Розвиток професійної компетентності вчителя. "розвиток професійної компетентності педагога" Основні перспективні напрямки розвитку професійної компетентності

Формування професійної компетенції педагога та її вплив на стосунки з дітьми.

На відміну від освіти на інші вікові етапах розвитку,

Дошкільна освіта розглядається як система, в якій центральне місце займають не зміст та форми, а процес взаємодії педагога з дітьми. Педагогічне взаємодія є цілеспрямований контакт педагога та вихованців, наслідком якого є зміни у їх поведінці, діяльності та відносинах. Оскільки педагог для дитини - значуща постать, нею лягає відповідальність за якість взаємодії з дітьми. Отже, поруч із дошкільнятами мають бути

високопрофесійні освітяни.

Досліджуючипрофесійну компетентність педагога , Е.Ф. Зеєр, Є.А.

Клімов, А.К. Маркова, Л.Г. Семушина, Н.М. Тулькібаєва, А.І. Щербаков та

інші вказують на її складові: спеціальні знання, уміння, навички,

Значні особисті якості та ціннісні орієнтації.

Конкретизуючи розуміння сутності професіоналізму стосовно

професійно – педагогічної діяльності, О.М. Краснорядцева

визначає професіонала педагога як людину, яка добре розуміє загальні тенденції розвитку освітнього процесу, свого місця в ньому та

що володіє особливим баченням людини в процесі розвитку, яка розуміє

спрямованість та результативність психологічних дій та впливів; що перетворює будь-яку навчальну ситуацію в простір для розвитку дитини та здатного до проектування розвиваючого педагогічного середовища та самого себе.

В умовах модернізації дошкільної освіти у діяльності

педагогів виділяють ряд взаємопов'язаних компонентів: конструктивний,

організаторський, комунікативний, що конкретизують діяльність

освітян. У цілому нині на федеральному рівні лише розробляються вимоги до особистості та функціональним обов'язкам сучасного вихователя.

Становлення нової системи дошкільної освіти потребує радикального

переосмислення підходу до професійної діяльності, що склався

педагога. Сучасному дитячому садкупотрібен педагог, здатний

самостійно планувати, організовувати педагогічно доцільну

систему роботи, а чи не просто виконувати посадові обов'язки.

Сучасна освітахарактеризується активним включенням педагогів у новаційну діяльність, процес впровадження нових програм та

технологій, методів та прийомів взаємодії з дітьми. За таких умов

особливе значення надається стану професійної діяльності,

рівню компетентності педагогів, підвищення їхньої кваліфікації, прагнення до самоосвіти, самовдосконалення.

Професійна компетентність педагога характеризується як загальна

здатність педагога мобілізувати знання, вміння. Стабільно високий

рівень професійної компетентностіможе бути досягнутий за умови безперервної освіти. На перший план виступає не формальна приналежність до професії, а професійна компетентність, тобто відповідність фахівця до вимог професійної діяльності.

Формування професійної педагогічної компетентності – процес, що триває протягом усього професійного шляху. Для придбання професіоналізму необхідні відповідні здібності, бажання та характер, готовність постійно вчитися та вдосконалювати свою майстерність. Поняття професіоналізму не обмежується характеристиками висококваліфікованої праці; це і особлива думка людини. Необхідною складовою професіоналізму людини єпрофесійна компетентність.

Професійна компетентність педагога – це багатофакторне

явище, що включає систему теоретичних знань педагога і

способів їх застосування у конкретних педагогічних ситуаціях, ціннісні орієнтації педагога, а також інтегративні показники його культури (мова, стиль спілкування, ставлення до себе та своєї діяльності, до суміжних галузей знання та ін).

Під професійною компетентністю розуміється сукупність

професійних та особистісних якостей, необхідних для успішної

педагогічна діяльність.

Професійно компетентним можна назвати педагога, який на

досить високому рівні здійснює педагогічну діяльність,

педагогічне спілкування, досягає стабільно високих результатів у розвитку та вихованні.

Відповідно до визначення поняття «професійна компетентність» оцінювання рівня професійної компетентності педагогічних працівників пропонується здійснювати з використанням трьох критеріїв:

1. Володіння сучасними педагогічними технологіями та їх застосування у професійній діяльності.

2. Готовність вирішувати професійні предметні завдання.

3. Здатність контролювати свою діяльність відповідно до прийнятих правил та норм.

Як одна з найважливіших складових профкомпетентності є здатність самостійно набувати нових знань та вмінь, а також використовувати їх у практичній діяльності. Сьогодні суспільство зазнає найглибших і найшвидших змін за всю свою історію. На зміну колишньому стилю життя, коли однієї освіти вистачало на все життя, приходить новий життєвий стандарт: «ОСВІТА ДЛЯ ВСІХ, ОСВІТА ЧЕРЕЗ ВСЕ ЖИТТЯ…». Одним із показників професійної компетентності педагога є його здатність до самоосвіти, що проявляється у незадоволеності, усвідомленні недосконалості цього становища освітнього процесу та прагненні до зростання, самовдосконалення.

Вихователь 21 століття - це:

Гармонійно розвинена, внутрішньо багата особистість, що прагне духовної, професійної, загальнокультурної та фізичної досконалості;

Вміє відбирати найбільш ефективні прийоми, засоби та технології

навчання та виховання для реалізації поставлених завдань;

Вміє організувати рефлексивну діяльність;

Володіє високим ступенем професійної компетентності, педагог повинен постійно вдосконалювати свої знання та вміння, займатися самоосвітою, мати багатогранність інтересів.

Компетентність – це особистісна характеристика, а компетенція – це

сукупність конкретних професійних аспектів.

Професійна компетентність - Це здатність педагога вирішувати

професійні проблеми, завдання в умовах професійної

діяльності. Професійна компетентність – це сума знань та вмінь, яка визначає результативність та ефективність праці, це комбінація особистісних та професійних якостей.

Виходячи з сучасних вимогможна визначити основні шляхи розвитку професійної компетентності педагога:

Робота у методичних об'єднаннях, творчих групах;

Дослідницька діяльність;

Інноваційна діяльність; освоєння нових педагогічних технологій;

Різні форми педагогічної підтримки;

Активна участь у педагогічних конкурсах та фестивалях;

Трансляція власного педагогічного досвіду та ін.

Але не один із перерахованих способів не буде ефективним, якщо педагог

сам не усвідомлює необхідності підвищення власної професійної

компетентності.

Розвиток професійної компетентності – це динамічний процес

засвоєння та модернізації професійного досвіду, що веде до розвитку

індивідуальних професійних якостей, накопичення професійного досвіду, що передбачає безперервний розвиток та самовдосконалення.

Можна виділити етапи формування професійної компетентності:

1. самоаналіз та усвідомлення необхідності;

2. планування саморозвитку (мети, завдання, шляхи вирішення);

3. самопрояв, аналіз, самокоректування.

Формування професійної компетентності - процес циклічний,

т.к. у процесі педагогічної діяльності необхідне постійне

підвищення професіоналізму, і щоразу перераховані етапи

повторюються, але вже у новій якості. Говорячи про професійну компетентність педагога, не можна не сказати про створення портфоліо. Портфоліо є відображенням професійної діяльності, у процесі формування якого відбувається самооцінка та усвідомлення необхідності саморозвитку. За допомогою портфоліо вирішується проблема атестації педагога,

т.к. тут збираються та узагальнюються результати професійної

діяльності. Створення портфоліо – хороша мотиваційна основа

діяльності педагога та розвитку його професійної компетентності. А

щоб створити портфоліо, необхідно мати позитивні результатироботи з вихованцями та досягнення самого педагога. Маючи хороше портфоліо, можна брати участь у різноманітних грантах.

У структурі компетентності можна назвати три компоненти (рівня): теоретичний, практичний, особистісний. До основних складових професійної компетенції педагога відносяться:

Інтелектуально - педагогічна компетентність – уміння застосовувати набуті знання, досвід у професійній діяльності для ефективного навчання та виховання, здатність педагога до інноваційної діяльності;

Комунікативна компетентність – значну професійну якість, що включає мовні навички, уміння слухати, екстраверсію, емпатію.

Інформаційна компетенція - Обсяг інформації педагога про себе,

учнів, батьків, про колег.

Регулятивна компетентність - Вміння педагога керувати своїм

поведінкою, контролювати свої емоції, здатність до рефлексії,

стресостійкість.

Також виділяють такі види компетентностей:

1. Компетенція у веденні навчального процесу. Підготовка до

освітньої діяльності викликає необхідність мати високу

компетентність; постійний пошук нової інформації. Глибоке знання

дошкільної педагогіки, основних методик виховання та навчання дітей

дошкільного вікуіз застосуванням на практиці. Використання різних методів навчання, різних видів діяльності та матеріалів, що відповідають рівню розвитку дітей. Використання засобів діагностики.

2. Компетенція у створенні інформаційної основи діяльності

вихованців. Підготовка до освітньої діяльності викликає

необхідність мати високу ІКТ-компетентність, постійний пошук нової інформації.

3. Компетентність у створенні виховної роботи. Визнання дітей права вибору (діяльності, партнера). Прояв поваги до думок і міркувань кожної дитини.

4. Компетентність у встановленні контактів із батьками.

5. Компетентність у вибудовуванні індивідуального освітнього

маршруту вихованців. Організація власної педагогічної

діяльності, яка орієнтована індивідуальні особливості дитини.

Володіння засобами діагностики індивідуальних особливостей дитини та

особливостей групи. Визначення індивідуальних цілей на короткострокову та довгострокову перспективу.

6. Компетентність у розробці та реалізації авторських освітніх

програм.

7. Компетентність у володінні сучасними освітніми

технологіями.

8. Компетентність професійно-особового вдосконалення.

Забезпечує постійне зростання та творчий підхід у педагогічній

діяльності, що передбачає безперервне оновлення власних знань та

умінь, що забезпечує потребу постійного саморозвитку.

9. Креативна компетентність освітянина. Позитивне ставлення до нових ідей, прагнення реалізувати їх на практиці з власної ініціативи.

Прояв компетентності в узагальненні та поширенні педагогічного досвіду.

10. Компетентність в організації здоров'язберігаючих умов

освітнього процесу. Ця компетентність забезпечить наявність

критерію нової якості освіти – створення умов для збереження

здоров'я всіх учасників навчального процесу.

11. Компетентність у створенні предметно-просторового середовища. Дана

компетентність дозволяє забезпечити організацію дитячих спільнот та

стимулювання процесів саморегулювання дітей, надаючи їм

матеріали, час та місце для вибору та планування їх власної

діяльності.

Запорукою професійного зростання педагога є постійне прагнення підвищення майстерності. Професійне вміння досягається лише

постійною працею. Вимога вчитися протягом життя не є

новим для працівників освітньої сфери. Проте сьогодні воно набуло нового звучання. Педагог повинен не тільки відстежувати та вивчати зміни у професійній галузі, що стрімко відбуваються, а й опанувати сучасні педагогічні технології.

Педагоги з достатнім рівнем внутрішньої мотивації, креативні особистості, орієнтовані успіх, здатні самостійно досягти високого рівня професіоналізму.

У сучасних умовах педагог – це насамперед дослідник,

який володіє такими якостями, як наукове психолого-педагогічне

мислення, високий рівень педагогічної майстерності, розвинена педагогічна інтуїція, критичний аналіз, потреба в

професійному самовдосконаленні та розумному використанні

передового педагогічного досвіду, тобто. що володіє сформованим

інноваційним потенціалом

Пропоную роботу з розвитку професійної компетенції педагогів організувати таким чином:

1 етап. Виявлення рівня професійної компетентності педагога:

Діагностування, тестування;

Визначення шляхів удосконалення професійної компетентності.

2 етап. Механізми розвитку професійної компетентності педагога.

Навчання на курсах підвищення кваліфікації, у тому числі у дистанційному

режимі та ін.

Робота у РМО, творчих групах, педмайстерні, майстер-класи.

Активна участь у педрадах, семінарах, конференціях.

Участь у різноманітних конкурсах.

Участь в дослідних роботах, створення власних публікацій

Узагальнення та поширення досвіду.

Атестація.

Творчий звіт.

Використання сучасних методик, форм, видів, засобів навчання та нових

технологій.

Самоосвіта.

3 етап. Аналіз діяльності педагога.

Узагальнення досвіду.

професійної компетентності освітян.

Самоаналіз діяльності.

ГЛАВА 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ 16-83 ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА

1.1. Теоретичні основи професійної 16-33 компетентності педагога

1.2. Структура професійної компетентності педагога 34

1.3. Чинники, що впливають розвиток професійної 46-54 компетентності

1.4. Інноваційне освітнє середовище як фактор 54-67 розвитку професійної компетентності педагога

1.5. Психолого-педагогічне супроводження розвитку 67-81 професійної компетентності педагога

Висновки за розділом 1 81

РОЗДІЛ 2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ 84-145 ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

2.1. Організація та методи дослідження професійної 84-95 компетентності педагога

2.2. Результати дослідження компонентів 95-124 професійної компетентності педагогів в залежності від умов освітнього середовища

2.3. Результати дослідження компонентів 125-139 професійної компетентності в залежності від стажу роботи

2.4. Розробка та апробація програми психолого- 139-147 педагогічного супроводу розвитку професійної компетентності педагогів

Висновки за розділом 2148

Рекомендований список дисертацій за спеціальністю "Педагогічна психологія", 19.00.07 шифр ВАК

• Розвиток професійно-психологічних характеристик педагога у полікультурному освітньому просторі Росії 2013, доктор психологічних наук Синякова, Марина Геннадіївна

• Мультикультурна компетентність російськомовних вчителів в освітньому середовищі Естонії 2009 рік, кандидат психологічних наук Джалалова, Ганна Анатоліївна

• Психолого-акмеологічний супровід інноваційної діяльності в освітньому середовищі 2006 рік, кандидат психологічних наук Плаксіна, Ірина Василівна

• Вплив взаємодії психолога та педагогів на розвиток професійної компетентності педагога 2008 рік, кандидат психологічних наук Галстян, Ольга Олександрівна

• Розвиток соціально-перцептивної компетентності педагогів у системі підвищення кваліфікації 2002 рік, кандидат педагогічних наук Осєєва, Олена Анатоліївна

Введення дисертації (частина автореферату) на тему «Розвиток професійної компетентності педагога за умов інноваційного освітнього середовища»

Висновок дисертації на тему «Педагогічна психологія», Умнікова, Євгенія Леонідівна

Список літератури дисертаційного дослідження кандидат психологічних наук Умнікова, Євгенія Леонідівна, 2011 рік

Зверніть увагу, представлені вище наукові тексти розміщені для ознайомлення та отримані за допомогою розпізнавання оригінальних текстів дисертацій (OCR). У зв'язку з чим у них можуть бути помилки, пов'язані з недосконалістю алгоритмів розпізнавання. У PDF файлах дисертацій та авторефератів, які ми доставляємо, подібних помилок немає.

Розвиток професійних компетенцій – безперервний процес, що допомагає підтримувати високий рівень професіоналізму персоналу. Дізнайтеся, які методи та моделі вважаються найбільш ефективними та дієвими.

Зі статті ви дізнаєтесь:

У основу розвитку входить вдосконалення особистісних здібностей працівника. Під компетенцією розглядаються професійні якості, які допомагають вирішити певне коло завдань, поставлених перед персоналом. Сукупність знань та досвіду є основою компетентності.

Рівень розвитку професійних компетенцій залежить від змістового поняття:

моделі професійної поведінки, умінь, навичок без певного рівня охоплює весь спектр робіт із простими стандартами. Перелік індикаторів поведінки всім видів професійних якостей включають основні функціональні ролі всіх співробітників без винятку;

Які методи оцінки персоналу застосовувати для визначення необхідного рівня розвитку професійних компетенцій

Щоб бути успішним при роботі в певній організації, співробітник має цілу низку моделей компетенцій. Систематична оцінка методів розвитку професійних компетенцій проводиться з урахуванням основних показників. Корпоративні компетенції необхідні всього працюючого персоналу. Менеджерські будуть потрібні керівникам компанії. Специфічні компетенції ґрунтуються на виконанні вузькоспеціалізованої функції.

Марина Веселовська,
менеджер з планування наступності та розвитку персоналу компанії «Efes Rus» в Росії

Чому розвиток професійних компетенцій персоналу – нагальна потреба для компанії? Як розвивати професійні компетенції у працівників після 45 років?

В умовах стрімкого розвитку технологій та мінливості ринку бізнесу необхідно швидко та ефективно реагувати на те, що відбувається. Високий рівень професійної компетентності співробітників виходить у цій ситуації першому плані, тому розвиток компетенцій в Efes Rus є одним із стратегічних цілей компанії.

З урахуванням розробленої моделі побудовано найефективніший метод оцінки ассесмент-центру. Нерідко на практиці застосовується й інтерв'ю щодо компетенцій. Під час проведення оцінки кандидатів посаду рекрутер нерідко враховує лише зону здібностей і мало звертає увагу потреби.

В результаті на вакантну посаду приймають здобувача, який професійно підготовлений, має потрібний рівень знань, навичок і досвіду. Але вже на початковому етапі адаптації стає очевидним факт, що працівник не задоволений отриманою посадою, працює мляво та виявляє ознаки апатії. В чому причина? У тому, що не було враховано особисті потреби та очікування. Психологічно співробітник не готовий до доручених обов'язків.

Оцінюючи кандидата варто враховувати його потреби

Методика розвитку професійної компетенції

Необхідно враховувати, що на початковому етапі важливо правильно зробити відбір персоналу. І лише на наступних етапах управління розглядати, які методики стануть найефективнішими. Якщо одним співробітникам потрібен лише тренінг або семінар, для інших раціонально використовувати класичні методи, що ґрунтуються на вивченні теорії та проходженні практики.

На чому ґрунтується модель розвитку професійних компетенцій

Модель полягає в створенні набору відповідних компетенцій, знань, умінь, навичок, необхідні успішного виконання професійної діяльності персоналу. В основних методиках такі фактори описуються як індикатори поведінки.

Розробку методик розвитку професійної компетенції проводять у кілька етапів:

на підготовчому етапі планують проект, ставлять цілі, завдання, створюють команду для збирання та подальшого аналізу інформації;

на наступному проробляють модель необхідних умінь та навичок, вибирають критерії ефективності, роблять критеріальну вибірку, техніку аналізу, збирання інформації, перевіряють валідність самого проекту;

Подальший етап полягає у запуску моделі в роботу.

До способів розробки відносяться:

• отримання поведінкових прикладів з допомогою інтерв'ю, співробітників просять зосередитися на критичних ситуаціях, розповісти у тому, як вони впоралися з завданнями, які навички знадобилися у процесі виконання роботи за умов стресу;
• під час роботи з групою експертів обговорюють особисті характеристики кожного працівника;
• до бібліотеки компетенцій вносять інформацію статистичного аналізу, проробляють та запускають компетенції, необхідні в умовах сучасного виробничого процесу;
• методом репертуальних ґрат визначають рівень компетенції високопрофесійних фахівців, що працюють у компанії;
• з допомогою аналізу робочих завдань визначають специфікацію поставлених завдань, встановлюють рівень когнітивних навичок;
• на заключному етапі здійснюється пряме спостереження із письмовою фіксацією основних індикаторів поведінки.

Якість системи освіти не може бути вищою від якості працюючих у ній вчителів

М.Барбер

Традиційно система освіти орієнтувалася на знання як на мету навчання. За сумою здобутих випускниками знань оцінювалася робота педагогічного колективу школи. Перетворення російського суспільства загалом і школи зокрема зумовили зміну вимог до учня. "Випускник знаючий" перестав відповідати запитам соціуму. Виник попит на «Випускника уміючого, творчого», що має відповідні ціннісні орієнтації, випускника, який може брати на себе відповідальність, бере участь у спільному прийнятті рішень, вміє отримувати користь із досвіду, критично ставиться до явищ природи та суспільства.

Тому основним напрямом роботи у школі вважаємо розвиток професійної компетентності вчителя, який здатний вміло організувати діяльність учнів, передати учням певну суму знань до оволодіння ними здібностями до активної дії.

Звернімо увагу на підходи до визначення професійної компетентності. У тлумачному словнику С.И.Ожегова компетентність визначається як характеристика знаючого, обізнаного, авторитетного у сфері спеціаліста. На думку В.Н.Введенского професійна компетентність педагога не зводиться до набору знань, умінь, а визначає необхідність та ефективність їх застосування у реальній освітній практиці. Розуміння професійної компетентності як «єдності теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності» можна знайти у працях Бориса Семеновича Гершунського.

Незважаючи на неоднозначність представлених підходів професійно компетентним, можна назвати вчителя, який на досить високому рівні здійснює педагогічну діяльність, педагогічне спілкування, досягає стабільно високих результатів у навчанні та вихованні учнів.

Розвиток професійної компетентності - це розвиток творчої індивідуальності, формування сприйнятливості до педагогічних інновацій, здібностей адаптуватися в педагогічному середовищі, що змінюється.

Національна освітня ініціатива «Наша нова школа» називає низку пріоритетних напрямків, одним із яких є вдосконалення вчительського корпусу. Нова школа потребує сьогодні нового вчителя. Сучасному педагогові стає необхідно постійно підвищувати рівень своїх професійних компетентностей: предметної, методичної, комунікативної, інформаційної, загальнокультурної, правової.

Виходячи з сучасних вимог, які висуваються до педагога, школа визначає основні шляхи розвитку його професійної компетентності:

• Робота в методичних об'єднаннях, творчих чи проблемних групах (шкільного та муніципального рівнів).
• Інноваційна діяльність освітянина.
• Участь у конкурсах професійної майстерності, майстер-класу, форумах, фестивалях тощо.
• Узагальнення та поширення власного педагогічного досвіду.
• Атестація педагогів, підвищення кваліфікації
• Розвиток професійної компетентності через активні форми роботи з освітянами.

Дані напрямки реалізує методична служба школи, до складу якої входить педагогічна рада, методична рада, шкільні методичні об'єднання, проблемні групи, служба інформаційного забезпечення школи, соціально-психологічна служба.

p align="justify"> Нормативно-правовою базою, що забезпечує роботу шкільної методичної служби, є внутрішні локальні акти школи.

Методична рада школи – колективний громадський орган, який координує діяльність різних служб та підрозділів школи, шкільних методичних об'єднань, проблемних груп, спрямовану на розвиток та вдосконалення освітнього простору у школі. Функції, які виконує методична рада, це:

• Аналітична (складається у вивченні професійної культури педагога, його умінь працювати з класом, окремими учнями, його володіння професійною мовою, методикою організації та проведення уроку, діагностування результатів діяльності педагога)
• Консультативна (полягає у наданні аналітичної, практичної, консультативної та іншої допомоги структурним підрозділам у розробці та впровадженні інноваційних форм роботи; в узагальненні досвіду роботи педагогів школи)
• Організаційна (складається в організації та проведення методичних, предметних тижнів, в організації роботи творчих та проблемних груп педагогів, в організації роботи з молодими педагогами)

Серед пріоритетних напрямів діяльності методичної служби виокремлюємо:

Організацію роботи педагогічного колективу над єдиною методичною темою.

З 2009 року школа працює над методичною темою: «Моделювання сучасного уроку». Методична тема школи та випливають із неї теми роботи шкільних методичних об'єднань відповідають основним завданням функціонування та розвитку школи. Ціль роботи над єдиною методичною темою: вдосконалення професійної компетентності вчителя в рамках моделювання сучасного уроку.

Кожне предметне методичне об'єднання також будує роботу відповідно до єдиної методичної темою школи. У школі створено 5 предметних МО, пріоритетними напрямками, роботи яких є:

– вдосконалення методичної та професійної майстерності вчителів, розвиток їхнього творчого потенціалу;
– створення системи навчання, що забезпечує потреби кожного учня відповідно до його схильностей, інтересів та можливостей;
- Організація взаємодопомоги для забезпечення сучасних вимог до навчання та виховання учнів;
– освоєння сучасних методик та технологій навчання.

Останнім часом шкільні методичні об'єднання приділяють велику увагу розгляду питань, пов'язаних із формуванням у учнів навичок творчої науково-дослідної діяльності.

Дозволяють підвищити якість проведення сучасного уроку та такі форми роботи з педагогами, як:

• тематичні педради:«Урок та здоров'я дитини», «Мотивація діяльності учнів на уроці та створення умов для її реалізації», «Система педагогічного проектування уроку в умовах різних освітніх технологій»
• інструктивно-методичні наради з методичної теми: «Альтернативні уроки у практиці роботи вчителя», «Розвиток предметних компетенцій учнів під час уроку», «Інтегрований урок. Види інтеграції», «Основні етапи дослідження», «Як зробити презентацію до уроку» та інші.

Відкриті уроки на муніципальному та інституційному рівнях:

• в рамках міських семінарів для заступників директорів: «Комплексне використання здоров'язберігаючих технологій в освітньому процесі», «Організація роботи профільного сезонного табору «Планета знань», для вчителів історії та суспільствознавства: «Громадянсько-правова освіта за допомогою сучасного уроку», для вчителів російської мови та літератури: «Розвиток критичного мислення у вигляді читання та письма»
• у рамках реалізації муніципального проекту «Уроки у подарунок»
• у межах інституційної «Панорами відкритих уроків».

Управління сучасною освітньою установою сьогодні неможливе без отримання систематичної, оперативної, достовірної інформації як засобу зворотного зв'язку. Засобом отримання такої інформації може бути педагогічна діагностика як прийом, за допомогою якого визначаються характер та сутність досліджуваного процесу.

Для здійснення якісної роботи над методичною темою з педагогами школи було проведено анкетування: «Вивчення ступеня труднощів при підготовці до уроку», «Труднощі організації шкільного уроку», що дозволяє виявити складнощі педагогів у питаннях проектування окремих етапів уроків, розвитку комунікативних умінь учнів, використання активних форм проведення уроків. Виявлені труднощі педагогів допомогли якісно спланувати та здійснити корекцію у роботі вчителів над структурою сучасного уроку.

Відвідування уроків адміністрацією, керівниками ШМО, взаємовідвідування, аналіз діагностичних анкет показують, що рекомендації педагогічних рад та ІМС використовуються вчителями на практиці своєї роботи. Водночас ще залишаються проблеми з організацією етапів цілепокладання та рефлексії, раціональним розподілом часу роботи учнів на уроці. Низька частка відвідування уроків у своїх колег молодими фахівцями.

Самоосвіта– головне та найдоступніше джерело знань. Донедавна педагоги розробляли план роботи з темою самоосвіти. Вибір теми ґрунтувався на оцінці діяльності педагога, баченні кожним своїх особистісних та професійних проблем, умінні коректно формулювати цілі та послідовно їх вирішувати, умінні проектувати та контролювати свою діяльність. Але план відбивав лише один бік роботи вчителя. Виникла потреба у створенні індивідуального плану професійного розвитку педагога, який має ширшу структуру.

Структура написання плану професійного розвитку педагога, включає наступні напрямки:

• Вивчення психолого-педагогічної літератури
• Розробка програмно-методичного забезпечення навчально-виховного процесу
• Робота над темою самоосвіти
• Участь у системі шкільної методичної роботи
• Навчання на курсах у системі підвищення кваліфікації поза школою
• Керівництво підвищенням кваліфікації інших вчителів
• Робота у складі органів управління школою (зазначаються органи, у складі яких працює вчитель (профспілковий комітет, Керівна рада, ПМПК, ШСП), а також його функціональні обов'язки)

Написання плану – це творча робота, і наскільки вона стане такою ж на практиці, багато в чому залежить від керівництва школи. Важливо, щоб сама процедура розробки індивідуального плану не набула формального характеру. Тож у створенні структури плану професійного розвитку взяв участь увесь педагогічний колектив; при написанні планів методичною службою школи було надано консультації окремим педагогам щодо раціонального використання тієї чи іншої матеріалу придбання і вдосконалення необхідних компетенцій, можливостей системи методичної роботи школи та муніципальної методичної службы.

Особливу роль у процесі професійного самовдосконалення педагога грає його інноваційна діяльність. У зв'язку з цим становлення готовності викладача до неї є найважливішою умовою його професійного розвитку.

Якщо педагогу, що у традиційної системі, досить володіти педагогічної технікою, тобто. системою навчальних умінь, дозволяють йому здійснювати навчально-виховну діяльність на професійному рівні та домагатися більш менш успішного навчання, то для переходу в інноваційний режим визначальною є готовність педагога до інновацій.

У листопаді 2010 року проведено анкетування з метою визначення рівня готовності колективу до інноваційної діяльності. Це питання є актуальним, т.к. колектив розпочав розробку нової Програми розвитку, основні напрями якої реалізовуватимуться через проекти. Метою анкетування стало визначення рівня готовності педагогів до освоєння нового, бажання освоювати ті чи інші новації, а управлінській команді анкетування дозволило правильно побудувати серію методичних навчань, практикумів, педрад, які б допомогли вчителям удосконалювати свою професійну майстерність. Загалом слід зазначити, що колектив школи досить адекватно сприймає необхідність впровадження інноваційних процесів, не слідує за ними наосліп, зважує все за і проти впровадження нового. Цьому повністю сприяє стабільність педагогічного колективу, високий рівень кваліфікації кадрів, ефективна управлінська підтримка інноваційних процесів у школі, достатня теоретична та практична підготовка педагогів школи з питань інноваційної діяльності. Проте сьогодні управлінська команда має успішно вирішити й такі завдання:

– створити систему мотивації та стимулювання учасників інноваційних процесів;
– забезпечити ефективний методичний супровід діяльності освітян, які впроваджують інновації.

Інноваційна діяльність педагогів у школі представлена ​​такими напрямами: апробація підручників нового покоління, впровадження ФГОС НГО, освоєння сучасних педагогічних технологій, соціальне проектування, створення індивідуальних педагогічних проектів.

Одним із шляхів розвитку професійної компетентності педагога є його участь у конкурсах професійної майстерності:

За два останні роки у конкурсах професійної майстерності взяли участь 23 педагоги (46%) на Всеросійських, крайових, муніципальних конкурсах. Маємо 11 призових місць.

Вважаємо, що активність участі освітян у конкурсах не висока з причин відсутності внутрішньої мотивації, завантаженості освітян, високої вартості конкурсів.

Однією з провідних форм підвищення рівня професійної майстерності є вивчення досвіду колег, трансляція свого власного досвіду. За два останні роки 21 педагог школи (39%) транслювали досвід на педагогічних конференціях різного рівня. (III міжнародна НВК «Формування професійної компетентності вчителя початкових класів», Всеросійська НВК «Безперервна освіта: проблеми, пошуки, перспективи», Різдвяні читання педагогічних працівників Верхньокам'я, крайова конференція «Проблеми та перспективи підготовки педагогів в умовах запровадження нових освітніх стандартів та інші)

Показником творчої діяльності педагогів, механізмом удосконалення управління якістю освіти є атестація педагогічних працівників. Вчителі проходять процедуру атестації згідно з перспективним планом. У зв'язку із зміною порядку атестації проведено серію інструктивно-методичних нарад щодо ознайомлення педагогів школи з нормативно-правовою базою, що регламентує новий порядок атестації на першу та вищу кваліфікаційні категорії;
індивідуальні та групові консультації з питань заповнення електронного портфоліо педагога. У 2010-2011 навчальному році усі заявлені освітяни пройшли успішно процедуру атестації 17 освітян (32,7%), причому кількість атестованих освітян у порівнянні з 2009-2010 навчальним роком збільшилась на 12%.

Активно проходить навчання вчителів на курсах підвищення кваліфікації з пріоритетних напрямків, що визначається освітньою установою та муніципальною системою освіти: використання ФГОС НГО, підготовка учнів до ДІА та ЄДІ, моделювання питань сучасного уроку, організація роботи з обдарованими дітьми. Щорічно навчаються на курсах підвищення кваліфікації, беруть участь у науково-практичних семінарах та конференціях до 30% освітян.

Результати ефективності курсової підготовки відстежуються через плани професійного розвитку педагогів та підсумкові діагностичні карти.

Такі карти щорічно заповнюються вчителями виходячи з Положення про рейтингову оцінку рівня методичної роботи педагога. На підставі карт та самоаналізу діяльності педагога адміністрація має можливість відстежити рівень методичної активності педагога та зростання його професійної майстерності. Самоаналіз допомагає вчителю спланувати роботу з розвитку своєї професійної компетентності вже в новій якості та на вищому рівні.

Управляючи розвитком професійної компетентності педагога, ми зупиняється лише з традиційних формах роботи. До нових форм роботи з освітянами можна віднести:

• активні формипід час проведення інструктивно-методичних нарад, педагогічних порад: методичний ринг, мозковий штурм, організований діалог, проблемна ситуація, робота у малих творчих групах;
• методичний тиждень,що включає проведення панорами відкритих уроків, педагогічні читання на тему самоосвіти педагогів, тематичний педагогічний рада;
• шкільні конкурси професійної майстерності, проведення яких дає педагогові можливість розповсюдження інноваційного досвіду серед колег, сприяють професійному самовизначенню молодих педагогів

У 2010-2011 навчальному році вперше було проведено шкільні конкурси професійної майстерності: «Ім'я тобі – Вчитель!», присвячений року вчителя, «Комп'ютерна презентація до уроку». У конкурсах взяли участь 48% освітян.

Для якісного проведення конкурсів було розроблено Положення, створено оргкомітети з організації та проведення конкурсів, а також визначено склад журі для оцінки конкурсних робіт, до якого увійшли представники адміністрації та вчителів.

Слід зазначити, що з перерахованих методів нічого очікувати ефективним, якщо педагог не усвідомлює необхідності підвищення своєї професійної компетентності. Можна виділити два шляхи здійснення професійного розвитку вчителя:

– у вигляді самоосвіти, тобто. власного бажання, постановки мети, завдань, послідовного наближення цієї мети через певні дії;
– з допомогою усвідомленого, обов'язково добровільної участі вчителя у організованих школою заходах, тобто. фактора впливу навколишнього професійного середовища на мотивацію вчителя та його бажання професійно розвиватися та зростати.

Звідси випливає необхідність мотивації педагогів та створення сприятливих умов їхнього педагогічного зростання.

Діагностика, проведена керівником школи у рамках вивчення питання мотивації професійного розвитку педагогів, дозволила визначити прийоми та методи, що сприяють підвищенню мотивації професійного розвитку для різних категорій педагогів нашої освітньої установи, а також побудувати модель керівництва мотивацією професійного розвитку педагогів. Ця модель буде реалізована за умови створення певного середовища, що забезпечує атмосферу натхнення та бажання продуктивно працювати. Як пріоритетні напрями створення мотиваційного середовища можна виділити наступні:

– формування сталої мотивації професійного розвитку (акцент на ціннісно-мотиваційні аспекти професійної діяльності та потребу у саморозвитку педагога);
- Психологічний супровід професійного розвитку педагогів;
– оновлення та розвиток системи підвищення кваліфікації педагогів та навчання їх в освітньому закладі;
– посилення індивідуальної та диференційованої роботи з педагогом, планування його професійної кар'єри.

Від якості роботи вчителя залежить якість навчання учнів. Аналіз результатів освітньої діяльності безпосередньо визначається рівнем професіоналізму освітян.

Учні школи багато років показують стабільні результати навчальної діяльності. Про це свідчать моніторингові карти.
У 2010-2011 навчальному році зріс відсоток успішності учнів за І та ІІ ступенями навчання, загалом по школі виріс на 0,5%, зросла якість знань за І та ІІ ступенями, та загалом за школою на 3,6%. Цільові показники, які визначаються школою, виконані.

Випускники 9-х класів зберегли в порівнянні з минулим роком стабільну якість знань з предметів на вибір, яка становить від 50 % до 100 %, незважаючи на те, що кількість випускників, які вибрали іспити з тестів Федерального рівня, збільшилася з 19 до 43 осіб ( більше на 24 випускники). Проблемою залишається низька якість результатів учнів 9-х класів з математики. Проблема вирішується через організацію системної, планомірно збудованої роботи з підготовки учнів до здачі ДПА у поточному навчальному році.

Значно зросла і частка учнів, які стали призерами та переможцями різноманітних конкурсів, олімпіад, змагань, науково-практичних конференцій.

(У міських предметних олімпіадах – зростання на 46%, у міських творчих конкурсах, фестивалях, НВК – на 17%, у крайових, всеросійських, міжнародних олімпіадах, конкурсах, фестивалях, НПК – на 60%).

Завдяки цілеспрямованій, планомірно збудованій роботі з розвитку професійної компетентності вчителів школа посідає 2 місце у рейтингу загальноосвітніх закладів міста.

У сучасних умовах лише активна життєва позиція, підвищення професійної майстерності допомагає педагогу забезпечити одне з найголовніших прав учнів – право на якісну освіту.

Ключові слова

Анотація наукової статті з наук про освіту, автор наукової роботи - Жуковський Володимир Петрович, Жуковська Ніна Олександрівна

Ця стаття присвячена розгляду проблеми розвитку педагога у системі підвищення кваліфікації. Аналізуються основні напрямки реалізації компетентнісного підходув освіті. Визначається структурний склад професійної компетентностіпедагога, розглядаються її загальні та спеціальні компоненти. Акцентується увага на особливостях системи та її можливостях у розвитку професійної компетентностіпедагога. Визначаються напрямки розвитку професійної компетентностіпедагога у системі додаткової професійної освіти, Виявляється склад її функцій За результатами проведеного дослідження встановлено, що організація процесу розвитку професійної компетентностіпедагога у системі підвищення кваліфікаціїповинна бути орієнтована на виконання вимог професійного стандарту на користь розвитку його особистості та забезпечення ефективності професійної діяльності.

Схожі теми наукових праць з наук про освіту, автор наукової роботи - Жуковський Володимир Петрович, Жуковська Ніна Олександрівна

• «Компетенція» та «Компетентність»: до питання використання понять у сучасній російській освіті

  2011 / Міхєєва Тетяна Борисівна

• Професійна компетентність: сутнісні характеристики та умови розвитку

  2016 / Балакірєва Катерина Ігорівна, Малишева Алла Володимирівна, Коновалова Олена Юріївна

• Професійна компетентність вчителя початкових класів за умов реалізації передшкільної освіти

  2011 / Вороніцина Олена Володимирівна

• Розвиток професійно-педагогічної компетентності викладачів дитячих шкіл мистецтв у системі додаткової професійної освіти

  2014 / Тормозова Надія Іванівна

• Розвиток конкурентоспроможності педагога за умов сучасного соціально-професійного простору

  2018 / Жуковський Володимир Петрович, Жуковська Ніна Олександрівна, Скворцова Лариса Анатоліївна
• 2016 / Іванова Т.О.

• Теоретичні засади формування професійної компетентності майбутніх спеціалістів економічного профілю у ВНЗ

  2016 / Щедроткіна Світлана В'ячеславівна

• Професійна компетентність вчителя іноземної мови за умов запровадження професійного стандарту педагога

  2016 / Тетяна Світлана Володимирівна

• Ціннісні аспекти розвитку професійної компетентності спеціаліста у системі додаткової професійної освіти

  2016 / Кірьякова Аїда Василівна, Бероїва Олена Олександрівна

• Підвищення рівня професійної компетентності педагогів у роботі з обдарованими дітьми

  2017 / Тараносова Галина Миколаївна, Абрамова Тетяна Анатоліївна

Розробка професійної стратегії розвитку pedagoga в системі професійного розвитку

Ця стаття є розповсюдженою на проблеми розвитку професійної компетентності pedagoga в системі improvement professional skill. We analyse the main directions of realisation of the competency approach in education. Матеріали defines structural components of professional competency of pedagogue and discusses its general and specific components. Ми фокусуємося на рисах системи системи розвитку професійної освіти і її потенціалу для розвитку професійної компетентності pedagoga . We define directions of development of professional competency of pedagogue in the system of additional professional education, reveal the composition of its functions. З огляду на результати вивчення, ми повинні визначати, що організація процесу розвитку професійної практики в pedagogue в системі професійного розвитку повинна розвиватися на виконанні потреби професійних стандартів в розвитку її індивідуальності і Надання ефективності професійної діяльності.

Текст наукової роботи на тему «Розвиток професійної компетентності педагога у системі підвищення кваліфікації»

УДК 377.09

Жуковський Володимир Петрович

доктор педагогічних наук, професор

Жуковська Ніна Олександрівна

кандидат педагогічних наук Саратовський обласний інститут розвитку освіти [email protected], [email protected]

РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА В СИСТЕМІ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

Ця стаття присвячена розгляду проблеми розвитку професійної компетентності педагога у системі підвищення кваліфікації. Аналізуються основні напрямки реалізації компетентнісного підходу освіти. Визначається структурний склад професійної компетентності педагога, розглядаються її загальні та спеціальні компоненти. Акцентується увага на особливості системи додаткової професійної освіти та її можливості у розвитку професійної компетентності педагога. Визначаються напрями розвитку професійної компетентності педагога у системі додаткової професійної освіти, виявляється склад її функцій. За результатами проведеного дослідження встановлено, що організація процесу розвитку професійної компетентності педагога у системі підвищення кваліфікації має бути орієнтована на виконання вимог професійного стандарту на користь розвитку його особи та забезпечення ефективності професійної діяльності.

Ключові слова: педагог, компетентний підхід, компетенція, компетентність, професійна компетенція, професійна компетентність, структура, підвищення кваліфікації, додаткова професійна освіта.

Сучасні процеси модернізації російського суспільства, змістовні перетворення на діяльність соціальних інститутів диктують необхідність підвищення ролі людського чинника, підготовки фахівців, відповідальних громадським вимогам. Найважливішим інститутом у соціальній структурі держави є система освіти, у якій сфокусовано весь спектр суспільних відносин, і рівня розвитку якої залежить перспектива розвитку сучасного соціуму. У зв'язку з цим нами актуалізується проблема професійного розвитку педагога як основного суб'єкта освітньої системи, рівень підготовки якого визначає успішність досягнення цілей державної освітньої політики.

Сьогодні суспільство пред'являє до педагога підвищені вимоги, що виявляються у необхідності розвитку у нього соціальної активності, самостійності та відповідальності, готовності до демонстрації продуктивних когнітивно-поведінкових зразків у контактно-встановлюючій діяльності з іншими учасниками освітніх відносин. При цьому вектор траєкторії професійної діяльності педагога повинен бути орієнтований на глибоке знання предметної галузі та суміжних областей, актуалізацію особистісних та професійних якостей, прояв соціально-поведінкової активності, рольової варіативності та гнучкості, побудованих на вираженій професійній компетентності.

Саме професійна компетентність педагога в усьому різноманітті її прояву виступає основним фактором розвитку особистості учнів, реалізації ефективних освітніх стратегій, що забезпечують підвищення кваліфікації.

ня якості функціонування освітньої системи та досягнення шуканих результатів. Тому вважаємо за необхідне в подальшому аналізі зупинитися на теоретичному осмисленні даного феномену.

Базисом розвитку професійної компетентності педагога є ідеї компетентного підходу, зміст якого досить докладно викладено в роботах В.І. Бай-денко, А.В. Хуторського, Ю.Г. Татур, А.Г. Бермус. Д.А. Іванова, Л.Д. Давидова та ін. Не заглиблюючись у висвітлення теоретичних підстав даного підходу, наведемо його основні базові позиції, які задають тон дефіційному обґрунтуванню досліджуваного феномену професійної компетентності (А.Г. Бермус, А.В. Хуторський:

Ідеї ​​компетентнісного підходу базуються на основних парадигмальних позиціях особистісно орієнтованої освіти, що передбачають як пріоритет професійної підготовки забезпечення особистісного розвитку та професійного зростання педагога;

У просторі компетентнісного підходу провідними є поняття «компетенція» та «компетентність», які є, з одного боку, орієнтирами професійної підготовки, з другого - визначають її ефективність.

Таким чином, першоосновою компетентностного підходу визнані вищеназвані базові поняття, щодо змістового яких у науковій літературі існують різні, у тому числі, полярні точки зору.

Вісник КДУ Л 2017

© Жуковський В.П., Жуковська Н.А., 2017

Так ряд авторів (Л.Н. Болотов, Н.Д. Нікандров, М.В. Рижаков), говорячи про співвідношення «компетенції» та «компетентності», підкреслюють прикладне значення даних понять і використовують їх як синоніми. Вважаємо, що ця позиція не дуже коректна з огляду на те, що поняття «компетенція» передбачає встановлення деяких нормативних меж функціональності людини, а «компетентність», у свою чергу, визначає, наскільки людина має компетенцію і здатна діяти в її смислових межах.

Тут ми слідуємо позиції А.В. Хуторського, згідно з якою компетенція представлена ​​як попередня, соціально зумовлена ​​вимога до якості освіти; компетентність представляє факт володіння компетенцією, що показує ступінь відповідності знань, умінь, навичок, особистісних якостей людини вимогам, що висуваються. Вважаємо переконливою позицію автора у трактуванні даних понять, вважаючи, що у разі компетенцій акцент зроблено на нормативно-кваліфікаційний аспект, а у разі компетентності пріоритет віддано суб'єктивному аспекту, що включає, крім характеристик освітнього рівня, особистісні характеристики суб'єкта, зумовлені рівнем розвитку психічних утворень.

В рамках квалітативного осмислення поняття «компетенція» (В.І. Байденко, Н.А. Селезньова, В.П. Соловйов, Ю.Г. Татур) автори використовують його для позначення інтегративних характеристик якості освіти та для опису освітнього результату. В інших дослідженнях Terhart) компетенція визначається як наявність у суб'єкта рефлексивних здібностей, що мають теоретичну та прикладну спрямованість, що дозволяє здійснювати професійні дії та регулювати ситуативно зумовлену професійну поведінку. Л.І. Шаповалова, К.М. Тополян трактують компетенцію як системну здатність людини до продуктивної самореалізації та саморозвитку на основі заданих соціальних та професійних ролей. Зазначимо, що в даному контексті акцент робиться на професійній складовій компетенції, що дозволяє говорити про професійні компетенції як ключові при виконанні певних професійних функцій.

На думку Н.Д. Гальсковий, професійна компетенція педагога характеризується педагогічною майстерністю, у структурі якого представлений певний обсяг знання-діяльнісних детермінант, готовність до самовдосконалення та саморозвитку. Вказуючи на компонентний склад професійної компетенції педагога, зазначимо, що її структурну орбіту вбудовано різні видинаскрізних компетенцій, які є релевантними

для фахівців будь-якого профілю: соціальні та політичні компетенції, що визначають лінію поведінки суб'єкта у соціально-політичному просторі з орієнтації на прояв відповідальності за свої дії відповідно до суспільних вимог; полікультурні компетенції, що орієнтують суб'єкта на здатність вибудовувати свій життєвий та професійний маршрут в умовах багатокультурного суспільства; комунікативні компетенції, пов'язані зі здатністю спеціаліста до організації контактно-встановлюючої діяльності з іншими суб'єктами соціального та професійного середовища; інформаційні компетенції, що передбачають готовність фахівця до сприйняття, аналізу та обробки професійно значущої інформації; компетенції самоосвіти та саморозвитку, що вказують на здатність спеціаліста до постійного оновлення освітнього та особистісного потенціалу.

Як зазначалося вище, компетенції (професійні компетенції) задають склад вимог до педагога, закріплених у кваліфікаційних параметрах та є орієнтирами професійної підготовки (підвищення кваліфікації). Практичним втіленням професійної компетенції є адекватна компетентність. У цьому професійна компетентність педагога з погляду Г.В. Кравець є провідною властивістю особи, яка сприяє ефективній взаємодії педагога з професійним середовищем за допомогою реалізації наявного арсеналу знань, умінь та навичок, особистісного та професійного досвіду відповідно до наданих повноважень та рівня компетенції.

А.Г. Асмолов наголошує на важливості актуалізації у професійній компетентності комплексу професійно значущих якостей, які зорієнтовані на виконання соціальних норм та застосування професійних знань у практиці професійної діяльності. При цьому автором наголошено на тому, що саме професійна компетентність виступає основним атрибутом професійної успішності спеціаліста, відправною точкою його професійного та особистісного зростання.

К.А. Абульханова-Славська, характеризуючи професійну компетентність, виділяє у її змісті знано-діяльнісний, особистісний та професійний блоки, вказуючи при цьому на необхідність урахування психологічних особливостей особистості, її професійної позиції та акмеологічних інваріантів. Тут слід звернути увагу на запровадження позиції, пов'язаної з акмеологічними інваріантами професіоналізму педагога, які можуть знаходити відображення у зовнішніх (стабільність, ефективність-

Педагогіка. Психологія Соціокінетика ^ № 1

ність, результативність) проявах діяльності та у внутрішніх особистісних якостях педагога (стійкість, креативність, самостійність, мотивованість та ін.).

Вважаємо дуже доречним, що у смисловому полі визначення поняття «професійна компетентність» є аспект, пов'язаний з активізацією внутрішньоособистісних ресурсів, актуалізацією механізмів особистісного регулювання педагога. Об'єктивно це сприяє прояву варіативності педагогічних процесів, готовності до модифікації психічних станів залежно від спрямованості педагогічної ситуації, що у результаті якість педагогічної деятельности.

А.А. Деркач та В.Г. Зазикін у своїх дослідженнях визначають загальні якісні характеристики професійної компетентності, які становлять суть структурування даного феномену на рівні загального для фахівців різного профілю: 1) гностична (когнітивна), що виявляється на рівні професійних знань у предметній галузі; 2) регулятивна, яка відображає готовність спеціаліста до реалізації системи знань у процесі планування, організації діяльності та прийняття рішень; 3) нормативно-моральна, що дозволяє за рахунок наданих повноважень та нормативно заданої свободи професійних дій реалізовувати власну траєкторію діяльності з урахуванням прийнятих у суспільстві морально-етичних норм поведінки; 4) рефлексивно-статусна, що відбиває визнання авторитету спеціаліста і дає право самостійний професійний вибір; 5) комунікативна, що виявляється у здібності фахівця до організації міжособистісної взаємодії у процесі реалізації професійних функцій.

Якщо вести мову про особливості професійної компетентності педагога, то спектр характеристик (компонентів) може бути розширений через специфіку педагогічної праці та виконуваних педагогом функцій. Вважаємо, що у загальний ряд компонентів професійної компетентності вбудовуються такі: 1) соціальна компетентність, що з готовністю педагога до вирішення педагогічних завдань з орієнтацією на вимоги соціального оточення; 2) конфліктологічна компетентність, що відображає готовність педагога до запобігання конфліктам у педагогічному середовищі, продуктивним діям у конфліктних ситуаціях з використанням адекватних когнітивно-поведінкових стратегій; деонтологічна компетентність, що виявляється у дотриманні педагогом правових та морально-етичних норм поведінки на основі усвідомлення та прийняття професійного обов'язку та персональної відповідальності за результати

тати педагогічної праці; методична компетентність, що відображає готовність педагога до застосування педагогічно обґрунтованих методів, форм та засобів педагогічного впливу, діагностики та оцінки освітніх результатів.

Таким чином, професійна компетентність педагога є поліфункціональною освітою, що включає комплекс вищезгаданих компонентів, визначених специфікою застосування освітніх зусиль. При цьому професійна компетентність являє собою не догматичну категорію, а освіту, що передбачає постійний розвиток на різних етапах та в різні періоди життя та професійної діяльності педагога. Цей процесє дуже важливим, що дозволяє забезпечити професійну відповідність педагога сучасним нормативним вимогам та соціально-професійним реаліям. У цьому, з погляду, значної представляється роль системи додаткового професійного освіти (підвищення кваліфікації) педагога, у межах якої можлива організація цілеспрямованої роботи з визначенню індивідуальних маршрутів розвитку професійної компетентності.

Характеризуючи сучасну систему додаткової професійної освіти педагогічних працівників, Е.М. Нікітін підкреслює її основні особливості: гнучкість і оперативність, що виявляються у здатності системи мобільно реагувати на зовнішні нормативні та інформаційні новації, зберігаючи стійкість, адаптивність та варіативність у реалізації додаткових професійних програм; конкурентоспроможність, що забезпечує реалізацію безперервної освітньої траєкторії педагога у напрямі його саморозвитку; специфічність науково-педагогічного складу, що виражається в залученні в освітньому процесі кваліфікованих науково-педагогічних кадрів, що мають глибоку та всебічну теоретичну підготовку в предметній галузі та володіють методикою навчання дорослих.

При цьому система додаткової професійної освіти педагога дозволяє забезпечити:

В організаційному плані – суб'єктну орієнтованість освітнього процесу на кожного слухача з урахуванням його особистісних та професійних особливостей; створення комфортного освітнього середовища, позитивного емоційного тла;

Вісник КДУ _J 2017

У методичному плані – забезпечення конструктивної взаємодії педагога зі слухачами із пріоритетом діалогових форм; підготовка інформаційно-методичних матеріалів для слухачів на паперовому/електронному носії;

У психологічному плані - культивування у процесі підвищення кваліфікації педагогів антропологічних цінностей, які полягають у визнанні пріоритетів збереження психічного та фізичного здоров'я, створення безконфліктного освітнього простору (Л.Ю. Солду-нова).

На думку Е.Ф. Зеєра, розвиток професійної компетентності педагогів у системі підвищення кваліфікації передбачає реалізацію низки напрямків: 1) організація аналітичної роботи з виявлення рівня розвитку професійної компетентності у початковій фазі навчання з урахуванням перспектив професійного зростання, визначення індивідуальної траєкторії підвищення кваліфікації; 2) визначення прогнозних моделей педагогічної діяльності та особистості педагога; 3) реалізація додаткових професійних програм, конструювання та застосування технологій розвитку професійної компетентності педагога; 4) розробка та використання методичних матеріалів з оцінки професійної компетентності та діяльності педагога; 5) організація освітнього середовища, спрямованої на забезпечення професійного самозбереження та психологічної безпеки; 6) організація психолого-педагогічного сприяння у подоланні професійних труднощів, конфліктних ситуацій, розвитку стресостійкості.

У системі додаткової професійної освіти виділяється комплекс функцій, що вона покликана виконувати у процесі підвищення кваліфікації педагога: компенсаторна, пов'язана з ліквідацією прогалин у базовій освіті; розвиваюча, спрямована на вибудовування освітньої траєкторії педагога у бік його розвитку та саморозвитку відповідно до його соціальних та професійних потреб та очікувань; адаптивна, пов'язана з організацією процесу підвищення кваліфікації педагога відповідно до нових соціальних, професійних та освітніх реалій; антропологічна, що враховує особливості навчання дорослих та рівень їхньої професійної компетентності.

Таким чином, вважаємо, що саме система додаткової професійної освіти більшою міроюзабезпечує розвиток професійної компетентності педагога відповідно до вимог професійного стандарту за умови його активної включеності в освітній процес, мотиваційної готовності;

ності до придбання нових знань та педагогічно ефективних стратегій організації професійної діяльності.

бібліографічний список

1. Абульханова-Славська К.А. Діяльність та психологія особистості. – М., 1986. – 272 с.

2. Асмолов А.Г. Психологія особистості. - М: Вид-во МДУ, 1990. - 367 с.

3. Бермус А.Г. Проблеми та перспективи реалізації компетентнісного підходу в освіті// Інтернет-журнал «Ейдос». – 2005. – 10 вересня. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.eidos.ru/journal/2005/0910-12.htm (дата звернення: 20.12.2016).

4. Гальскова Н.Д. Сучасна методика навчання іноземних мов. - М: АРКТІ, 2000. -165 с.

5. Деркач А.А., Зазикін В.Г. Акмеологія. -СПб.: Пітер, 2003. – 256 с.

6. Зеєр Е.Ф. Психологія професійного розвитку. – М.: Академія, 2006. – 240 с.

7. Кравець Г.В. Соціально-комунікативна компетентність як ключова компетентність у професійному становленні психолога// Вісник Бурятського державного університету. – 2013. – № 5. – С. 60-64.

8. Нікітін Е.М. Додаткове педагогічне освіту у ХХІ столітті (з доповіді на Всеросійської конференції 29 травня 2001 р.) // Методист. – 2001. – № 2. – С. 2-9.

9. Загальноєвропейські компетенції володіння іноземною мовою: вивчення, навчання, оцінка/Департамент з мовної політики (Страсбург). - М: МДЛУ, 2003. - 256 с.

10. Солдунова, Л.Ю. Становлення та розвитку системи додаткового професійного освіти вчителів у Росії (середина XIX -XX століть). - Саратов: ДАВУ ДПО «СарІПКіПРО»,

11. Хуторський А. Ключові компетенції як компонент особистісно-орієнтованої освіти // Народна освіта. – 2003. – № 2. – С. 58-64.

12. Хуторський А.В. Визначення загальнопредметного змісту та ключових компетенцій як характеристика нового підходу до конструювання освітніх стандартів. [Електронний ресурс]. // Вісник Інституту освіти. -

2011. - №1. - Режим доступу: http://eidos-institute. ru/journal/2011/103/ (дата звернення 20.12.16).

13. Шаповалова Л.І., Тополян К.М. Підготовка та підвищення кваліфікації викладачів іноземних мов: теорія та інноваційна практика. – Ростов н/Д, 2006. – 168 с.

14. Perspektiven der Lehrerbildung in Deutschland. Abschlussbericht der von der Kultusministerkonferenz eingesetzten Kommission / Hrsg. von E. Terhart. -Weinheim; Basel: Beltz Verlag, 2000. – P. 54.

Педагогіка. Психологія Соціокінетика J №1