, кінь один оре?»

А старий каже: "У мене там хлопчик оре, він і пісні співає". Пан підійшов ближче, почув пісні і побачив Липунюшку.

Пан і каже: «Старий! продай мені хлопчика». А старий каже: Ні, мені не можна продати, у мене один тільки і є.

А Липунюшка каже старому: «Продай, батюшко, я втечу від нього».

Чоловік і продав хлопчика за сто карбованців. Пан віддав гроші, взяв хлопчика, загорнув його в хусточку і поклав у кишеню. Пан приїхав додому і каже дружині: «Я тобі радість привіз». А дружина каже: "Покажи, що таке?" Барін дістав хустинку з кишені, розгорнув її, а в хустці нічого нема. Липуня вже давно до батька втік.

Три ведмеді (Казка)

Одна дівчинка пішла з дому до лісу. У лісі вона заблукала і почала шукати дорогу додому, та не знайшла, а прийшла в лісі до будиночка.

Двері були відчинені; вона подивилася у двері, бачить: у будиночку нікого немає, і ввійшла. У будиночку цьому жили три ведмеді. Один ведмідь був батьком, звали його Михайло Іванович. Він був великий і кудлатий. Іншою була ведмедиця. Вона була меншою, і звали її Настасья Петрівна. Третє було маленьке ведмежа, і звали його Мишко. Ведмедів не було вдома, вони пішли гуляти лісом.

У будиночку було дві кімнати: одна їдальня, друга спальня. Дівчинка увійшла до їдальні і побачила на столі три чашки з юшкою. Перша чашка, дуже велика, була Михайли Івановича. Друга чашка, менша, була Настасся Петрівнина; третя, синенька чашечка, була Мішуткіна. Біля кожної чашки лежала ложка: велика, середня та маленька.

Дівчинка взяла найбільшу ложку і посьорбала з найбільшої чашки; потім узяла середню ложку і посьорбала із середньої чашки; потім взяла маленьку ложечку і посьорбала з синенької чашечки; і Мишуткина юшка їй здалася найкращою.

Дівчинка захотіла сісти і бачить біля столу три стільці: один великий – Михайли Івановича; другий поменше – Настасьї Петрівнін, а третій, маленький, із синенькою подушечкою – Мішуткін. Вона полізла на великий стілець і впала; потім сіла на середній стілець, на ньому було ніяково; потім сіла на маленький стільчик і засміялася – так було добре. Вона взяла синеньку чашечку на коліна і стала їсти. Поїла всю юшку і стала гойдатися на стільці.

Стільчик проломився, і вона впала на підлогу. Вона встала, підняла стільчик і пішла до іншої кімнати. Там стояли три ліжка: одне велике - Михайли Іваничева; інша середня - Настасся Петрівніна; третя маленька – Мішенькіна. Дівчинка лягла у велику, їй було дуже просторо; лягла в середню - було надто високо; лягла в маленьку - ліжечко довелося їй якраз, і вона заснула.

А ведмеді прийшли додому голодні та захотіли обідати.

Великий ведмідь узяв чашку, глянув і заревів страшним голосом:

Хто хліб в моїй чашці?

Настасья Петрівна подивилася на свою чашку і загарчала не так голосно:

Хто хліб в моїй чашці?

А Мишко побачив свою порожню чашечку і запищав тонким голосом:

ХТО ХЛЕБАВ У Моїй чашці І ВСЕ ВИХЛЕБАВ?

Михайло Іванович глянув на свій стілець і загарчав страшним голосом:

Настасья Петрівна глянула на свій стілець і загарчала не так голосно:

Хто сидів на моєму стільці і зрушив його з місця?

Мишко глянув на свій зламаний стільчик і пропищав:

Хто сидів на моєму стільці і зламав його?

Ведмеді прийшли до іншої кімнати.

Хто лягав у мою постіль і зім'яв її? - заревів Михайло Іванович страшним голосом.

Хто лягав у мою постіль і зім'яв її? - загарчала Настасья Петрівна не так голосно.

А Мішенька підставив лавку, поліз у своє ліжечко і запищав тонким голосом:

Хто лягав у мою постіль?

І раптом він побачив дівчинку і заверещав так, ніби його ріжуть:

Ось вона! Тримай, тримай! Ось вона! Ай-я-яй! Тримай!

Він хотів її вкусити.

Дівчинка розплющила очі, побачила ведмедів і кинулася до вікна. Вона була відчинена, вона вискочила у вікно і втекла. І ведмеді не наздогнали її.

Яка буває роса на траві.

Коли сонячного ранку влітку підеш у ліс, то на полях, у траві видно алмази. Всі ці алмази блищать і переливаються на сонці різними кольорами - і жовтим, і червоним, і синім. Коли підійдеш ближче і розглянеш, що це таке, побачиш, що це краплі роси зібралися в трикутних листках трави і блищать на сонці.

Листок цієї трави всередині мохнатий і пухнастий, як оксамит. І краплі катаються по листку і не мочать його.

Коли необережно зірвеш листок з росинкою, то крапелька скотиться, як кулька світла, і не побачиш, як прослизне повз стебло. Бувало, зірвеш таку чашечку, потихеньку піднесеш до рота і вип'єш росинку, і росинка ця смачніша за всякий напій здається.

Дотик і зір (Міркування)

Заплети вказівний палець із середнім і заплетеними пальцями поторкай маленьку кульку так, щоб вона каталася між обох пальців, а сам заплющи очі. Тобі здасться, що дві кульки. Розплющ очі, - побачиш, що одна кулька. Пальці ошукали, а очі поправили.

Подивися (всього краще збоку) на хороше чисте дзеркало: тобі здасться, що це вікно чи двері і що там позаду щось є. Обмацай пальцем, - побачиш, що це дзеркало. Очі обдурили, а пальці поправили.

Куди подіється вода з моря? (Міркування)

З джерел, ключів і боліт вода тече в струмки, з струмків у річки, з річок у великі річки, та якщо з великих річок тече з моря. З інших боків у моря течуть інші річки, і всі річки течуть у моря з тих пір, як світ створений. Куди подіється вода з моря? Чому вона не тече через край?

Вода із моря піднімається туманом; туман піднімається вище, і з туману робляться хмари. Хмари жене вітром і розносить по землі. З хмар вода падає на землю. З землі стікає в болота та струмки. З струмків тече до річок; з річок у море. З моря знову вода піднімається в хмари, і хмари розносяться по землі.

Казки Толстого списоквключає казки написані А. Н. Толстим. Олексій Миколайович Толстой- російський письменник, поет, народився Миколаївську Саратовської області у сім'ї графа.

Казки Толстого список

• Золотий ключик, або Пригоди Буратіно (1936)

Повний перелік казок Толстого Олексія Миколайовича

• 1. Байка про тетерука
• 2. Бобове зернятко
• 7. Війна грибів
• 8. Вовк та козенята
• 10. Глиняний хлопець
• 11. Дурний вовк
• 15. Гуси - лебеді
• 19. Журавель та чапля
• 21. Заєць - хваста
• 22. Звірі в ямі
• 24. Зимів'я звірів
• 25. Золотий ключик, або пригоди Буратіно
• 27. Іван коров'ячий син
• 28. Іван царевич і сірий вовк
• 30. Як лисиця вчилася літати
• 31. Як стара знайшла лапоть
• 34. Кобила голова
• 35. Коза - дереза
• 37. Колобок
• 38. Кіт - сірий лоб, козел та баран
• 40. Кіт і лисиця
• 41. Кочеток і курочка
• 42. Крива качка
• 43. Кузьма Скоробогатий
• 45. Курочка Ряба
• 46. ​​Лев, щука та людина
• 48. Лисиця та вовк
• 49. Лисиця та дрозд
• 50. Лисиця та журавель
• 51. Лисиця та заєць
• 52. Лисиця та півень
• 53. Лисиця та рак
• 54. Лисиця і тетерів
• 55. Лисиця плачучи
• 56. Лисиця топить глечик
• 57. Лисичка-сестричка та вовк
• 58. Хлопчик із пальчик
• 60. Ведмідь та лисиця
• 61. Ведмідь та собака
• 62. Ведмідь та три сестри
• 63. Ведмідь липова нога
• 65. Мізгір
• 67. Морозко
• 69. Чоловік і ведмідь
• 70. Чоловік і орел
• 73. Немає кози з горіхами
• 74. Про щуку зубасту
• 75. Вівця, лисиця та вовк
• 76. Півень та жорна
• 78. Півник — золотий гребінець
• 79. За щучим велінням
• 80. Іди туди – не знаю куди, принеси те – не знаю що
• 86. Бульбашка, соломинка та лапоть
• 88. Ріпка
• 91. Сестриця Оленка та братик Іванко
• 92. Сівка-Бурка
• 94. Казка про молодильні яблука та живу воду
• 95. Снігуронька та лисиця
• 100. Старий і вовк
• 102. Теремок
• 103. Терьошка
• 106. Хаврошечка
• 108. Царівна жаба
• 109. Чиви, чиви, чивичок ...

Як бачимо казки Толстого, список вмістив 109 казок.

Казки О.М. Толстого

Перші свої досвіди роботи над казковою прозою письменник опублікував окремою книгою в 1910 році: «Сорочі казки» (СПб., Вид-во «Громадська користь»), з посвятою дружині С. І. Димшиць. Книжка фактично вийшла наприкінці 1909 року. Збірка включала 41 казку:

Казки Толстого список

• Їжак-богатир
• Сорока
• Мишка
• Мудрець
• Рись, мужик та ведмідь
• Кіт Васька
• Сова та кіт
• Козел
• Раче весілля
• Мерін
• Верблюд
• Відьмак
• Полівик
• Мураха
• Курячий бог
• Дикий курей
• Гусак
• Маша та мишка
• Сокира
• Картина
• Порточки
• Горщик
• Півнята
• Велетень
• Господар
• Кікімора
• Звірячий цар
• Водяний
• Ведмедик і дідько
• Башкирії
• Срібна дудочка
• Невгамовне серце (під іншою назвою «Русалка»)
• Клята десятина
• Іван та Мар'я
• Іван-царевич та Алая-Аліца
• Смирний чоловік
• Мандрівець і змій
• Богатир Сидор
• Солом'яний наречений

У книзі казки ще були поділені на цикли: «Русалочі казки» та «Сорочі казки». Цей поділ зроблено у 1923 році у збірнику Приворот.

«Золотий ключик, або Пригоди Буратіно»- Повість-казка Олексія Миколайовича Толстого, написана за мотивами казки Карло Коллоді «Пригоди Піноккіо. Історія дерев'яної ляльки».

Ідея видання фольклору виникла у Толстого в Ленінграді у розмові з «місцевими фольклористами» (ПСС, 13, з. 243), а книжки казок були частиною задуманого великого «Зводу російського фольклору». "Звід", за задумом письменника, повинен був включати всі ред і види усної творчості російського народу. Письменник-фольклорист А. Н. Нечаєв свідчить: «Уся зима 1937/1938 р. пішла на попередню підготовку» плану «Зводу» (А. Н. Нечаєв, Н. В. Рибакова, А. Н. Толстой та російська народна казка). - Додаток до ПСС, 13, с. 334). Належало зібрати всі накопичені фольклорні фонди «у вигляді багатотомного видання» (ПСС, 13, с. 243). Роботі над «Зводом» письменник надавав високе громадське значення та сенс: «Видання „Зводу російського фольклору“ буде не лише цінним художнім внеском у світову літературу, але воно має величезне політичне значення, оскільки відображає багату духовну культуру російського народу та країни, до якої спрямовані погляди всього світу »(ПСС, 13, с. 244).

В обговоренні проблем підготовки «Зводу» взяли участь відомі фольклористи 30-х років: М. К. Азадовський, Ю. М. Соколов, Н. П. Андрєєв та інші. У ході обговорення задум був уточнений і розширений: передбачалося видати не лише «Звід російського фольклору», а й «Звід фольклору народів СРСР». Минули наради в установах Академії наук СРСР, відображені відповідними документами та стенограмами, висвітлені у статтях: Ю. А. Крестинський. Незавершені задуми А. Н. Толстого - академіка («Питання літератури», 1974 № 1, с. 313-317); А. А. Горєлов. А. Н. Толстой та Звід російського фольклору. (У кн.: "З історії російської радянської фольклористики". Л., "Наука", 1981, с. 3-6.)

Війна і смерть письменника, що почалася в 1941 році, перервали роботу над «Зводом», частиною якого була і підготовка «Повного зводу російських казок». З п'яти задуманих книжок казок А. М. Толстой встиг видати першу книжку у складі 51 казки – всі звані «казки про тварин». Письменник розпочав роботу над другою книгою – «чарівними казками», – підготував до друку 6 текстів та «приказку» (видані у 1944 році). В архіві письменника до 1953 залишалися неопублікованими 5 казок, які були включені в Збори творів (ПСС, 15, с. 303-320). І при незавершеності всього задуму поява народних казок, підготовлених до друку Толстим, став значною подією в радянській літературі та фольклористиці. Публікація першої книги була здійснена в 1940 році: "Російські казки", т. I, M.-Л., з передмовою А. Толстого, "Чарівні казки", підготовлені письменником до друку, побачили світ у виданні: "Російські народні казки в обробці А. Толстого». Малюнки І. Кузнєцова. М.-Л., Детгіз, 1944 (Шкільна бібліотека. Для початкової школи).

У роботі над казками Толстой здійснив особливий принцип творчого редагування, який відрізняється від літературного «переказу» усного тексту. У передмові до книги казок (1940) Толстой писав звідси: «Було багато спроб переробляти російські народні казки… Укладачі таких збірників зазвичай бралися за обробку казок, причому переказували їх народною мовою, не народними прийомами, а «літературно», тобто тим умовною, книжковою мовою, яка нічого спільного не має з народною». Переказані в такий спосіб казки, за словами письменника, «втрачали всякий сенс»: «…народна мова, дотепність, свіжість, своєрідність, цьому з'явилася деяка незавершеність роботи з їх текстом. Особливо це стає очевидним при порівнянні тексту Толстого «Лиса топить глечик» з джерелом – варіантом Смирнова № 29а. Хоча проти джерелом казка стилістично виправлена, але письменник хотів уникнути простого переказу сюжету там, де було потрібно живе зображення дії. Так, наприклад, у варіанті Смирнова йдеться: «Раз лисиця прийшла до села і потрапила якось в один будинок, де, скориставшись відсутністю господині, знайшла глечик з олією». Толстой усунув зайві слова, книжковий дієприкметник (виділені курсивом), але інтонаційно фраза залишилася ще важкою. Свій варіант тексту письменник пропонував лише уважно переглянувши всі доступні народні варіанти. Судячи з архіву, іншими варіантами казки письменник не мав. Публікація казок, знайдених в архіві, характеризує процес ретельної роботи письменника над текстом казок і тим цікава.

1 - Про малютку-автобус, який боявся темряви

Дональд Біссет


Казка про те, як мама-автобус навчила свого малюка-автобуса не боятися темряви. Він був яскраво-червоного кольору і жив із татом та мамою в гаражі. Щоранку …

2 - Три кошеня

Сутєєв В.Г.

Невелика казка для найменших про трьох кошенят-непосид та їхні веселі пригоди. Маленькі діти люблять короткі історії з картинками, тому, казки Сутєєва такі популярні і улюблені! Три кошеня читати Три кошеня - чорне, сіре і …

3 - Їжачок у тумані

Козлов С.Г.


Казка про Їжачка, як він гуляв уночі і заблукав у тумані. Він упав у річку, але хтось виніс його на берег. Чарівна була ніч! Їжачок у тумані читати Тридцять комариків вибігли на галявину і заграли...

4 - Яблуко

Сутєєв В.Г.


Казка про їжачка, зайця та ворону, які не могли поділити між собою останнє яблуко. Кожен хотів привласнити його собі. Але справедливий ведмідь розсудив їхню суперечку, і кожному дісталося по шматочку ласощів… Стояла пізня…

5 - Про мишеня з книжечки

Джанні Родарі


Невелика оповідь про мишеня, яке жило в книжці і вирішило вистрибнути з неї у великий світ. Тільки він не вмів розмовляти мовою мишей, а знав тільки дивну книжкову мову… Про мишеня з книжки читати…

6 - Чорний вир

Козлов С.Г.


Казка про боягузливого Зайця, який у лісі всіх боявся. І так він утомився від свого страху, що прийшов до Чорного Омута. Але той навчив Зайця жити та не боятися! Чорний вир читати Жив-був Заєць у …

7 - Про Їжачка та Кролика Шматок зими

Стюарт П. та Ріддел К.


Історія про те, як Їжачок перед зимовою сплячкою попроси Кролика зберегти йому до весни шматочок зими. Кролик скачав велику грудку снігу, обгорнув його листям і сховав у себе в норі. Про Їжачка та Кролика Шматочок …

8 - Про Бегемота, який боявся щеплень

Сутєєв В.Г.

Казка про боягузливого бегемота, який втік із поліклініки, бо боявся щеплень. І захворів на жовтяницю. На щастя, його відвезли до лікарні та вилікували. А бегемоту стало дуже соромно за свою поведінку… Про Бегемота, який боявся…