Город

Зі старого. Занедбаний ЗКП ППО. Центральний командний пункт Росії

Планета канцтоварів «Віза»

- Паперова продукція;

- сувенірна продукція;
- фотоальбом;
- фоторамки;
- Батарейки.

Планета канцтоварів «Віза»

- металеві.

Планета канцтоварів «Віза»

Ми пропонуємо оформлення картин, портретів, вишивок, дзеркал та фотографій у багет.
Багети є планками, що застосовуються для створення рам під картини, фотографії, дзеркала і т. д. Вони надають предмету закінченого вигляду, виділяють його межі, дозволяють приховати дрібні дефекти на зрізах.
- Дерев'яні рами. Найпопулярніший варіант оформлення мальовничих полотен. Завдяки тому, що деревина добре піддається обробці та тонуванню, з'являється можливість реалізувати на практиці найнезвичайніші дизайнерські задумки.
- Пластикові рами. Переважно використовуються для обрамлення фотографій чи вишивки, доповнюються скляною панеллю. Безперечний плюс такої продукції – широка кольорова гама та доступна ціна.

Планета канцтоварів «Віза»

Фотоколаж – гарний подарунок, який стане справді пам'ятною річчю. У нас ви можете купити фоторамки різних видів:
- Дерев'яні. Класичний виріб із дерева, тонованого у різні відтінки.
- Перлинні. Такі моделі хороші для спальні або вітальні – вони доповнюватимуть інтер'єр.
- керамічні. Цей матеріал дозволяє створювати рамки для фото найнеймовірнішої форми, яскравих кольорів.
- металеві.
- пластикові. Мають привабливий вигляд, стійкі до механічних пошкоджень та купити їх можна недорого.
- Скляні. Випуклі та увігнуті, гладкі та з гравіюванням, однотонні та різнокольорові – стають справжніми витворами мистецтва.

Ціна: від 150 руб.

Планета канцтоварів «Віза»

Наш асортимент понад 14000 найменувань всіляких товарів від провідних вітчизняних та зарубіжних виробників:
- канцелярські товари для офісу та школи;
- Паперова продукція;
- Товари для дитячої творчості;
- сувенірна продукція;
- фотоальбом;
- фоторамки;
- Батарейки.

Планета канцтоварів «Віза»

За нашої компанії працює майстерня, послугами фахівців якої ви можете скористатися. Серед наших клієнтів і любителі творів мистецтва, і їхні творці, і поціновувачі гарних доповнень до інтер'єру.
Ми пропонуємо великий вибір багетної продукції, якою сумніватися не доводиться. Щоб стати власником товарів, необхідно оформити замовлення на веб-сайті. Зробити це можна прямо зараз, заповнивши просту та зрозумілу форму.

Планета канцтоварів «Віза»

У наших магазинах представлені різноманітні товари, зокрема сольові, лужні, літієві елементи живлення. Останні є найсучаснішим рішенням, мають тривалий термін зберігання та експлуатації.

Планета канцтоварів «Віза»

Давно я щось не публікував жодних промзонівських звітів, та й, власне, до будь-якої військової та промислової закиди давно вже не ходив. Проте, матеріалу за роки вони накопичено чимало, так що поступово викладаю. Та й, якщо подумати, зовсім недавно це було – регулярні пошуки об'єктів, гарячкові збори щойно з'являлася якась інформація в загальнодоступних джерелах, важкий скрип гермодверів, що приржавіли, спуски в загадкову невідомість… А ніби ціле життя з тих пір пройшло, хоча на насправді – лише кілька років.

Та й до фотографії підхід змінився. Сьогодні фотографії - переважно з подорожей і споттинг - по суті, репортаж авіаційної тематики. Стрілянина сотнями кадрів. В обробці найболючіше – це хоч якось розсортувати, визначити ті 60-80%, що будуть викинуті. Ті, що залишилися - кадрування-рівні-криві-готово! Ну, може, трохи шарпу. Усе. Конвеєр. А тоді… Пошуки способу передачі атмосфери, повзання зі штативом по затоплених підземеллях або здиблених бетонних плитах, максимум пара-трійка десятків кадрів за весь виїзд, фактури, відображення, підбір витримки, саморобний трос, танець променів ліхтариків по темних стінах… пошук атмосфери, гра з квітами, переходи, дзеркальний блиск бетону, в п'яному сні не приснилися положення двигунів у фільтрах фотошопу ... Криво, невміло, навмання, зате так захоплююче!

Щось є в цих знімках невловимо минуле ... Здавалося б, об'єктів ще чимало, їдь, знімай - але немає того настрою, немає наївної романтики новизни і азарту першопрохідника, а головне - немає того відчуття шаленої специфічної енергетики, що виходить від такого роду місць, і яка, саме насамперед вона, вабила мене на занедбані об'єкти. Пішло, втрачено, а може – розучився сприймати. Мабуть, усьому свій час.

Ну добре. Передмова закінчена. Отже, недобудований та занедбаний військовий бункер. Усього аналогічних об'єктів у Підмосков'ї чотири, розташовані симетрично приблизно на рівній відстані від міста. Імовірно, це мали бути захищені командні пункти системи ППО Московського округу. Є дворівневою коробкою з монолітного бетону, розміщеною в котловані, який після закінчення будівництва повинен бути засипаний, і вся споруда виглядала б як горбок, на 3/4 сховавшись нижче рівня землі. Усі кинуті у стані різного ступеня недобудованості.

Із чотирьох об'єктів я відвідав три, цей – першим. Він знаходився найбільшою мірою готовності і в найменшій мірі засміченості. Тобто сміття та графіті майже не було, що вже рідкість для таких місць, а всередині об'єкт навіть була вже встановлена частина гермодверей (легких, міжвідсічних). Тяжкі "протиатомні" двері, мабуть, передбачалося ставити лише на вхідних шлюзах. Нижній рівень було затоплено, переміщатися ним можна було лише болотяних чоботях.

Обстеження я почав із верхнього рівня. Нижче – фото практично без слів.

У лісі з арматури виросла підстилка моху.

Гермодвері легкого типу.

Коридори.

Промені.

Нижній рівень підтоплений, на нього ведуть хиткі й іржаві технологічні сходи. Перевзуюся, залишаю нагорі черевики і пакет з їжею, лізу вниз без нічого. Подумавши, залишаю внизу на сухій пристпці рюкзачок, і вирушаю обстежити бункер лише з фотоапартом та двома ліхтарями.

Мені здалося, що перехід із кольору в ч/б буде символічним.

Погляд.

Сонячні промені, що проникають у підземелля, дають незвичайну гру кольору.

Через відсутність руху повітря поверхня води абсолютно спокійна і схожа на гладке дзеркало.

Окрім власне бункера, на території об'єкту є й цілком звичайні назміні споруди. Наприклад, ось ця будівля штабу або казарми, з даху якого відкривається вид на коробку бункера та жовтий ліс навколо.

Нутрощі будівлі нічим не примітні, але теж містять якусь похмуру естетику.

Потім, власне, все. Прогулянка ЗКП ППО закінчена. Що з цим об'єктом зараз - не знаю, але припустити нескладно: попилен черметчиками, загажений місцевими жителями, розмальований "прогресивною" молоддю, а може - рекультивований та забудований котеджами - доля всіх доступних покинутих об'єктів у Підмосков'ї схожа. А в недалекому 2008-му він був таким.

До Центрального командного пункту військ ППО я їхав як помічник голови думського комітету з оборони Льва Рохліна. Чи то з соціальної роботи, чи з зв'язків із пресою. По-іншому туди легально не проникнеш.

Рохліна покликав у гості командувач ППО, генерал армії Віктор Прудніков – познайомитися. Рохлін - людина в Думі впливова, знайомство з нею не завадить.

Секретні пагорби

Дорога до військового містечка була напрочуд звивистою. Я спитав у вартового на воротах військового містечка: чому, мовляв, не зробили пряму дорогу? Солдат поблажливо посміхнувся. Мені, необізнаному, розповіли, що цю дорогу спеціально прокладали звивисто, навіть пагорби насипали, щоб шлях до серця управління ППО країни залишався байдужим для ворожих супутників-шпигунів. Як підтвердили потім офіцери-певеошники, років 15 тому (ЦКП було побудовано ще 1961 року) з космосу точне місце розташування подібних об'єктів визначали прямими лініями доріг. А звивиста дорога з космосу була не видно. Сьогодні рівень обладнання американських супутників-шпигунів дозволяє визначити навіть кількість зірочок на погонах офіцера, що виходить з будівлі ЦКП. А вартовий поговорив зі мною та документів після цього просити не став.

Мені здалося, що уявлення про безпеку на ЦКП збереглися на рівні 60-х років, коли для стратегічно важливого об'єкта існувала лише одна загроза – зовнішня і лише один можливий супротивник – американські супутники та балістичні ракети. Від нової реальності, в якій усередині країни існують бойовики та диверсанти, серце протиповітряної оборони явно не захищене.
Селище Безмінкове, поряд з яким розташоване ЦКП ППО, хвилинах за десять їзди від МКАД по Горьківському шосе. Можна дістатися електричкою - до платформи Чорне, а там рейсовим автобусом. На під'їзді до ЦКП немає шлагбаумів, ні патрулів, ні камер прихованого спостереження. Перед самим ЦКП встановлено кілька шлагбаумів, що охороняються сонними годинниками. Обивателя або журналіста, що цікавиться, звичайно, не пропустять, а ось вважати, що об'єкт захищений від професійних терористів, не можна.

ЦКП ППО веде спостереження над усіма об'єктами, що наближаються до кордонів РФ, і навіть за стаціонарними ядерними установками потенційного противника - з допомогою супутників-шпигунів. У разі початку ядерної атаки ракета виявляється через дві хвилини після запуску, про що негайно повідомляється каналами спеціального зв'язку президенту, прем'єр-міністру, міністру оборони та начальнику Генерального штабу. З ЦКП ППО також здійснюється управління військами ППО РФ та країн СНД. Тут же контролюються системи раннього оповіщення про ядерний удар і запуску ракет у відповідь. По суті, це і є головним елементом російської ядерної парасольки.

Секретне підземелля
Одні сходи, коридор, другі, потім вниз, знову направо, знову вниз... Ми дісталися величезних дверей, схожих на дверцята сейфа, з ручкою-колесом на зразок штурвалу.

Приставлений вартовий не без зусиль відкрив перебірку. Гул генераторів посилювався. Далі коридор став схожим на нутро гігантського комп'ютера - проводи, датчики, вимірювальні прилади. Я спробував запитати про їхнє призначення в одного з полковників - він обурився: «Майте совість! Вам тут не належить, а ви ще чогось хочете». У цей момент ми підійшли до ліфта. Цілком звичайному, які зазвичай бувають у висотках.
« Ну, поїхали, - сказав генерал Синіцин, звертаючись до солдата у ліфті, - на другу вмикай“. Дорогою Синіцин розповів, що шахт, що ведуть до об'єкта, лише дві - вантажна з одним ліфтом і пасажирська з двома. Пасажирські ліфти чотиришвидкісні, максимальна швидкість – 8 м/сек.
Мені не здалося, що ми їхали довго – напевно, секунд 20-25, не засікав. Ну і приїхали.

ЦКП військ ППО РФ - фортифікаційна споруда особливо великих розмірів, основна частина якої знаходиться на глибині 122,5 метра. Побудовано 1961 року управлінням «Спецметробуд». ЦКП складається з 5 блоків, 3 з яких забезпечують у разі потреби автономне існування центру протягом 250 діб. Під землею блоки розташовані у вигляді прямокутника, розміри якого – 800 на 760 метрів. Корисна площа об'єкту – близько 250 тисяч квадратних метрів. За даними головної військової інспекції, не враховуючи витрат за інфраструктуру (населення військового містечка, розташованого біля ЦКП, - близько 20 тисяч жителів) річне утримання ЦКП ППО коштує 0,8-1,0 трлн рублів. Обслуговують центр у мирний час близько чотирьохсот людей, у військовий – 1100.

Warning: Division by zero in /var/www/gradremstroy/data/www/сайт/wp-content/plugins/nextgen-gallery/products/photocrati_nextgen/modules/nextgen_basic_singlepic/templates/nextgen_basic_singlepic.php on line 13

Внизу видно, що « Спецметробуд» не був обмежений у засобах. Тунелі, діаметром набагато більшим, ніж у метро (висота стелі іноді доходить до 4 метрів), розташовані сіткою. І все той же безперервний гул.
До серця «об'єкта» - командного пункту, де ведеться безперервне чергування і де є найважливіші системи управління ППО країни, ми йшли не менше десяти хвилин. Спочатку «магістральним коридором», потім кілька сходів вниз, дуже вузький і низенький коридор. Чергові сейфові двері, і мені здалося, що я потрапив у фантастичний фільм: у темряві світилося безліч лампочок, екрани на стіні показували якісь цифри, все змінювалося в кольорі, блимало, клацало.
Рохліна, почесного гостя, запросили до крісла командувача. Ліворуч - тумблерки прямого зв'язку з округами та окремими з'єднаннями ППО, праворуч - телефони. « Президент«, « Прем'єр-міністр«, « Міністр оборони«… усілякий спецзв'язок. Окрім міської. Крісла ж біля пульта керування – зі звичайного пасажирського літака. Замаслені та з порваними чохлами.

Таємна служба
Поки Рохліну показували, як працює система оповіщення про ядерний удар, я сів на підлогу за кріслом командувача. На мене гнівно подивилося обличчя у спецівці кольору хакі з генеральськими погонами. Я дістав фотоапарат. Скандал був неминучий, але я вчасно запитав Рохліна: А чи можна вас на згадку сфотографувати?» Втрутився Синіцин: « Тут не можна в жодному разі, у коридорі сфотографуємося«.

80% особового складу ЦКП ППО становлять офіцери, причому більшість їх не нижче за майор. У головний зал ЦКП солдатів не допускають зовсім - там навіть підлогу миють офіцери.
Назад, вгору, на ліфті поїхали з максимальною швидкістю. Менше 20 секунд – і ми нагорі.
« Скільки ви тут пробули?» — спитав я в одного полковника зі свити чергового ЦКП генерала. «Ви маєте на увазі все, за службу? Чергуємо добу через дві, я тут 12 років - рахуйте самі».
Коли ми вийшли надвір, було темно. Генерал Синіцин продовжував розхвалювати секретний об'єкт і навіть відповів на моє запитання про інші подібні споруди: « Серед військових підземних споруд ми найбільші. І в найкращому стані. Хоча, звичайно, не єдині у своєму роді. Ну, ви знаєте, скільки існує позавідомчих підземок!» На цьому відвертість генерала Синіцина закінчилася.
І наша інспекція також. Здається все працює. Здається, управління ядерною парасолькою не втрачено. І є принаймні у Збройних Силах Росії одна частина, яка вчасно отримує заробітну плату і виконує поставлене перед нею бойове завдання. Якщо, звичайно, вся ця мішура, що миготить, під землею - не муляж.

Підземний бетонований бункер ЗКП (Запасний командний пункт) ППО Московського округу відомий також як «Малахітова шкатулка». Побудований наприкінці 1980-х років, до середини 90-х почав функціонувати, до 2000-го повністю занедбаний і розграбований.

Відлік від нуля. Нескінченно холодне поле, жовто-сірий бур'ян. Сиза-сіра-чорна кромка лісу навколо. Летить дрібне крихітне снігу. Крижаний метал. Зупиняємось біля зрізу. Прямокутник чорноти. Чекає. Маніт. Ми прийшли. Карабіни глухо клацають, відбиваючи намерзлий сніг. Подвійна "вісімка" притиснута карабіном до дуги арматури і 50-метрівка летить у пітьму. Глухий стукіт прилітає з шахти. Дно. Передстартова перевірка – мимовільна аналогія зі старими відліками. Альпіністська система зазвичай обіймає, тримає. Дзвін карабінів. Тепер не глухий - дзвінкий - метал увібрав тепло рук, відтанув.

Протискаюся під край багатотонної сталевої плити. П'ятиповерхова криниця дивиться на мене холодним, мляво блискучим зрізом іржаво-нескінченного металу. Стіни вкриті інеєм. Слизько. Страшновато, перерва у досвіді роботи з вертикаллю дається взнаки. Акуратно ступаю краями берців на заіндевілі швелери. Усе. Край. Відштовхуюсь і відлітаю в пітьму. Прямокутник світла плавно провалюється вгору - і через дві секунди торкання бетону нульового рівня. Приїхали. Вигинаюся - знаходжу рівновагу - роблю два кроки в сірий каламут. Перекладаю подих. Виштовхую карабіни, система летить нагору. Включаю прожектор – обводжу променем стіни: написи "ДМБ" різних років. Сірий, заіндевілий бетон. Уламки сирого заліза. Сміття, що насипалося зверху. Тиша…

П'ять нескінченних хвилин - мій напарник бореться з гальмівним вузлом UIAA. Нарешті сила розуму долає силу тертя - і ми вдвох стоїмо на нульовому рівні. Система зафіксована за сталеву трубу - двері чекають на нас. Виходимо у коридор. На дозиметрі "десяток". Менше ніж у місті. Злегка металевий присмак у повітрі, але затхлості практично не відчувається.

Нескінченні бетонні стіни. Труби. Кабель. Ідемо вперед. Промені мечутся півкругами, вириваючи з абсолютної темряви червоне-сіре-чорне. Ряди сталевих дверей. Працюємо за класичним правилом лабіринту - всі ліві повороти. Перше "гроно" кімнат - апаратні шафи, вентиляція. Вражає – це ми ще не знаємо, що на нас чекає попереду. Двері, сталь, бетон, десятки півметрового діаметра труб, що розбігаються навколо. Через пару шлюзів – промінчик світла зверху – ми ще не так глибоко. Вихід. Коридор. Поворот. Сходи. Такий цілком побутовий сходовий проліт. вгору - сталева стіна. Іній. Вниз… один.. два.. п'ять.. прольоти пропадають у розсіяному промені ліхтаря. Вниз – потім. Йдемо далі.

Через півсотні метрів – жахливе плетіння металевих смуг, масивні фундаменти – чорні калюжі олії – туші статорів – генераторний відсік. Одне з найбільш вражаючих місць, на мою думку. Хаос. Біте скло.. уривки кабелю.. просто незрозумілі шматки металу, олія. Обоч залишаються десятки дрібних приміщень, коротких лабіринтів, срібних труб, сходинок на два-три метри вгору-вниз, підмостків, фальшпідлог, стель. Знаходимо відсік із баками для води, герметичні відстійники.

Квадратна галерея скоро набридає. Десятки майже однотипних приміщень. Шасі під апаратуру. Труби вентиляції Уламки. За третім зламом галереї – сюрприз – рифлений метал підмостків – 5-мм скло – обвідна галерея головного операційного залу. Дивимося у пітьму на плетіння арматури. Колосально. Емоції переплескують через метровий сталевий бар'єр. Однак під ноги дивитися не заважає – дірки, обрамлені зубами рваних дротів, лозин, ламаних плит. Можна спуститися уривками кабелів, пруттям.. але ми вирішуємо продовжувати методичне вивчення. Замикаємо кільце коридорів нульового рівня – солдатські туалети, апаратні, аварійні виходи… ще дві шахти сходів… виходимо до початку кільця. Сходи. На емоціях пролітаємо усі прольоти до "мінус трьох". Абсолютна пітьма. Тиша.

Відсік незалежного кисневого харчування. Ряди жахливих чорних балонів. Апарати подачі повітряної суміші Вентили і десятки труб, що розбігалися. Регенератор повітря.

Загальна конфігурація мінус третього рівня майже така сама. Але не зовсім. Через два повороти виходимо на дно вертикальної шахти від "нуля". Розсіяне світло.. сніг.. жахливе сплетіння труб. Декілька чорних людиноподібних балонів з написами "стиснене повітря".

Кабельні роз'єми.. дірки в стінах.. розірвана арматура. Ідемо. Ламаний коридор – фальшпідлоги зняті – йти дуже важко. Повітря напрочуд свіже, дихання майже не збиваємо.

Апаратні зали… незважаючи на розгром – почуття мізерності себе самого від нескінченних ярдів шасі, кабельних коробів та світильників. Халф-лайф нервово палить.

Виринаємо на -2 рівень. Майже відразу виходимо на головний операційний зал. Безкінечна темрява. Розбиті фальшпідлоги мерехтять шматками скла з-під ніг. Впали вежі. Рвані труби водяного охолодження проекційних монторів. Кабелі, труби ... провали, щілина - на -3 рівень - чи то вентиляція, чи то сливи ... Скло хрумтить під ногами. Зал сплющується до 2 метрової висоти.. знову розширюється.. косі скла, схожі на рубки крейсера.. ще зал, стійки апаратури. ... До цього моменту ми вже двічі окликаємо людину, що залишилася на вахті мотузок. Нарікає на холод. Обіцяємо скоро повернутися,-) Обігаємо -2 рівень майже бігом, наскільки це можливо. Виходимо до східної бронедвері - вірніше сказть - це ціла серія дверей паралельно бетонній апарелі, під ухилом, що йде вниз. Ймовірно, цією апарреллю завозили обладнання, а надалі планували її перекрити.

(Росія, Ленінградська область, Всеволожський район, Юківське сільське поселення, село Сарженка)

Відвідуючи занедбані споруди, кожен із нас має на меті... Одні шукають легкий спосіб наживи, інші хочуть побачити секретний або добре охороняється в минулому об'єкт, треті планують зняти незвичайні фотографії... Відношу себе до останньої категорії.
Проводили відпустку у Ленінградській області. Під час розробки маршрутів натрапили на розкрадений командний пункт карельського укріпрайону Сарженка. Фото в мережі відображали благополучний бункер, вирішили з'їздити подивитися.

Як дістатися?По шосе [А-121] вибралися з Пітера, з траси згорнули на Агалатове, а там уже почали шукати колишній ЗКП «Акорд».
Проїхали через СНТ Сарженка вул. Лісова і заглибилася в ліс, в якому розкидані напівзруйновані будівлі в/ч. До речі, ця дорога закільцьована, проїхавши Лісовою, і потім поколісивши лісом асфальтованими доріжками ми вибралися в тому ж СНТ, але на вул. Сільську (тут правда при виїзді з лісу досить не надійний місток через яр).
Дорога сама приводить до бункера. Вхід до нього (вже без гермодвері) і сьогодні залишається непомітним.

Незважаючи на втрати Сарженка все ж таки вражає масштабом підземної частини, таких бункерів у вільному доступі не багато!
Історія цієї споруди бере свій початок у 1943 році. Засекречений командний пункт Сарженка належав 6 армії ВПС ППО. Колишня В/Ч 53933, УС «Акорд» (вузол зв'язку). У народі його називають «маслобійка». Він був частиною забезпечення, де жили солдати, заглиблений бункер і безліч бетонних землянок, що використовувалися, за словами терміновика, під склади боєприпасів. З повітря об'єкт не видно, «Акорд» справді надійно «захований», споруди споруджені в лісовому масиві, дороги вузькі, і ледь видно з висоти серед лап і густого підросту.

Схема відрослена відповідно до фото з сайту https://supersasha.ru/posts/5388. Експлікації не було.

Можливо, якби не близькість цивілізації, відвідуючи цей об'єкт сьогодні, ми побачили б усе у більш менш повній безпеці. Але, на жаль, жага збагачення і кричуща недбалість змогли перетворити військовий стратегічний об'єкт на абандон. На липень 2018 року стан об'єкта плачевний: усередині головного бункера повний дестр, не витримали опори та обвалився другий поверх, абсолютно будь-який метал: стійки для обладнання, кабелі та гермодвері винесені вчисту, меблі та документація розграбовані. Вражають величезні кілометрові траншеї, залишені мисливцями за кольором, які буквально вспороли землю навколо споруд військової частини.

Чому командний пункт перетворили на абандон?

Сьогоднішній стан зрозумілий без слів... Але залишається одне головне питання, чому ж Акорд виявився занедбаним? У пошуку інформації про це місце попалася розповідь одного солдата, який служив у ЗКП якраз у той момент, коли він занепав. Відбулися дві фатальні події, які вирішили долю Сарженки. 10 січня 1997 р. на території військової частини сталася пожежа в парному відділенні лазні. Зі спогадів випливає, що старшина дуже хотів вислужитися перед начальством, і поквапився доповісти про готовність лазні. Вогонь був загашений, але тієї ж ночі знову запалав у злощасній лазні. Через сильний снігопад пожежні машини з Агалатово не змогли вчасно дістатись до частини, і лазня вигоріла повністю. Високе начальство, котре любило тут відпочивати, тут же втратило інтерес до об'єкту та перестало приїжджати.

Іншою вирішальною подією стало пошкодження електричного кабелю живлення в жовтні/листопаді 1997 року. Цветметчики не соромилися рубати кабель ще діючої частини. До пожежі в лазні його оперативно відновлювали, тепер солдатам доводилося виживати самостійно без допомоги ззовні. Пізньої осені, при температурі -20 за 2 дні повністю розморозило системи опалення та ГВП будівлі казарми. Електричні плити на кухні вийшли з ладу, їжу нема на чому стало готувати, довелося замовляти дров'яну піч. За спогадами того ж таки строковика, солдати ходили неголені, не миті, напівголодні та злі, поки їх не перевели в іншу частину.

Насамкінець ще трохи ностальгічних спогадів, що характеризують повсякденний побут військовослужбовців на «Акорді»: «…довелося побачити як пік цієї точки (за часів майора Колеснікова), так і її спад (вже за капітана Голобокова). Брав участь у 2-х навчаннях, коли вузол зв'язку починав функціонувати майже повному обсязі. Залазив на щогли РРС і насолоджувався осінніми видами лісів. Вивчав та досліджував усі рівні вузла зв'язку у його робочому стані. Добами сидів у ЛАЗ ВЧ на чергуваннях, уривками спав на розкладачку у землянці радіо-релейного зв'язку поруч із розжареною від роботи апаратурою. Копав годинами в купі вугілля на початку служби, щоб набрати добрі шматки для нічного кочегара. Дружив із хлопцями з ОБАУ та заздрив їхньому графіку. До речі, їх розкидали ще раніше за нас і вигнали всю техніку, а там було на що подивитися, чого варті лише «Вулкани»… (з сайту https://www.nakop.ru/topic/22243-pozyvnoy-akkord/)

Бачачи подібний дестрой на колишніх військових об'єктах, стає соромно за Батьківщину… і якось мимоволі починаєш сумніватися в мощі наших Збройних сил, яка сьогодні так активно пропагується… Ну так, був у країні складний період (хвацькі 90-ті), напевно, за сучасними мірками цей ЗКП застарів, але це не привід, перетворювати і бункер і прилеглу до нього територію на справжнє звалище.
А тим часом місцеві дачники активно будуються в Сарженці, і, схоже, їх анітрохи не бентежить спотворений ліс і таке неприємне сусідство.