Метафори. Сутність метафори та її функції Широке вживання народно-поетичних слів, емоційної та експресивної лексики, синонімів, антонімів

Приклади подібного роду показують, що метафора як процес завжди багатший, ніж просте порівняння. І невипадково погляд на метафору як у порівняння нині змінюється поясненням її як метафоричного процесу з урахуванням аналогії. Так, ще Г. Шпет писав: "Треба відразу ж відзначити як надзвичайно вузьке і спрощує дійсний стан речей те переконання, що, наприклад, метафора виникає з порівняння, якщо, звичайно, не розширювати саме поняття порівняння до будь-якого зіставлення". Здається, що " нерв " метафори - якесь уподібнення, що має в результаті зіставлення, яке порівнює не цілісні об'єкти, а деякі подібні їх ознаки, встановлюючи подібність на основі збігу за цими ознаками і гіпотези про можливість збігу за іншими, що потрапляють у цьому зіставленні у фокус уваги.

В даний час найбільш популярною як на Заході, так і в нас є концепція метафори, що отримала назву інтеракціоністської. Відповідно до цієї концепції, у тій її версії, яка належить М. Блеку, метафоризація протікає як процес, у якому взаємодіють два об'єкти, або дві сутності, і дві операції, за допомогою яких здійснюється взаємодія. Одна з цих сутностей - це об'єкт, який позначається метафорично. Друга сутність - допоміжний об'єкт, який співвідносний з уже готового мовного найменування. Ця сутність і використовується як фільтр для формування уявлення про першу. Кожна із взаємодіючих сутностей привносить у результат процесу свої системи асоціацій, звичайні у разі стандартного вживання мови, що й забезпечує розпізнавання мовцями мовою метафоричного сенсу. При цьому метафоризація передбачає і деякий смисловий контейнер, або контекст (для граматики слухача), в якому фокусуються релевантні для позначення першої сутності риси, в чому і полягає метафорична взаємодія "учасників" метафоризації. Поняття про фільтр і фокус зближують опис цього процесу з читанням іноземною мовою, коли не всі слова зрозумілі, але зрозуміло, про що йдеться.

Зазначені сутності (в концепції Блека це - позамовні об'єкти, або референти), взаємодіючи в когнітивних процесах фільтрації та фокусування, утворюють нову систему ознак, що становить новий концептуальний зміст, що втілюється в новому ж значенні використовуваного в метафорі імені, яке сприймається одночасно і в його значення - в ізольованому пред'явленні.

Концепція Блека набула широкого резонансу в логіко-філософських напрямках аналізу мови. Плідною визнається сама ідея інтеракції, оскільки дозволяє спостерігати метафору в дії. Ця ідея розробляється в рамках понятійної теорії значення та іншим західним авторитетом у галузі метафори - І. Річардсом, який на відміну від М. Блека, що оперує поняттям сутності (об'єкта, референта), віддає перевагу моделюванню метафоричного процесу як взаємодії "двох думок про дві різні речі" Причому ці думки, виникаючи одночасно, виражаються за допомогою одного слова або виразу, значення якого є результатом їхньої взаємодії». Цікаво зазначити, що "основа" (тобто уявлення, що формується, про новий об'єкт) створює референцію, а "носій" (тобто допоміжний об'єкт метафори як певний мовний вираз з його "буквальним" значенням) ставить сенс - той спосіб, яким мислиться новий об'єкт.

Концепція, запропонована Річардсом, представляє значний інтерес саме для лінгвістики, оскільки дозволяє оперувати не тільки ідеєю про взаємодію двох об'єктів (референтів), але й таким фактом, як мисленнєве їх відображення, що порушує ті асоціативно-образні уявлення, які також входять до нового поняття .

Та увага, яку приділено в цьому розділі логічній стороні метафори, не випадкова: саме лінгвологічний синтез може, на наш погляд, призвести до конструктивного (модельного) опису метафоричного процесу як основного способу створення мовної картини світу в актах вторинної номінації. І головне у такій лінгвологічній граматиці метафори – це включення до неї власне людського чинника. Він і привносить у метафоризацію той етно-, соціо-, психолінгвістичний комплекс, який дозволяє всупереч логічним заборонам поєднувати у метафорі та синтезувати конкретне та абстрактне, логіку першого та другого порядків, гіпотетичність та реальність, репродуктивно-асоціативне та креативне мислення.

Ми пропонуємо розглядати метафору як модель сенсоперетворення на основі лінгвологічної граматики з привнесенням до цієї моделі тих компонентів, які доповнюють її відомостями про гіпотетичність метафори та антропометричність самої інтеракції, в ході якої і формується нове значення.

Як основу аналізу метафоричної інтеракції може виступати номінативний її аспект, бо метафора - це завжди вживання вже готового мовного засобу найменування як способу створення нового його значення. У метафоричній інтеракції беруть участь принаймні три комплекси, гетерогенні за своєю природою.

Перший комплекс - це підстава метафори як думка про світ (предмет, подію, властивість тощо). Вона спочатку виступає швидше за все у внутрішній мові, тобто ще в довербальній формі [Жінкін, 1964; Серебренніков, 1983]. Так, формуючи ідею актантної рамки та її ролі в структурі речення, Л. Теньєр мислив її як деяку дію, Л. Вітгенштейн – як щось, що стосується дійсності, Г. Фреге – як щось постійне з змінними змінними величинами.

Другий комплекс, що бере участь в інтеракції, - це образне уявлення про допоміжну сутність. Але воно актуалізується в метафорі тільки в тій її частині, яка співмірна з думкою про світ, що формується, як за змістом, так і за подобою, що відповідає антропометричності створюваного уявлення і самою можливістю уподібнення на основі подібності, що допускається. Як відомо, Л. Теньєр уподібнив пропозицію маленькій драмі, яка розігрується між її учасниками, Л. Вітгенштейн віддав перевагу образу чогось спрутообразного, щупальця якого стосуються реалій-референтів, Г. Фреге також не уникнув образно-асоціативної подоби, вводячи поняття насиченості предикатів як їх відмінною від предметів риси. Актуалізація цих уявлень (про драму, спрут, ненасиченість) здійснюється або за рахунок "звичайних" асоціацій, або на основі "особистісних тезаурусів" [Караулов, 1985]. Так, наприклад, у метафорі щупальця (про актантів) "у вікно свідомості" входять ті риси реального об'єкта, які пов'язані з дотиком до чогось. Асоціації цього типу швидше за все мають онтологічний (енциклопедичний), а не вербально-семантичний статус (так, у метафорі осел ознака впертості чи дурості належить не до рівня значення слова, а до побутово-побутового уявлення про звички цієї тварини).

Третій комплекс- це саме значення переосмислюваного за допомогою метафоризації імені. Воно грає роль посередника між першими двома комплексами. З одного боку, воно вводить у метафору саме образне уявлення, співвідносне з референтом даного значення, з другого - діє як фільтр, т. е. організує сенс нового поняття. Крім того, значення слова, що переосмислюється, оснащено власне вербальними асоціаціями, які також небайдужі для інтеракції. Наприклад, метафори типу час біжить, застиг і т. п. зобов'язані своєму виникненню не тільки образно-асоціативному комплексу, що співвідноситься з референтами цих слів, але й синонімічним зв'язкам вихідної метафори час йде або стоїть на місці тощо.

Отже, можна припустити, що метафоризація - це процес такої взаємодії зазначених сутностей та операцій, що призводить до отримання нового знання про світ та до язикування цього знання. Метафоризація супроводжується вкрапленням в нове поняття ознак вже пізнаної дійсності, відображеної у значенні імені, що переосмислюється, що залишає сліди в метафоричному значенні, яке в свою чергу "вплітається" і в картину світу, що виражається мовою.

Метафоризація починається з припущення про подібність (або подібність) поняття про реалію, що формується, і деякого в чомусь подібного з нею "конкретного" образно-асоціативного уявлення про іншу реалію. Це припущення, яке ми вважаємо основним для метафоризації та основою її антропометричності, є модусом метафори, якому можна надати статус кантівського принципу фіктивності, сенс якого виражається у формі "якби".

Саме модус фіктивності призводить до динамічного стану знання про світ, образно-асоціативне уявлення, яке викликається цим знанням, і вже готове значення, які й взаємодіють у процесі метафоризації. Цей модус дає можливість уподібнення логічно не порівнянних і онтологічно подібних сутностей: без припущення, що X є ніби Y, неможлива жодна метафора. З цього припущення і починається той рух думки, який шукає подоби, вибудовуючи його потім в аналогію, а потім синтезує нове поняття, що отримує на основі метафори форму мовного значення. Модус фіктивності і є "присудок" метафори: розгадка метафори - це розуміння того, в якому модусі пропонується сприймати її "літеральне" значення. Отже, модус фіктивності – це середостіння метафори як процесу, його результату, доки він усвідомлюється як продукт метафори.

Модус фіктивності забезпечує "перескок" з реального на гіпотетичне, тобто прийняте як припущення, відображення дійсності, і тому він неодмінна умова всіх метафоричних процесів. Саме модус фіктивності надає метафорі статусу моделі отримання гіпотетико-вивідного знання. Це забезпечує і надзвичайну продуктивність метафори серед інших тропеічних способів здобуття нового знання про світ у будь-якій галузі – науковій, повсякденно-побутовій, художній.

Можливість назвати знаряддя листа пером було закладено у реальності: це перенесення назві, пов'язані з зміною (а точніше - здобуттям) нової функції предмета. Коли ж ця зброя була названа ручкою, було здійснено логічно некоректне "перескок" з роду в рід (частина тіла - знаряддя). Але він мотивований (хоча і досить складно - за участю метонімії "те, що приводить у дію зброю" - "саме знаряддя"), а головне - антропометрично виправданий: знаряддя для письма пропонувалося "творцем" цієї метафори мислити "якби це була рука". Тільки при припущенні про можливу подібність "тонкості" слуху та зору могли сформуватися оціночні метафори гострий слух, гострий зір. Ще більшою мірою "фантастичні" уподібнення людини і тварин (що, мабуть, сходить ще до міфічного світобачення), а також абстрактних понять та живих істот. Без усвідомлення принципу фіктивності світ виглядав би так само "жахливо", як він зображений на полотнах Босха. Порівн. у зв'язку з цим вирази типу залізти в пляшку, зігнути в баранячий ріг або в три смерті, черв'яки сумніву, сумнів глине або осел, колода, дубина в додатку до людини. Особливо різноманітна у формах прояву принципу фіктивності образна метафора, що малює світ як інобуття: Далі сліпі, дні безгнівні, Зімкнуті вуста. У непробудному сні царівни Синьова порожня (А. Блок).

Допущення на основі принципу фіктивності гіпотетичної подоби розкріпачує творця метафори, і він переходить на той рівень порівняння нового і вже відомого, де можливими є будь-яке зіставлення та будь-яка аналогія, що відповідають уявленню про дійсність в особистісному тезаурусі носія мови. Як пише Ю.Н. представністю, перцептуальністю складових його одиниць, причому засобом надання "образотворчості" відповідному концепту (ідею, дескриптору) служать найрізноманітніші прийоми. Це може бути створення індивідуального образу на базі відповідного слова-дескриптора або включення його в деякий постійний, але індивідуалізований контекст, або обростання його певним набором індивідуальних, специфічних асоціацій, або виділення в ньому якогось особливого нестандартного, нетривіального ознаки, і т. п.». Фактично тут виділені саме ті одиниці, якими оперує метафора як образно-асоціативним багатством, яким володіє носій мови. Співвіднесеність метафори з індивідуальним рівнем мовної здібності та пояснює роль у ній людського фактора та її орієнтацію на антропометричну побудову, що оперує аналогією.

Щоб показати, що "випадкове" (з точки зору об'єктивної логіки універсуму) образна подоба більш характерна для метафори, ніж реальна подібність, і що в той же час виживає тільки те випадкове, що гармонує з основою метафори - її задумом, наведемо низку прикладів . Так, у назві носик (частина чайника, через яку розливають воду в чашки) функція цієї деталі відображається не зовсім точно: слово ріжок точніше позначало б цю функцію (пор. ллє"). Але російська мова "санкціонував" метафору носик, мабуть, тому, що візуальна схожість, як більш антропометрична (що впадає в око), краще запам'ятовується. Порівн. також ніжка (стола), де синтезовані ознака візуального подібності опор столу і ніг і ознака функціональна (ноги служать і опорою), хоча точніше ці деталі столу можна назвати стовпчиками.

480 руб. | 150 грн. | 7,5 дол. ", MOUSEOFF, FGCOLOR, "#FFFFCC",BGCOLOR, "#393939");" onMouseOut="return nd();"> Дисертація - 480 руб., доставка 10 хвилин, цілодобово, без вихідних та свят

240 руб. | 75 грн. | 3,75 дол. ", MOUSEOFF, FGCOLOR, "#FFFFCC",BGCOLOR, "#393939");" onMouseOut="return nd();"> Автореферат - 240 руб., доставка 1-3 години, з 10-19 (Московський час), крім неділі

Крюкова Наталія Федорівна. Метафоризація та метафоричність як параметри рефлективної дії при продукції та рецепції тексту: Дис. ... д-ра філол. наук: 10.02.19 Твер, 2000 288 с. РДБ ОД, 71:03-10/167-4

Вступ

Глава перша. Система мислення діяльності як простір метафоризацій і метафоричності 19

1. Роль та місце метафоризацій та метафоричності при дії людини з текстом 23

2. Кореляція між різними організованостями рефлексії при дії людини з текстом 27

Розділ другий. Склад метафоризацій та метафоричності як сукупність текстових засобів, протилежних засобам прямої номінації 55

1. Тропеїчні засоби пробудження рефлексії 62

2. Фонетичні засоби пробудження рефлексії 112

3. Лексичні засоби пробудження рефлексії 123

4. Синтаксичні засоби пробудження рефлексії 147

Розділ третій. Метафоризація та метафоричність у системі дії з текстом при встановленні на різні типи розуміння 163

1. Місце метафоризацій та метафоричності при виробництві та розумінні текстів, побудованих з установкою на семантизуюче розуміння 166

2. Місце метафоризацій та метафоричності при виробництві та розумінні текстів, побудованих з установкою на когнітивне розуміння 178

3. Місце метафоричності та метафоризацій при виробництві та розумінні текстів, побудованих з установкою на распредмечи-

розуміння 201

Розділ четвертий. Метафоризація та метафоричність у різних соціокультурних обставинах 211

1. Соціально-історичні подібності метафоризацій 216

1.1. Соціально-історичні подібності метафоризацій у національних культурах 217

1.2. Соціально-історичні подібності метафоризацій у різних історичних обставинах.

1.3. Соціально-історичні подібності метафоризацій у різних традиціях тексто- та стилеутворення 231

2. Метафоричність як критерій менталітету різних груп людей.

Висновок 256

Література 264

Введення в роботу

Ця дисертація присвячена питанню про поліпшення розуміння при певних модифікаціях тексту, зокрема, при різних модифікаціях метафоризації. Ця тема безпосередньо орієнтує вивчення взаємодії між структурою мови та функцією спілкування, тобто. вивчення однієї з найважливіших філологічних проблем: " людина як суб'єкт мовної діяльності " . Здається можливим показати значення метафоризації при розумінні смислової структури тексту тією мірою, як і розуміння тексту постає як пізнавальний процес. У цій роботі передбачається досліджувати ефект використання метафоричних форм текстопобудови для оптимізації такої пізнавальної роботи.

З самого початку слід підкреслити різницю між актами розуміння, що стимулюються метафорою: 1) розуміння метафори з її семантикою та 2) розуміння смислів у тексті завдякиметафори. Традиційно досягненням розуміння вважають елементарну семантизаціюметафори, прирівнюючи її значення до значення деякого неметафоризованого відрізка мовного ланцюга при вибудовуванні "прямого" варіанта предикації. У цій роботі передбачається більш широке трактування ролі пізнавальної метафори саме в семантиці цілого тексту, коли треба розуміти сенси, метасенси і художню ідею, що і представляє справжню трудністьсерйозного читання.

З іншого боку, декларуючи універсальність метафоризації та метафоричності як багатоаспектних мовних явищ, нерозривно пов'язаних з виникненням та існуванням людини (про що свідчить все, починаючи від одиниць мови - ремнантів старих зупинених метафоризації, до самих книг, що є одночасно і продуктами поліграфічної промисловості з цілком фізичними

характеристиками, і тим, що змушує читача "переживати" найскладніші колізії та їх розв'язки), дана робота обмежується розглядом їх традиційних форм, зазвичай складових предмет вивчення стилістики, тобто фігур мови та тропів.

Проблема розуміння в цілому є однією з найактуальніших, оскільки сам феномен розуміння досі залишається маловивченим, хоч і одним із найпривабливіших для дослідників через свою виняткову важливість для ефективності багатьох форм людської діяльності. В даний час у сучасній методології науки вирішуються питання про місце та статус розуміння в процесах пізнання (див.: Автономова, 1988; Бистрицький, 1986; Лекторський, 1986; Попович, 1982; Тулмін, 1984; Тульчинський, 1986; Швирьов, , 9); про співвідношення знання та розуміння (див.: Малиновська, 1984; Ракитов, 1985; Рузавін, 1985), розуміння та спілкування (див.: Грудний, 1983; Соковнін, 1984; Тарасов, Шах-нарович, 1989), розуміння та картини світу (див.: Лойфман, 1987), розуміння та пояснення (див.: Вригт, 1986; Порк, 1981; Юдін, 1986) та ін. Справа в тому, що проблема розуміння носить міждисциплінарний характер, і насамперед її відносять до компетенції лінгвістики , психології та герменевтики В рамках цих дисциплін був накопичений багатий емпіричний матеріал, який досі ще не отримав задовільного філософського узагальнення, а сам міждисциплінарний характер проблеми розуміння породив безліч підходів до її вирішення і, відповідно, до порівняно великої різноманітності далеко не завжди узгоджених між собою теоретичних концепцій, що описують феномен розуміння (Ні-Шанов, 1990):

розуміння як декодування

розуміння як переклад на "внутрішню мову"

розуміння як інтерпретація

розуміння як результат пояснення

розуміння як оцінка

розуміння як розуміння унікального

розуміння як синтез цілісності та ін.

Безсумнівним, проте, і те, що розуміння пов'язані з освоєнням суб'єктом знання матеріальному та духовному світі. Ще Гегель звернув увагу на те, що "всяке розуміння є вже ототожнення "я" і об'єкта, якесь примирення тих сторін, які залишаються розлученими поза цим розумінням; те, що я не розумію, не пізнаю, залишається чимось чужим мені іншим" (Гегель, 1938, с.46). Таким чином, наука про розуміння має розглядатися як один із розділів людинознавства.

Цілком очевидно й те, що процес розуміння тісно пов'язаний із функціонуванням мови, з комунікативною діяльністю. Обмін текстами передбачає їх породження і передачу з боку продуцента, і встановлення текстового сенсу з боку реципієнта. При цьому більшість дослідників сходиться в тому, що розуміння не є специфічною процедурою освоєння. мовних утворень, що її компетенція поширюється попри всі явища навколишньої дійсності, зокрема і не вираженої у мові чи тексті. Разом з тим, проблема розуміння мови, тексту, незважаючи на те, що вона виступає лише однією зі сторін загальнотеоретичної проблеми розуміння, є, з точки зору науки, одним з найбільш актуальних дослідницьких завдань. Її актуальність детермінується "великою явністю відмінності "означаючого" та "означається" в мові в порівнянні з іншими нормативно-ціннісними системами. Тому в певному відношенні осмислення мовного знака є ключем до осмислення інших елементів культури" (Гусєв, Тульчинський, 1985, с.66) ). Крім того, аналіз проблеми розуміння мовних утворень, текстів має істотне значення для гуманітарних наук загалом, бо, як справедливо зазначають А.М.Коршунов та В.В Мантатов, "текст це первинна даність

і вихідний пункт будь-якого гуманітарного знання". Проблема тексту "є деяку основу для реалізації єдності всіх форм гуманітарного знання, уніфікації його методології. У проблемі тексту сходяться багато гносеологічних питань всіх гуманітарних наук "(1974, с.45).

Слід підкреслити, що питання сутності розуміння тексту - одне з найважчих у філології. Про це свідчить і той факт, що досі немає "твердого" визначення розуміння тексту. Таких визначень кілька, і вони граничні, тобто. дозволяють лише відмежувати "розуміння тексту" з інших предметів вивчення - зокрема від мислення, свідомості, знання. Так вважає Г.І.Богін (див.: 1982, с.З) і сам визначає розуміння як освоєння розумом того, що є або дається неявно (див.: 1993, с.З). Найчастіше під цим " неявним " мають на увазі сенс(думка) тексту. Так, бачачи специфіку розуміння у цьому, щоб виявити сенс, прихований у текстах, В.К.Нишанов робить висновок, що об'єкти, які у принципі є носіями сенсу, взагалі кажучи, що неспроможні розумітися (див.: 1990, з. 79). Іншими словами, поняття "сенс" і "розуміння" виявляються "співвідносними і не можуть розглядатися у відриві один від одного. Поза розуміння так само немає сенсу, як і розуміння є засвоєння деякого сенсу" (Гусєв, Тульчинський, 1982, с. 155); і якщо під сенсом розуміти ту конфігурацію "зв'язків і відносин між різними елементами ситуації та комунікації, що створюється або відновлюється людиною, що розуміє текст повідомлення" (Щедровицький, 1995, с.562), то які ж умови цього створення чи відновлення? "Сенс з'являється за певних умов. Зокрема, для появи сенсу має бути деяка ситуація, або в діяльності, або в комунікації, або в тому і в іншому. , С.34-35). Таким чином, при дослідженні про-

проблеми розуміння тексту неможливо обійтися без найважливішого тут поняття рефлексії, що визначається в даному випадку як зв'язка між досвідом, що здобувається, і ситуацією, яка представлена ​​в тексті як предмет для освоєння (див.: Богин, 1986, с.9). Рефлексія є основою процесів розуміння тексту. Свого часу автором даної роботи було показано, що така фігура мови, як метафора, легше і швидше за інших фігур "пробуджує", стимулює рефлективні процеси і тому є ефективним засобом розуміння змістовності тексту (див.: Крюкова, 1988). Метафора сама є опредмеченной рефлексією, її іпостасью. Причому під метафорою розумілася як така постать мови як метафора proper (власне метафора), а й інші засоби текстопостроения, які мають зазначеної здатністю. Всі текстові засоби (синтаксичні, фонетичні, лексичні, фразеологічні, словотворчі і навіть графічні), здатні пробуджувати рефлексію і тим самим об'єктивувати явні і неявні сенси, мають у цьому відношенні подібність між собою і тому здатні категоризуватися. У зв'язку з цим правомірно порушити питання категорії метафоризації як метазасобі розуміння.

Що ж до ступеня розробленості проблеми, то повномасштабних узагальнюючих праць, що розглядають метафоризацію як іпостась рефлексії, поки що не створено. Однак накопичений солідний обсяг літератури, що безпосередньо або опосередковано відноситься до предмета дослідження: вся, що починається з Аристотеля, література з метафори.

Вивчення метафори в часи Античності ведеться в рамках одного з розділів риторики та поетики – теорії тропів, та пов'язане з конкретизацією типів переносних значень та побудовою їх класифікації.

Філософи Нового часу вважали метафору непотрібною і неприпустимою прикрасою мови та думки, джерелом двозначності та помилки (Дж.Локк, Т.Гоббс). Вони вважали, що при користуванні мовою

необхідно прагнути до точним дефініцій, до однозначності та певності. Така думка на довгий час загальмувала дослідження метафори та зробила її маргінальною областю пізнання.

Відродження метафори починається приблизно з середини XX ст., Коли метафора осмислюється як необхідний і дуже важливий елемент мови та мови. Вивчення метафори стає систематичним, і метафора постає як самостійний об'єкт дослідження у різних дисциплінах: філософії, лінгвістиці, психології.

Наприклад, у рамках лінгвістично-філософських досліджень широко обговорюються проблеми семантики та прагматики метафори: розмежування буквального та метафоричного значення, критерії метафоричності, метафора та понятійна система тощо. (А.Річардс, М.Блек, Н.Гудмен, Д.Девідсон, Дж.Серль, А.Вежбіцька, Дж.Лакофф, М.Джонсон, Н.Д.Арутюнова, В.М.Телія та ін.). Предметом психологічного вивчення метафори є її розуміння; серед напрямів її дослідження слід виділити: обговорення стадій процесу розуміння (H. Clark, S. Glucksberg, B. Keysar, A. Ortony, R. Gibbs, et al.), вивчення специфіки розуміння метафори дітьми (Е. Winner, S. Vosniadou , A.Keil, H.Pollio, R.Honeck, А.П.Семенова, Л.К.Балацкая та ін); вивчення чинників, визначальних " успішність " метафори і які впливають її розуміння (R. Sternberg, et al.).

Досі сучасна наукане має єдиної точки зору розуміння метафори як ментального феномена. Одна з останніх сучасних класифікацій існуючих концепцій метафори, розроблена Г.С.Барановим (див.: 1992), становить наступні групи: 1) порівняльно-фігуративна, 2) образно-емотивна, 3) інтеракціоністська, 4) прагматична, 5) когнітивна, 6) семіотична. Проте жодна з цих концепцій повністю не пояснює всієї специфіки метафор, критерію метафоричності та не розкриває механізму розуміння ме-

тафоричних виразів, оскільки не розглядає метафору одночасно з комунікативними, пізнавальними, естетичними та іншими разом узятими її функціями.

У сучасних працях по метафорі можна виділити три основні погляди на її лінгвістичну природу:

метафора як спосіб існування значення слова,

метафора як явище синтаксичної семантики,

метафора як засіб передачі сенсу у комунікативному акті.

У першому випадку метафора сприймається як лексикологічне явище. Такий підхід є найбільш традиційним, оскільки найбільш тісно пов'язаний з уявленням про мову як щодо автономної від мовної діяльності та стабільної системи. Відповідно, представники цього підходу вважають, що метафора реалізується у структурі мовного значення слова.

При другому підході основна увага приділяється метафоричному значенню, що виникає при взаємодії слів у структурі словосполучення та речення. Він є найпоширенішим: йому межі метафори ширші - вона розглядається лише на рівні синтаксичної сочетаемости слів. Цей підхід містить більше динамізму. Найяскравіше його позиція відбито в інтеракціоністської теорії М.Блека.

Третій підхід - найінноваційніший, оскільки розглядає метафору як механізм формування сенсу висловлювання у різних функціональних різновидах мови. Для цього підходу метафора - це функціонально-комунікативне явище, що реалізується у висловлюванні / тексті.

Перші два підходи зумовили розвиток третього, який можна назвати функціонально-комунікативним. Слід виділити кілька

теорій, які забезпечили методологічну основу цього підходу. Насамперед це прагматична та когнітивна теорії метафори.

Прагматична теоріяметафора є опорною для функціонального походу. Основне її становище у тому, що метафора виникає над семантичної області мови, а процесі використання мови у промови. Область дії живої метафори не пропозиція, а мовленнєве висловлювання: "Метафора існує в окремих реченнях тільки в лабораторних умовах. У повсякденній дійсності метафора виникає в неформальному та офіційному спілкуванні для виконання певних комунікативних цілей" (Katz, 1992, р.626). Прагматична теорія є суттєвим доповненням до семантико-синтаксичного підходу і дозволяє перенести вивчення метафори на рівень мовного висловлювання, використовуючи всі основні положення теорії про семантичні механізми виникнення метафоричного значення.

В основі всіх поглядів на природу метафори знаходиться положення про метафоричну природу мислення. Найвищий розвиток метафоричне мислення отримує у сфері словесного мистецтва як моделюючої системи, яка освоює всі доступні людині об'єкти буття (див.: Толочин, 1996, с.31). Наслідком те, що моделювання понять у художній мові носить максимально творчий характер, є свобода художнього мовлення проти іншими функціональними мовними різновидами від обмежень накладених мовної системністю. Встановити відповідність і спадкоємність між мовною системністю метафори та її складними і, на перший погляд, мовними формами, що важко семантизуються, дозволяє когнітивна теоріяметафори. У її основі лежить становище, за яким у свідомості існують глибинні структурні відносини між групами понять, що дозволяють структурувати одні поняття у термінах інших

і що визначають тим самим всепроникний характер метафори у мові та її різноманіття у конкретних проявах, і навіть ту легкість, з якою метафори сприймаються і розуміються у багатьох типах промови.

Проте сама фундаментальна ідея когнітивізму (cognitive science) підходу про те, що мислення є маніпулюванням внутрішніми (ментальними) репрезентаціями типу фреймів, планів, сценаріїв, моделей та інших структур знання (як наприклад у випадку з метафоричними концептами), вказує на очевидну обмеженість подібного суто раціонального розуміння природи мислення (див. Петров, 1996). Дійсно, якщо через метафоричні концепти можна ще пояснити механізм формування асоціативних зв'язків, що зумовлюють легкість створення та розуміння метафоричних виразів у нехудожніх формах мови, то навряд можна знайти єдину матричну понятійну основу у всьому складному різноманітті художніх метафор.

Художній текст є особливою формою комунікації. Майбутня розробка його концепції так званої динамічної стилістикою справедливо пов'язується дослідниками з вивченням текстової діяльності, Переходом від актуалізації до контекстуалізації, з виходом в екстралінгвістичну область, в умови текстової діяльності суб'єктів спілкування, в процесі якої людина пізнає і перетворює саму себе (див.: Болотнова, 1996; Баранов, 1997). Ця діяльність носить максимально творчий характер, що дозволяє називати літературу "ненадійною" мовою, що породжує у свідомості найвибагливіші і суб'єктивні асоціації, що не піддаються опису в рамках лінгвістичних експериментів (див.: Bayer, 1986). Як зазначав Е.Гуссерль, "своєрідність свідомості взагалі в тому, що вона є протікає в різних вимірах флуктуація, так що тут не може бути й мови про понятійно точну фіксацію, яких-небудь едетічних кон-

кретностей і конституюючих їх моментів " (Гуссерль, 1996, с.69).

Безперервні коливання та відхилення є обов'язковими характеристиками метафоричного процесу, що спостерігається на трьох взаємопов'язаних рівнях (див.: МасСогтас, 1995, р.41-43): 1) метафора як мовний процес (можливий рух від звичайної мови до діафори-епіфори і назад до звичайного мові); 2) метафора як семантичний та синтаксичний процес (динаміка метафоричного контексту); 3) метафора як когнітивний процес (у контексті збільшення еволюціонуючого знання). Всі ці три аспекти характеризують метафору як єдиний процес, але пояснити її в термінах всіх трьох відразу є вкрай скрутним. Однак це можливо за умови подолання лінгвістичного плану шляхом реінтегрування семантики в онтологію (див.: Рікер, 1995). Проміжним етапом у цьому напрямі є рефлексія, тобто зв'язок між розумінням знаків та саморозумінням. Саме через саморозуміння можна зрозуміти існуюче. Той, хто розуміє, може надати собі сенс: з чужого він хоче зробити його своїм власним; розширення саморозуміння він намагається досягти через розуміння іншого. Згідно з П. Рікером, розумінням самого себе через розуміння іншого явно чи не явно виступає будь-яка герменевтика. А будь-яка герменевтика з'являється там, де раніше мала місце хибна інтерпретація. Якщо врахувати, що під інтерпретацією розуміється робота мислення, яка полягає у розшифровці сенсу, що стоїть за очевидним змістом, у розкритті рівнів значення, укладених у буквальному значенні, можна сказати, що розуміння (а спочатку нерозуміння) з'являється там, де має місце метафора.

Сказане дозволяє стверджувати, що діяльнісний підхід збагатить функціонально-комунікативну теорію метафори і зробить свій внесок у її вивчення як компонента смислової структури тексту, а також

використовувати його як теоретичну базу для цього дослідження, що формується рядом важливих положень. Перше з них визначається загальним інтенціональнимпафосом екзистенційного аналізу та діяльнісного підходу А. Н. Леонтьєва, що полягає в обов'язковому предметному спрямованості свідомості людини, що творить себе самого в процесі вільної діяльності, що є сполучною ниткою між суб'єктом і світом. Далі слід згадати герменевтику П. Рікера, "щеплену" ним до феноменологічного методу з метою прояснення сенсу існування, озвученого у вигляді постулату: "бути означає бути інтерпретованим". Роботи вітчизняних дослідників, у яких інтерпретація сприймається як висловлена ​​рефлексія і рефлексія вважається і процесом діяльності, і найважливішим моментом у механізмах розвитку діяльності, від якого залежать все без винятку організованості рефлексії, тобто. всі її* об'єктивації, зокрема і об'єктивація як розуміння сенсу текстів (Московський Методологічний Гурток, створений Г.П.Щедровицким; П'ятигорський методологічний гурток під керівництвом проф. В.П.Литвинова; Тверська школа філологічної герменевтики під керівництвом проф. І.Богіна) вказують на те, що сенси виступають як організованості рефлексії, і якщо вони не позначені в тексті засобами прямої номінації, їх неможливо побачити інакше, як через рефлективні акти. Під організованістю рефлексії розуміється її інобуття, що з перебудовою якихось компонентів дії (тобто. багаторазових актів, мають характеристику дії).

Таким чином, названі факти говорять про актуальності дисертаційного дослідження,визначеною необхідністю розкрити специфіку механізму метафоризації як виходу до смислів тексту та вивчити принципи організації розуміння в метафоричному текстовому середовищі, що дозволить більш конкретно підійти до розгляду таких важливих про-

проблем герменевтики та загального мовознавства, як розуміння тексту, освоєння смислів та множинність інтерпретацій.

Наукова новизнапроведеного дослідження полягає в наступному:

вперше розглядаються способи організації рефлексії при дії суб'єкта з метафоризованим текстом;

метафоризація та метафоричність вперше описуються як параметри рефлективного дії для розуміння неявних смислів, що розгортається в межах простору системомислення;

пропонується класифікація засобів метафоризації як різних способів організованості рефлексії при дії людини зтекстом;

досліджуються особливості метафоризації та метафоричності як різних інобуття (іпостасей) рефлексії в текстах з установкою на різні типи розуміння;

з'ясовуються причини подібності та відмінності метафоризації та метафоричностей, що виступають як прояви людського духу в різних соціокультурних обставинах.

Об'єктом цього дослідженняє акти пробудження рефлексії та процеси її організації при дії суб'єкта з метафоризованими текстами.

Матеріалом дослідженняє тексти різної метафоризаційної насиченості та жанрово-стильової спрямованості.

Специфіка об'єкта дослідження визначила вибір основних методів та методик:моделювання (схематизація) як основний метод з опорою на системомислодіяльну методологію, розроблену Г.П.Щедровицьким і що дозволяє здійснити підхід до проблем рефлексії над текстом; дедуктивно-гіпотетичний метод; лінгвістичний аналіз засобів метафоризації; інтерпретація тексту з елементами семан-

тико-стилістичного аналізу, а також з використанням універсальної рефлективної техніки герменевтичного кола.

Наведеними вище міркуваннями диктується цільсправжньої дисертації: визначити роль та місце метафоризації та метафоричності на тлі рефлективних основ розуміння як одного з процесів мислення, пов'язаного з мовним виразом. "".""" .;.-;":/""№.;.;.

Ступінь розробленості проблеми вимагає досягнення поставленої мети вирішення наступних дослідницьких завдань.

Необхідно:

пов'язати розуміння з базовим йому поняттям рефлексії;

розрізнити метафоризацію і метафоричність, вказавши при цьому на їх взаємозв'язок і взаємозалежність як параметрів рефлективного дії при продукції та рецепції тексту;

розглянути метафоризацію як акт пробудження рефлексії;

розглянути метафоричність як причину пробудження рефлексії;

виявити різні варіанти фіксації рефлексії за трьома поясами системомиследіяльності як різні склади метафоризації та метафоричності;

проаналізувати різні групи текстових засобів непрямої номінації для того, щоб виявити характерну фіксацію рефлексії, що пробуджується ними як конкретними способами стимуляції рефлективних процесів;

визначити, які засоби метафоризації найефективніше працюють при створенні оптимальної метафоричності, характерної для текстів, призначених для різних типів розуміння;

позначити особливості подібності та відмінності метафоризації в соціокультурному контексті.

Поставлені ціль і завдання визначили загальну логіку дослідження та структуру роботи, що складається з вступу, чотирьох розділів та висновків. У першому розділі визначається роль і місце метафоризації та метафоричності при дії людини з текстом як різних способів організованості рефлексії у просторі системомиследіяльності. У другому розділі розглядаються основні групи засобів метафоризації з погляду їхньої здатності пробуджувати рефлексію, що дає різні організованості у просторі системомиследіяльності. У третьому розділі досліджується залежність організації рефлексії від метафоризації і метафоричності у системі дії з текстом при встановленні різні типи розуміння. У четвертому розділі робиться спроба проаналізувати причини подібностей та відмінностей метафоризації та метафоричності як іпостасей рефлексії у різних соціокультурних обставинах. Текст дисертації забезпечений глосарієм, що включає тлумачення основних робочих термінів.

В результаті дослідження сформульовані та виносяться на захистнаступні теоретичніположення:

всі традиційні засоби метафоризації (стежки і фігури мови), що забезпечують різні способи оптимізації процесів сенсоус-мотрения і сенсопостроения при дії суб'єкта з текстом, класифікуються залежно від особливостей фіксації рефлексії, що прокидається ними, а саме: тропеічні і фонетичні засоби виступають як "образні" засоби , Що дають реактивацію предметних уявлень; лексичні засоби - як "логічні" засоби, що дають прямі розсуд метасмислів; синтаксичні засоби - як "комунікативні" засоби, що дають розсуд текстових характеристик;

оптимальний вибір засобів непрямої номінації визначає оббиту метафоричність тексту, що є системою характеристик тексту, навмисно чи ненавмисно вибудовується продуцентом для дії реципієнта з установкою на вдосконалення розуміння;

тексти, призначені для різних типів розуміння залежно від особливостей процесів сенсоусмотрения і сенсопостроения характеризуються специфічною метафоричністю (надмірність / ентропія для семантизуючого розуміння; засобів метафоризації;

характер метафори, що розглядається як конкретна об'єктивація рефлексії, тобто. одного із способів її організованості, вказує як на універсальність категорії метафоризації, так і на специфіку метафоричності, яка є показником менталітетів різних груп людей.

Теоретична значимість дисертації обумовлюється результатами дослідження щодо особливостей різних груп засобів метафоризації, специфіки метафоричності текстів із встановленням на різні типи розуміння, своєрідності метафорики у різних соціокультурних обставинах. Отримані результати є внеском у лінгвістичну теорію метафори, представляючи нові дані про функції одного з важливих засобів текстопобудови у пізнавальній роботі, що є в інтелектуальній системі "людина - текст". Вперше досліджується ефект використання метафоричних форм текстопобудови для оптимізації розуміння тексту як пізнавального процесу з опорою на системомислодіяльну методологію, що дозволяє описати різні способи організованості рефлексії, що пробуджується метафоризованим текстом, за критерієм "захід і спосіб метафоризації".

Практична цінність роботи полягає в тому, що в результаті дослідження отримані дані (класифікація засобів пробудження рефлексії, їх характеристики щодо здатності створювати особливу метафоричність, а також забезпечувати подібність метафоризацій у різних національних культурах, історичних обставинах і традиціях тексто- та стилеутворення), що мають особливу значущість при виконанні аналітичних процедур щодо тексту (оцінка впливу тексту, автоматизація процедур роботи з текстом, літературна критика, редагування, перекладацький аналіз оригіналу та ін.) та конкретні показники, що піддаються оцінці, критиці або оптимізації. Отримані дані про метафоричні засоби текстопобудови, звернені на продукцію метафоричного контексту, в умовах педагогічної, масової або науково-технічної комунікації, можуть сприяти роботі з програмування впливу або зручності читання тексту.

Роль та місце метафоризацій та метафоричності при дії людини з текстом

Сам термін "метафоризація" є багатозначним, що визначає явища різної природи. Так, говорячи про метафоризацію значення в семантиці під метафоризацією розуміють процес виробництва складної семантичної структури на базі вихідних одиниць, а сама метафора в цьому випадку є семантичним похідним, мовним явищем дериваційної природи (див.: Мурзін, 1974, 1984). У психології метафоризація - універсальний мозковий механізм, що повною мірою реалізує систему жорстких і гнучких ланок, що забезпечує креативну розумову діяльність. У стилістиці метафоризацію відносять до образотворчих категорій як способів образного уявлення реалій художнього світу, що сприймаються як своєрідні зони поетичної семантики, де мовні засоби маніфестують різновиди художнього узагальнення (див.: Кожин, 1996, с. 172-17). Як бачимо, розбіжності у поняттях часто визначаються науковим підходом. Разом про те всі визначення свідчить про здатність категорії метафоризації давати ставлення до становлення чогось нового.

У психологічної теорії інтелектуальної діяльності виділяються дві домінуючі точки зору на розуміння та відповідні їм два значення терміна "розуміння": 1) розуміння як процес; 2) розуміння як результат цього процесу. Г.І.Богін виділяються, відповідно, процесуальний та субстанційний типи розуміння (див.: Бо-гін, 1993). Результатом розуміння є сенс як деяке знання, яке включається до вже існуючої системи знань або співвідноситься з нею (див.: Роговін, 1969; Корнілов, 1979; Кулюткін, 1985). Сенс як ідеальна уявна модель створюється (конструюється) суб'єктом у процесі розуміння тексту; при цьому метафоризація виконує роль будівельної програми, "а як "будівельний матеріал" виступають такі когнітивні структури, як знання, думки, чуттєві образи, а також уявні моделі, побудовані суб'єктом у попередніх актах розуміння "(Нішанов, 1990, с. 96), тобто. весь базовий досвід індивіда, накопичений у житті. Метафоризація швидше обумовлює динамічну, з величезною швидкістю змінюється картину висвічування окремих фрагментів цього досвіду під час рефлективних процесів, ніж якусь нерухому цілісність. У процесі комунікації це швидше мовний акт, ніж мовленнєвий об'єкт; щось таке, що разом роблять той, хто говорить і слухає. У ситуації діяльності реципієнта тексту це не застигла схема, а постійний процес зміни, корекції курсу спрямованості рефлексії, що веде до розсуду певних запрограмованих продуцентом сенсів тексту.

Метафоризація ставить безліч витків рефлексії, один з яких представлений на схемі Г.І.Богіна (1993, с.35-36) у вигляді кола, що умовно починається від результату зовні-ідучого променя рефлексії з онтологічної конструкції, тобто. того світу смислів, у якому людина живе, користуючись плодами свого життєвого. досвіду. Цей зовні-ідучий промінь звернений на матеріал, що освоюється (рефлективну реальність) і несе в собі компоненти смислового досвіду, які, зустрічаючись з елементами матеріалу рефлективної реальності, взаємно перевиражаються в актах рефлексії, що призводить до появи мінімальних смислових одиниць - ноем. Тоді відбувається метафоризація значення, створюється подоба чи народжуються смисли. Після цього від рефлективної реальності (освоюваного матеріалу) продовжує свій рух вже принципово інший, зокрема внутрь-направленный промінь рефлексії. Це власне спрямований промінь, оскільки він спрямовується ноемами, і сам спрямовує ноеми, що утворюють у його ході зміну зв'язків і стосунків, тобто. смисли, що осідають у відповідних торосах людської душі, тобто. онтологічні конструкції людини. Таким чином, лише за один виток рефлексії тричі реалізується так званий метафоричний зсув, якщо користуватися термінологією М.Блека (див. Black, 1962).

Можна сміливо сказати, що з продукції і на рецепції тексту ми маємо справу з одним і тим же видом духовної діяльності, що називається розумінням і являє собою безліч витків рефлексії в межах однакового герменевтичного кола. Як у випадку з продуцентом, так і у випадку з реципієнтом, процес розуміння піддається опису в рамках процесу метафоризації, але результати будуть різними. Різниця полягає в тому, що якщо перед реципієнтом стоїть завдання зрозуміти смисли, опредмеченные в тексті, тобто фактично зрозуміти автора, то для продуцента розуміння перш за все полягає в саморозуміння, що зрештою теж призводить до розуміння соціально-адекватних смислів (тут доречно згадати все настійніше висувається теза про ізоморфізм творця і творного, що допускає інверсію в трактуванні опозиції "автор - текст"; .428)). Так чи інакше, ми не суперечимо твердженню П. Рікера про те, що єдиний шанс зрозуміти суще - це зрозуміти самого себе через розуміння іншого (див.: Рікер, 1995, с.3-37). Що ж до результатів процесу розуміння, то для реципієнта тексту ним буде новий узагальнений зміст, а для продуцента - нова метафоричність, тобто новий, метафоризований текст. Метафоричність тексту тоді є систему причин для дії з установкою на вдосконалення розуміння. Саме тому вона (метафоричність) є найважливішою рисою художнього тексту (див. Толочин, 1996, с.20), що відрізняється особливим змістовим і змістовним багатством, освоєння якого можливе лише в результаті складного та багатогранного процесу розуміння, що абсолютно виключає зняття рефлексії. Метафоричність створює умови для появи сенсу, як певної ситуації в комунікації; вона служить матеріалом для побудови рефлективної реальності, на яку звернений промінь рефлексії. З елементів рефлективної реальності, яких доторкнувся промінь рефлексії (осмислений досвід), що з онтологічної конструкції суб'єкта, народжуються ноемы. Звідси зрозуміло, чому метафоричне ніколи не еквівалентне буквальному перефразування. Так, М.Блек завжди сильно заперечував будь-якого субститутивного погляду на метафору.

Тропеїчні засоби пробудження рефлексії

Розглянемо ряд концепцій метафори, щоб краще зрозуміти інші засоби метафоризації (стежки та постаті мови), тому що всі основні теорії метафори тією чи іншою мірою носять загальнолінгвістичний характер.

Емотивні теорії метафори. Вони зазвичай виключають метафору з науково-описового дискурсу. Ці теорії заперечують будь-який когнітивний зміст метафори, фокусуючись лише з її емоційному характері; розглядають метафору як відхилення від мовної форми, позбавлене будь-якого сенсу. Такий погляд на метафору є результатом логіко-позитивістського ставлення до сенсу: існування сенсу можна підтвердити лише досвідченим шляхом. Таким чином, вираз гострий ніж: має сенс, тому що цю "гостроту" можна перевірити в ході випробувань, а ось гостре слово вже можна було б вважати абсолютно безглуздою комбінацією слів, якби не смисловий відтінок, що передається виключно емоційним забарвленням цього словосполучення. Зосереджуючись лише на емоційному характері метафори, емотивні теорії не стосуються самої суті механізму метафоризації. Як підстави для критики в даному випадку можна відзначити ігнорування наявності обумовлюючого подібність образної основи загальної ознаки між прямим і переносним значенням слова, про що згадувалося на с.52 (про інтерпретацію його як рухливого ознаки з позицій мислення діяльності див. с.47). На таких же позиціях стоїть концепція напруги (tension), за якою емоційна напруга метафори породжується аномальністю поєднання її референтів. Передбачається, що реципієнт відчуває бажання зняти цю напругу, намагаючись розгадати, у чому полягає сама аномалія. Така концепція залишає метафорі єдину гедоністичну функцію: принести задоволення або розважити; розглядає її як суто риторичний прийом. Ця теорія пояснює появу "мертвих" метафор поступовим падінням емоційного напруження у міру підвищення частоти їх використання. І оскільки в рамках цієї теорії метафора постає як щось фальшиве і хибне через те, що зіставлення її референтів є чужим, то відразу напрошується висновок, що в міру того, як метафора стає більш знайомою, її напруженість падає, а фальшивість зникає. Є. МакКормак так формулює цей висновок: "... створюється дивний стан речей: гіпотеза чи політичне осяяння можуть стати істинами... через багаторазове вживання метафори. Завдяки тривалому порушенню, напруга падає, настає перевага на користь істини та висловлювання стають граматично правильними. Істина та граматичні відхилення виявляються залежно від емоційного напруження "(МасСогтас, 1985, р.27).

Незважаючи на серйозні недоліки, обидві теорії мають рацію в тому, що метафора дійсно часто містить більше заряду, ніж неметафоричні вирази, і зі збільшенням частоти її використання цей заряд втрачає свою потенцію. Дійсно, одним із істотних аспектів метафори є її здатність викликати у реципієнта почуття напруженості, здивування та відкриття, і будь-яка хороша теорія метафори повинна включати цей аспект.

Теорія метафори як заміщення (субститутивний підхід). Субсти-тутивний підхід грунтується на тому, що будь-яке метафоричне вираз використовується замість еквівалентного буквального виразу і може бути ним цілком замінено. Метафора є субституцією правильного слова неправильним. Цей погляд сягає корінням до визначення Аристотеля: метафора дає речі ім'я, яке насправді належить чомусь іншому. Когнітивним змістом метафори можна просто вважати її буквальний еквівалент. При цьому на питання "навіщо потрібні дивні хитромудрі висловлювання, коли все можна сказати прямо?" - Теорія заміщення відповідає наступним чином. Метафора - це різновид головоломки, що пропонується реципієнту для розшифровки. У такому вигляді метафора дає старі висловлювання. нове життяодягнені в красиві вирази. М.Блек наступним чином формулює цю думку: "І знову читач насолоджується розв'язанням завдання або захоплюється майстерністю автора наполовину приховувати і наполовину розкривати те, що він хотів сказати. А іноді метафори викликають шок "приємного сюрпризу" і т.п. Принцип, що випливає з всього, наступний. Якщо сумніваєшся щодо якоїсь мовної особливості, подивися, яке задоволення вона приносить читачеві. Цей принцип добре працює за відсутності будь-яких інших свідчень " (Black, 1962, р.34).

Теорія заміщення відводить метафорі статус простого орнаментального засобу: автор віддає перевагу метафорі її буквальному еквіваленту тільки через стилізацію і прикраси. Іншої значущості, крім як робити мова більш химерною і привабливою, метафорі не надається.

Порівняльна теорія. Традиційна теорія заміщення здебільшого стала підставою для розробки іншої поширеної теорії, зачатки якої можна знайти ще в "Риториці" Арістотеля та в "Риторичних настановах" Квінтіліана. З погляду цієї теорії метафора фактично є еліптичною конструкцією, скороченою формою простого або художнього порівняння. Так коли ми називаємо когось "левом", то ми насправді говоримо, що ця людина як лев. Ми знаємо, що насправді він не лев, але ми хочемо порівняти його деякі риси з рисами, властивими левам, проте лінуємося зробити це експліцитно.

Цей погляд на метафору тонший, ніж теорія простого заміщення, оскільки він передбачає, що метафора порівнює дві речі про те, щоб знайти подібність з-поміж них, а чи не лише заміщає один термін в інший. Таким чином, метафора стає еліптичним порівнянням, в якому опускаються елементи типу "подібно" і "як".

Порівняльний підхід передбачає, що сенс будь-якого метафоричного висловлювання все-таки може бути виражений буквальним еквівалентом, оскільки буквальне вираження є однією з форм експліцитного порівняння. Так, коли ми говоримо "ця людина - лев", ми насправді говоримо "ця людина як лев", що означає, що ми беремо всі характеристики даної людини і всі характеристики лева, порівнюючи їх з тим, щоб виявити подібні. Ці подібні характеристики стають основою метафори. Таким чином порівняльна теорія спирається на деяку подібність характеристик, властивих двох подібних предметів. Ці подібні риси згодом експлікуються у порівнянні всіх характеристик суб'єктів метафори. Оскільки порівняння може бути буквальним, метафоричному визначенню наказується і стилістична функція.

Місце метафоризацій та метафоричності при виробництві та розумінні текстів, побудованих з установкою на семантизуюче розуміння

Семантизуюче розуміння (Пі) побудоване на прямій номінації і є випадком віднесення того, що означає як до відомої знакової форми. Хоча таке розуміння щодо асоціації є найпростішим, у ньому вже беруть участь рефлективні процеси, оскільки воно досить швидко призводить до появи досвіду семантизації, що зберігається у пам'яті у вигляді деякого лексикону. Будь-який новий акт семантизації, таким чином, змушує специфічно рефлектувати готівковий досвід семантизації. В цілому Пі передбачає такі взаємокоординовані дії: перцептуальне впізнавання (на основі асоціації), декодування (як момент найпростішої знакової ситуації) та рефлексія над досвідом пам'яті (внутрішнім лексиконом) (див. Богін, 1986, с. 34). Останній аспект виявляється особливо примітним тому сенсі, що важливий там, де власне і має місце розуміння тексту, тобто. коли виникає і потім долається нерозуміння. Рефлексія над знаковою формою і виводить змістовність, тобто. те що, що й підлягає у тексті розуміння.

Вищесказане не суперечить критиці композиційної теорії значення (див.: Turner & Faucormier, 1995), суть якої зводиться до того, що значення не є композиційним у прийнятому в семантиці сенсі. Немає кодування понять словами або декодування слів у поняття. Згідно з композиційною теорією понятійні конструкції передуються зв'язуванням складових, а формальний вираз такої понятійної конструкції називає або якимось чином вказує на відповідні складові. Насправді понятійні конструкції не носять композиційного характеру, які мовні позначення не вказують на складові. Наприклад, існує інтуїтивне уявлення про те, що слова типу safe, dolphin, shark, child відповідають базовим значенням і при їх комбінуванні ми комбінуємо значення цих слів відповідно до прямолінійної логіки композиційності. Насправді ж ми отримуємо зовсім інші інтегровані значення слів типу dolphin-safe, shark-safe, child-safe. Так, dolphin-safe, коли це написано на банках з тунцем, означає, що при промислі тунця дельфінам не завдається жодної шкоди. Shark-safe у зв'язку з плаванням означає, що створено умови, за яких плавці не будуть атаковані акулами. Child-safe у зв'язку з кімнатами використовується як вказівка ​​на те, що такі кімнати безпечні для дітей (у них немає типових небезпек, які можуть підстерігати дітей). Такі двослівні висловлювання є результатом концептуальної інтеграції: ознаки вихідних понять перетинаються у структурі. У кожному разі з мінімальних посилок розуміючий повинен витягти значно ширші концептуальні структури і з допомогою уяви відкрити продуктивний спосіб інтегрування в релевантний сценарій. Такі методи можуть відрізнятися для окремих випадків. Так, у dolphin-safe tuna дельфін виступає у ролі потенційної жертви. У dolphin-safe diving у зв'язку з пірнальниками-людьми, які шукають міни під захистом дельфінів, останні виступають у ролі гарантів безпеки людей. Dolphin-safe diving може також використовуватися у зв'язку з наслідуванням дельфінів, коли безпека пірнання забезпечується способом, асоційованим з дельфінами і т.д. Інакше кажучи, це не може бути пояснено з позицій теорії композиційності, до того ж зміна позиції слова safe (наприклад, safe dolphin) спричинить інше безліч потенційних значень.

Вираз dolphin-safe у всіх цих випадках тільки мотивує, але не композиційно передбачає набагато більш багате концептуальне перетин, необхідне для розуміння цього виразу. Той, хто розуміє у всіх цих випадках, повинен "розпакувати" мінімальні мовні ключі, щоб досягти широких концептуальних сукупностей, на базі яких можна здійснити перетин. У випадку з dolphin-safe кінцевий сценарій (банка з тунцем, пірналицики люди, наслідування дельфінів) є абсолютно необхідним незалежно від того, якою мірою він асоціюється з понятійною областю дельфінів та вхідним фреймом безпеки.

Як подібні приклади можна також привести cruelty-free (про шампуні), різноманітність композиційної інтеграції у waterproof, tamper-proof, child-proof або talent pool, gene pool, water pool, football pool, betting pool.

Ілюзія центральної позиції композиціональності уможливлює помилкову точку зору, згідно з якою такі приклади є прикордонними чи екзотичними і їх не слід розглядати з позицій "ядерної семантики". Відповідно до цієї ілюзії dolphin-safe або football pool функціонують за іншими принципами, ніж red pencil або green house, які виступають як канонічні приклади. Однак некомпозиційна концептуальна інтеграція точно також потрібна і для цих "ядерних" випадків (див. Travis, 1981). Red pencil може позначати олівець, дерев'яна поверхня якого пофарбована червоного кольору; олівець, що залишає червоний колір на папері; губну помаду і т.д. Сценарій, необхідний для таких інтегрованих значень, не простіше, ніж ті, що потрібні для випадків типу dolphin-safe. Когнітивні процеси, необхідні для побудови таких інтегрованих значень, такі ж, як і для інтерпретації екзотичних прикладів. Деякі автори (див. Turner & Fauconnier, 1995; Lan-gacker, 1987) вважають, що навіть ці прототипові форми самі по собі представляють перетину, що конструюються на основі заповнення слотів деякого фрейму "за замовчуванням". Звичайно, часто повторювані перетину в подібних ситуаціях можуть зберігатися в пам'яті в інтегрованих формах і використовуватися1. Але це стосується відмінностей у мірі умовності чи знайомості, але не механізмів досягнення інтегрованості. Так само як blackbird імовірно зберігається як ціла одиниця, black bird із заповненням за замовчуванням "птиця з чорним пір'ям" може зберігатися як ціла одиниця. Розуміння black bird у будь-якому іншому сенсі вимагатиме поточної інтеграції при першій зустрічі з таким випадком. Однак у міру звикання це теж зберігатиметься в пам'яті як заповнення за замовчуванням.

Соціально-історичні подібності метафоризацій у національних культурах

У зв'язку з метафоризацією в когнітивній лінгвістиці в різні часи з'явилися взаємозамінні терміни "когнітивна модель" (cognitive model) і "культурна модель" (cultural model), що позначають певні знання, які здобуваються і зберігаються як багатство індивідів, соціальних груп або культур. У літературі з когнітології слово "модель" часто замінюється словом "область" (domain) (див. Langacker, 1991). Проте друге є менш підходящим, оскільки настільки вдало розкриває головний аспект метафоризацій, у тому, що з метафори важливі як властивості окремих категорій, що з'єднуються нею, а й їх роль структуруванні загальної моделі, найчастіше званої когнітивної. Метафоричний перенесення таким чином відображає структуру, внутрішні зв'язки та логіку когнітивної моделі. Когнітологи назвали це перенесення "накладанням" (mapping) джерела (source) на ціль (target). Тобто з когнітивної точки зору метафора є накладання структури вихідної моделі на кінцеву модель. Так, наприклад, структурними накладеннями "подорожі" на "життя" будуть такі метафори як "люд, що живе - мандрівник" (She went through life with a good heart), "життєві цілі - місця призначення" (Не knows where he is going in life ) і т.п. У деяких авторів (див.: Lakoff & Johnson, 1980; La-koff, 1987; Lipka, 1988; Lakoff & Turner, 1989) наводяться списки типових кінцевих та вихідних моделей, наприклад, гнів/небезпечний звір; спір/подорож; суперечка/війна, накладання яких дає метафори, названі Лакоффом та Джонсоном "метафоричними концептами". Ці концепти відображають фундаментальні культурні цінності, як правило, на загальнолюдському рівні і тому є основою розуміння в комунікації, самопізнанні, поведінці, естетичній діяльності та політиці.

В основному метафоричні концепти являють собою "мертві", мовні метафори, у глибині яких живуть і тим самим беруть участь у синхронно-мовному творенні та сприйнятті образу світу, архети-пічні форми свідомості, у тому числі - уособлення, символи, а також еталони як " міра всіх речей". Про це свідчать, зокрема, фразеологічні поєднання типу "батьківщина-мати", "принести на вівтар батьківщини", де в основі образів лежить міфологема матері-землі та вівтаря, що сприймається як символ священножертвенного місця. Такі поєднання не можуть бути пояснені на основі суто лінгвістичних методів та обмеження у виборі слів-партнерів, що зумовлюють відтворюваність таких наприклад клішованих та стереотипних поєднань, як "померти за батьківщину, батьківщину, вітчизну"; "вірою і правдою трапити батьківщині, вітчизні, вітчизні" засновані на уособленні цих соціальних концептів, як "святого" жіночого або чоловічого божества, до якого відчувають святе кохання, якому належить служити, заради якого приносять життя в жертву тощо (пор. " померти за державу"; "вірою та правдою служити міністерству" і т.д.) (див.: Телія, 1997, с. 150-151).

В.Н.Топоров пише про структуру роману Достоєвського "Злочин і кара" у зв'язку з архаїчними схемами міфологічного мислення (див. Топоров, 1995, с. 193-258). Про це писав і М.М.Бахтін у своїй роботі "Проблеми поетики Достоєвського" (1963). Використання подібних схем, по-перше, дозволило автору якнайшвидше записати весь величезний обсяг плану змісту (економія - важливий аспект метафоризації). "Метафоризм - природний наслідок недовговічності людини і надовго задуманої величезності її завдань. При цьому невідповідності він змушений дивитися на речі по-орлиному пильно і пояснюватися миттєвими і відразу зрозумілими осяяннями. Це і є поезія. Метафоризм - стенографія великої особистості, скоропис її духу . ... Вірші були найшвидшою і безпосередньою формою висловлювання Шекспіра. Він до них вдавався як до засобу якнайшвидшого запису думок. . Організація художнього тексту, заснована на викликанні архетипічних образів (primodial images) розглядаються як своєрідний "відстій" незліченних повторюваних наслідків досвіду в топосах людської душі (psychic residua of numberless experiences of the same types), і встановлення додаткових зв'язків економії. (СР: Jung, 1928; Bodkin, 1958; Мелетінський, 1994 та ін.). По-друге, завдяки схемам міфологічного мислення можна гранично розширити романний простір, що пов'язано, насамперед, з його істотною структурною перебудовою, що дозволяє віднести "Злочин і кара" до єдиного "петербурзького тексту в російській літературі". Усе це разом багато в чому забезпечило глибокий вплив роману як на російську, а й світову літературу.

В останні десятиліття звичайними (і навіть модними) стали літературознавчі дослідження типу "простір" даного художнього тексту, даного письменника, напряму, "великого стилю", цілого жанру тощо. Кожне з таких досліджень передбачає відоме відштовхування, ("різницю") від якогось усереднено-нейтрального простору та дотику - більшою чи меншою мірою зі спеціалізованими, тобто так чи інакше індивідуалізованими просторами. Кожна літературна епоха, кожен великий напрямок (школа) будують свій простір, але й для тих, що знаходяться всередині цієї епохи або напрямів "своє" оцінюється насамперед з точки зору загального, що об'єднує, консолідує і свою "індивідуальність" це "своє" розкриває лише на периферії , На стиках з тим іншим, що йому передувало, супроводжує або загрожує як його заміна у найближчому майбутньому. Письменник, який будує " свій " простір, найчастіше позитивно чи негативно враховує " загальне " простір й у сенсі залежить від нього. Разом про те будований у цих випадках простір неспроможна вважатися результатом жорсткої детермінованості з боку будь-яких чинників, виключаючи план автора та її наміри; але ці інтенції таки дозволяють автору вибирати потрібний йому тип простору і, якщо потрібно, міняти його, переходити в іншому типі і т.п. (Див.: Сокир, 1995, с.407).

Метафора як мовна одиниця, вживаючись у мовленні, несе своє мовне навантаження. Отже, доцільно виділити основні функції метафори, щоб визначити її роль мові. Харченко В.К. виділяє такі функції:

1) Номінативна функція.

Можливість розвитку на слові переносних значень створює сильний противагу утворенню нескінченного числа нових слів. «Метафора рятує словотворчість: без метафори словотворчість було б приречене на безперервне виробництво нових і нових слів і обтяжило б людську пам'ять неймовірним вантажем». [Парандовський Я., 1982: 4]

Унікальна роль метафори в системах номінації пов'язана з тим, що завдяки метафорі відновлюється рівновага між незрозумілим або майже незрозумілим, простим найменуванням та найменуванням зрозумілим, прозорим, кришталевим.

Номінативні властивості метафор просвічують у межах конкретної мови, а й міжмовному рівні. Образ може виникати при дослівному перекладізапозиченого слова та, навпаки, при перекладі слів рідної мови іншими мовами.

У процесах метафоричної номінації багато залежить від національних традицій, скажімо, у такій галузі, як культура імені. Даруючи дитині ім'я, у Середній Азії традиційно використовують метафорику: Айжан - «веселий місяць», Алтинай - «золотий місяць», Гульбахор - « весняна квітка». Ім'я-метафора зустрічається й іншими мовами. [Бессарабова Н.Д., 1987: 9]

2) інформаційна функція. Першою особливістю інформації, що передається у вигляді метафор, є цілісність, панорамність образу. Панорамність спирається на зорову природу образу, змушує по-новому подивитись гностичну сутність конкретної лексики, конкретних слів, що стають основою, сировиною, фундаментом будь-якої метафори. Щоб метафора відбулася, зародилася, спрацювала, людина повинна мати щедрий запас слів-позначень.

3) мнемонічна функція.

Метафора сприяє кращому запам'ятовуванню інформації. Справді, варто назвати гриби природними пилососами, і ми надовго запам'ятаємо, що гриби найкраще всмоктують токсини з ґрунту. Підвищена запам'ятовуваність образу зумовлена, мабуть, його емоційно-оцінною природою. У чистому вигляді мнемонічна функція, як, втім, інші, зустрічається рідко. Вона поєднується з пояснювальною функцією в науково-популярній літературі, з жанротворчою функцією в народних загадках, прислів'ях, у літературних афоризмах, з евристичною функцією у філософських концепціях, наукових теоріях, гіпотезах.

4) Текстотворча функція.

Текстоутворюючими властивостями метафори називається її здатність бути мотивованою, розгорнутою, тобто поясненою та продовженою.

Ефект текстоутворення - це наслідок таких особливостей метафоричної інформації, як панорамність образу, велика частка несвідомого у його структурі, плюралізм образних відбитків.

5) Жанроутворююча функція.

Жанроутворюючими можна назвати такі властивості метафори, які беруть участь у створенні певного жанру.

Польський дослідник С. Гайда вважає, що між жанровістю та стилем існують безпосередні зв'язки. Справді, для загадок і прислів'їв, од і мадригалів, ліричних віршів та афористичних мініатюр метафора майже обов'язкова. Аристотель називав загадку добре складеною метафорою. СР: Шуба нова, на подолі дірка ( ополонка). Біля кола золота голова (соняшник).

Жанрообов'язковість метафори в загадках можна доводити і на матеріалі дитячої художньої творчості, загадок, придуманих дітьми: Коштують два зелені береги, а між ними не перебратися (береги річки). Руді звірі під землею живуть, землю б'ють ногами (землетрус).

6) Пояснювальна функція.

У навчальній та науково-популярній літературі метафори відіграють особливу роль, допомагаючи засвоювати складну наукову інформацію, термінологію. Якщо вести мову про підручники, то метафори в їх пояснювальній функції значно ширше використовувалися в підручниках XIX - початку XX ст., ніж у діючих підручниках.

Пояснювальна функція метафор дарує нам мовну підтримку щодо фізики, музики, біології, астрономії, живопису, щодо будь-якого ремесла. [Булигіна Т.В., 1990: 14]

7) Емоційно-оцінна функція.

Метафора є чудовим засобом на адресата промови. Нова метафора у тексті як така вже викликає емоційно-оцінну реакцію адресата промови.

У новому, несподіваному контексті слово не лише набуває емоційної оцінки, але часом змінює свою оцінку на протилежну. Так, при метафоричному вживанні слово «раб» може отримати чи не позитивний заряд: «Він знав: усі, хто колись вижив і переміг, хто зміг когось врятувати чи врятувався сам, усі і кожен були, по суті, щасливими рабами досвіду. Тільки досвід - знав Жуков - робить людину по-справжньому невразливою». [Вежбицька Я., 1996: 31]

8) Конспіруюча функція.

Конспірує називається функція метафори, що використовується для засекречування сенсу. Не кожен метафоричний шифр дає підстави говорити про конспірацію сенсу. Велика роль метафори у створенні езопової мови, але в літературному творі доречніше говорити про метафоричне кодування, ніж про конспірацію сенсу. Зрозуміло, коли знаєш, що «академія» - значить в'язниця, конспіративні властивості метафори викликають сумніви, тим більше, що такі образні та оригінальні метафори міцно осідають у пам'яті і не вимагають повторних роз'яснень.

9) Ігрова функція.

Метафору іноді використовують як комічного, як одну з форм мовної гри. Кожна людина в ігровій поведінці реалізує найбільш глибоку, можливо, безумовну свою потребу.

Як форма мовної гри метафора широко використовується у художніх творах.

У фольклорі існувала форма, в якій провідною функцією метафор була ігрова функція. Ми маємо на увазі приказки - жанр, що досліджується, як правило, разом з прислів'ями і втрачає при такому дослідженні специфіку своєї мови. Якщо метафора прислів'їв переважно етична, яка виховує, то метафора приказок - ігрова, створена скоріше для балагурства, ніж для виховання: Рости великий, та не будь локшиною, тягнися верстою, та не будь простий. Родиня серед дня, а як сонце зайде - її і чорт не знайде.

10) Ритуальна функція.

Метафора традиційно використовується у привітаннях, привітаннях, святкових тостах, а також при вираженні співчуття, співчуття. Таку її функцію можна назвати ритуальною.

Розвиток ритуальної функції метафор залежить і від національних традицій. Так, на Сході були прийняті розгорнуті, великі поздоровлення з безліччю порівнянь, епітетів, метафор. Етичну сторону подібних вітань не слід зводити до лестощів. Це похвала авансом, бажання бачити перед собою взірець мудрості та чесності.

Запропонована класифікація функцій метафори багато в чому умовна та схематична. По-перше, можна сперечатися про кількість та ієрархію функцій. Наприклад, не виділяти як самостійну мнемонічну функцію, що конспірує розглядати в рамках кодуючої, емоційно-оцінну підключати до номінативної. По-друге, схематизм класифікації обумовлений тим, що у живому житті мови функції перехрещуються, сполучаються, перебувають у відносинах як взаємного доповнення, а й взаємної индукции.[Харченко В.К., 1992: 19]

При вивченні проблеми взаємодії функцій можна як від форм різних іпостасей мови, і від самих функцій. Висока інформативність метафори породжує евристичні характеристики. Використання метафори у ритуальних діях, виступах дає аутосуггестивний ефект. Мнемонічна функція метафори, полегшуючи запам'ятовування, впливає і пояснювальні потенції метафор у навчальної та науково-популярної літературі. Кодуючі властивості метафори призвели до широкого використання як етичного засобу, оскільки етичний ефект нерідко залежить від завуальованості, таємниці етичного впливу.

Отже, ми з'ясували основні тези використання метафори у мові, визначили поняття метафори, як мовної одиниці. Крім того, ми розглянули основні функції метафори. На основі нашого дослідження можна зробити такі висновки: метафора як мовне явище повсюдно супроводжує мову та мову; вивченням метафори займаються багато лінгвістів; вони розглядаються метафору з різних точок зору і дають визначення даного явища в мові. Ми ж, у цій дипломній роботі дотримуємося думки Чудінова А.П., який визначає метафору, як основну ментальну операцію, яка поєднує дві понятійні сфери та створює можливість використовувати потенції структурування сфери-джерела за допомогою нової сфери. Нами також було визначено функції метафори, які надає Харченко В.К. З викладеного видно, що метафора виконує у мові достатню кількість різноманітних функцій і досить використовується у мові. Далі ми розглянемо типи метафор, визначимо їх особливості та структуру.

Класифікація тропів, засвоєна лексичною стилістикою, перегукується з античним риторикам, як і відповідна термінологія [Голуб, 2010: 32].

Традиційне визначення метафори пов'язане з етимологічним поясненням самого терміна: метафора (гр. metaphorб – перенесення) – це перенесення назви з одного предмета на інший на підставі їх подібності. Проте лінгвісти визначають метафору як семантичне явище; викликане накладенням на пряме значення слова додаткового сенсу, що в цього слова стає головним у тих художнього твору. При цьому пряме значення слова є лише основою для асоціацій автора [Голуб, 2010: 32].

Метафора зазвичай визначається як приховане порівняння, яке здійснюється шляхом застосування назви одного предмета до іншого і виявляє таким чином якусь важливу рису другого. Наприклад:

O, never say that I was false of heart,

Though absence seemed my flame to qualify

Мене невірним другом не клич.

Як міг я змінити чи змінитись?

В даному випадку, метафора flame позначає любов і підкреслює її запал, пристрасність [Арнольд, 2010: 124].

Серед інших тропів метафора займає чільне місце, вона дозволяє створити ємний образ, заснований на яскравих, найчастіше несподіваних, сміливих асоціаціях. Наприклад: Горить схід зорею нової- слово горить, виступаючи як метафора, малює яскраві фарби неба, осяяного променями вранішнього сонця.

В основу метафоризації може бути покладено подібність найрізноманітніших ознак предметів: кольору, форми, обсягу, призначення, положення у просторі та часі тощо. Ще Арістотель помітив, що складати хороші метафори – значить помічати схожість. Спостережливе око художника знаходить загальні рисимайже у всьому. Несподіванка таких зіставлень надає метафорі особливої ​​виразності: Сонце нижче променями у виска(Фет); І золотіє осінь... листям плаче на пісок(Єсенін); Ніч металася за вікнами, то відчиняючись стрімким білим вогнем, то стискаючись у непроглядну темряву.(Паустовський).

Гуревич В.В. також визначає метафору, як перенесення значення, заснований на подібності, тобто - приховане порівняння: He is not a man, he is just a machine - він не людина, він машина, the childhood of mankind- дитинство людства, a film star- Зірка кіно та ін [Гуревич В.В., 2008: 36].

Перенесення в метафорі піддаються не тільки об'єкти, але також, дії, явища та якості чогось: Декілька books are to be tasted, інші swallowed, and some few to chewed and digested(F. Bacon) - Одні книги пробуються на смак, інші - ковтаються, і лише небагато - розжовуються і засвоюються.; pitiless cold - безжальний холод; cruel heat - нещадна спека; virgin soil - незаймана земля (грунт); a treacherous calm - зрадницьки спокійний[Гуревич В.В., 2008: 36] .

Відповідно до Гуревичу В.В., метафори може бути простими, тобто. вираженими словом або фразою: Man cannot live by bread alone - не єдиним хлібом жива людина(у значенні задоволення як фізичних потреб, а й духовних), і навіть складними (подовжені, постійні), розуміння яких потрібно ширший контекст. Наприклад:

The average New Yorker є caught in a machine. He whirls along, he is dizzy, he is helpless. If he resists, the machine will crush him to pieces.(W. Frank) – середньостатистичний ньюйоркец знаходиться в машині-пастці. Він крутиться в ній, відчуває нездужання, він безпорадний. Якщо він чинитиме опір цьому механізму, він розріже його на шматочки. У цьому прикладі метафоричність проявляється у понятті великого міста, як могутньої та небезпечної машини [Гуревич В.В., 2008: 37].

Метафоричний перенесення назви відбувається також і при розвитку слова на базі основного, номінативного значення похідного значення ( спинка стільця, ручка дверей). Однак у цих, про мовних метафорах образ відсутній, що вони принципово від поетичних [Голуб, 2010: 32].

У стилістиці необхідно розмежовувати індивідуально-авторські метафори, які створюються художниками слова для конкретної мовної ситуації ( Я хочу під синім поглядом слухати чуттєву завірюху. - Єсенін), та анонімні метафори, що стали надбанням мови ( іскра почуття, буря пристрастейі т.п.). Індивідуально-авторські метафори дуже виразні, можливості створення їх невичерпні, як необмежені можливості виявлення подібності різних ознак предметів, дій, станів. Голуб І.Б. стверджує, що ще античні автори визнавали, що «немає стежка більш блискучого, що говорить більше яскравих образів, ніж метафора» [Голуб, 2010: 32].

Метафори, що набули широкого поширення в мові, мають тенденцію тьмяніти, стиратися, їх образне значення часом не помічається в мові. Між такою метафорою та переносним значенням слова не завжди можна провести чіткий кордон. Вживання однієї метафори дуже часто спричиняє нанизування нових метафор, пов'язаних за змістом з першою; в результаті виникає розгорнута метафора ( Відмовив гай золотий березовим, веселим язиком... – Єсенін). Розгорнуті метафори приваблюють митців слова як особливо яскравий стилістичний прийом образної мови [Голуб, 2010: 32].

Розгорнута, чи розширена, метафора складається з кількох метафорично вжитих слів, створюють єдиний образ, тобто. з ряду взаємопов'язаних і доповнюють один одного простих метафор, що посилюють мотивованість образу шляхом повторного з'єднання тих самих двох планів і паралельного їх функціонування. Наприклад:

Lord of my love, to whom in vassalage

Thy merit hath my duty strongly knit,

To thee I send this written embassage,

To witness duty, not show my wit.

Мій володарю, твоя чарівність

Мене до тебе навіки прикуло.

Візьми ж моє гаряче послання.

У ньому шануй не розум, а відданість васала.

В даному випадку, два плани - обов'язок люблячого і обов'язок васала - поєднуються словами: Lord of my love, vassalage, duty, embassage. Це створює єдину двопланову поетичну структуру [Арнольд, 2010: 125].

У метафорі присутні три елементи: інформація про те, що порівнюється; інформація про те, з чим порівнюється; інформація про підставу порівняння, тобто про ознаку, загальну у порівнюваних предметах (явах).

Метафора дуже впливає на виразність мови. Не випадково таке велике її місце в художній мові. І чим метафора свіжіша, незвичніша, тим вона виразніша.

До структури метафори входять два компоненти - її значення (властивість актуального суб'єкта) та образ її допоміжного суб'єкта.

Метафора часто лежить в основі прізвиськ, а потім і прізвищ ( Коробочка, Кліщ, Сова).

Оскільки метафора зазвичай сприймається як скорочене порівняння, з неї виключені предикати подібності (схожий, нагадує та інших.) і порівняльні союзи (як, ніби, ніби, немов точно та інших.). Зважаючи на свою лаконічність, метафора скорочує мову.

Метафора виникає при зіставленні об'єктів, що належать до різних класів.

Конкретна метафора часто використовується для характеристики непредметного суб'єкта: Кохання - п'янке вино»; « Совість - пазуристий звір». Метафора виконує функцію, що характеризує, також у позиції додатку: « очі-небеса», « випадок - Бог-винахідник».

Обидва основні типи повнозначних слів - імена предметів та позначення ознак - здатні до метафоризації значення. Чим більш дескриптивним (багатоознаковим) і дифузним є значення слова, тим легше воно набуває метафоричних смислів. Серед іменників метафоризуються насамперед імена предметів та природних пологів, а серед ознакових слів – слова, що виражають фізичні якості та механічні дії. Метафоризація значень багато в чому обумовлена ​​картиною світу носіїв мови, тобто народною символікою та ходячими уявленнями про реалії (фігуральні значення таких слів, як ворон, чорний, правий, лівий, чистий та ін.).

Позначаючи властивості, що вже мають у мові назву, образна метафора, з одного боку, дає мові синоніми, з другого - збагачує слова фігуральними значеннями.

Існує низка загальних закономірностей метафоризації значення ознакових слів:

• 1) фізична ознака предмета переноситься на людину та сприяє виділенню та позначенню психічних властивостейособистості ( тупий, різкий, м'який, широкийта ін);
• 2) атрибут предмета перетворюється на атрибут абстрактного поняття (поверхневе судження, порожні слова, час тече);
• 3) ознака або дія особи відноситься до предметів, явищ природи, абстрактних понять (принцип антропоморфізму: буря плаче, стомлений день, час біжитьта ін.);
• 4) ознаки природи та природних пологів переносяться на людину (пор.: вітряна погода та вітряна людина, лисиця замітає сліди та людина замітає сліди).

Процеси метафоризації, таким чином, часто протікають у протилежних напрямах: від людини до природи, від природи до людини, від неживої до живої і від живої до неживої.

Природне собі місце метафора знаходить у поетичної (у сенсі) промови, у якій вона служить естетичної мети. Метафору ріднять з поетичним дискурсом такі риси: нероздільність образу і сенсу, відмова від прийнятої таксономії об'єктів, актуалізація далеких та «випадкових» зв'язків, дифузність значення, припущення різних інтерпретацій, відсутність мотивації, апеляція до уяви, вибір найкоротшого шляху до сутності.

Метафора в перекладі з грецької означає перенесення. Цей дуже древній прийом використовувався ще в заклинаннях, переказах, прислів'ях та приказках. У своїй творчості письменники та поети дуже часто його використовують.

Під метафорою слід розуміти вживання слова чи словосполучення у переносному значенні. Таким чином, автор надає деяке індивідуальне забарвлення своїм думкам, висловлює їх вишуканіше. Метафори допомагають поетам точніше описати події, образ і думки героя.

Існує як одиночна метафора (наприклад, звуки тануть, плакала трава та гілки), так і поширена на кілька рядків ( Як тільки гавкає вартовий дворовий, Та ланцюгом дзвінкою гримить(Пушкін)).

Крім звичайних метафор слід сказати, що трапляються і приховані. Їх складно виявити, необхідно відчувати, що хотів сказати автор, і як він це зробив.

Деякі метафори міцно увійшли до нашого словникового запасу, ми часто чуємо і самі вживає їх у повсякденному житті: діти квіти життя, щоденник обличчя учня, висіти на волосині, простий як п'ять копійокта ін. Використовуючи ці висловлювання, ми надаємо ємний, барвистий зміст сказаному.

Метафора є прихованим порівнянням, побудованим на подібності або контрасті явищ ( Бджола за даниною польовою летить із келії воскової(Пушкін)).

Метафорою - це мовний зворот, вживання слів і виразів у переносному значенні ( золоте пасмо, тумба

(про людину), сузір'я журналістів, табун волошок та ін..) [Казакова, Малервейн, Райська, Фрік, 2009: 61]

Метафора підвищує точність поетичної мови та її емоційну виразність.

Існують такі різновиди метафори:

• 1. лексичну метафору, або стерту, в якій пряме значення повністю відсутнє; дощ йде, час біжить, стрілка годинника, дверна ручка;
• 2. проста метафора - побудована на зближенні предметів за однією будь-якою загальною ознакою: град куль, гомін хвиль, зоря життя, ніжка столу, зоря палає;
• 3. реалізована метафора - буквальне розуміння значень слів, що становлять метафору, акцентування прямих значень слів: Та на вас же особи немає - на вас тільки сорочка та штани(С.Соколів).
• 4. розгорнута метафора - поширення метафоричного образу на кілька фраз або на весь твір. Він довго не міг заснути: лушпиння слів, що залишилося, засмічувала і мучила мозок, колола в скронях, ніяк не можна було її позбутися.(В. Набоков).

Стерті метафори, на думку Гальперіна, є поняття, зношені часом і добре прижилися в мові: a ray of hope - промінь надії, floods of tears - струмки сліз, a storm of indignation - буря обурень, a flight of fancy - політ фантазії, a gleam of mirth - спалах радості, a shadow of a smile - тінь посмішки та ін. [Гальперін, 2014: 142].

Гуревич В.В. визначає стерту метафору як така, що занадто довго використовується в мові, таким чином, що втратила свою свіжість виразу. Такі метафори часто стають ідіоматичними (фразеологічними) виразами, які потім фіксуються у словниках: seeds of evil - насіння зла, a rooted prejudice - укорінене упередження, in the heat of argument - у спекотній суперечці, to burn with desire - горіти від бажання, to fish for compliments -напрошуватися на компліменти , to prick one"s ears - проколоти вуха[Гуревич В.В., 2008: 37] .

Арнольд І.В. виділяє ще гіперболічну метафору, тобто засновану на перебільшенні. Наприклад:

All days are nights to see till I see thee,

And nights bright days when dreams do show thee me.

День без тебе здавався вночі мені,

А день я бачив ночами уві сні.

Тут приклад означає дні подібні до темних ночей, що є поетичним перебільшенням [Арнольд, 2010: 125].

також в англійській мовіприсутні звані традиційні метафори, тобто. загальноприйняті в будь-який період або літературному напрямку, наприклад, при описі зовнішності: pearly teeth - перлова посмішка, coral lips - коралові губи (губи кольору корала), ivory neck - гладка, як слонова кістка, шия, hair of golden wire - золоті волосся (кольори золота) [Арнольд, 2010: 126].

Метафора зазвичай виражається іменником, дієсловом, а потім уже й іншими частинами мови.

Відповідно до Гальперін І.Р., ідентифікацію (уподібнення) поняття не слід прирівнювати до подібності значення: Dear Nature is the kindest mother still – Природа – найкраща мати (Byron). В даному випадку присутня взаємодія словникового та контекстуального логічного значення, заснована на схожості рис двох відповідних понять. Природа порівнюють із матір'ю, за її ставлення до людини. Турбота передбачається, але не встановлена ​​безпосередньо [Гальперін, 2014: 140].

Подібність чіткіше простежується, коли метафора втілюється в атрибутивному слові, наприклад, voiceless sounds - безмовні голоси, або в предикативному поєднанні слів: Природа-Мати [Гальперін, 2014: 140].

Але схожість різних явищ не буде так легко сприйматися через відсутність пояснення. Наприклад: У відкритих дверях лилися косі сонячні промені, в них танцювали золоті порошинки (O. Wilde) [Гальперін, 2014: 140]. В даному випадку рух порошин здається автору злагодженим, подібно до танцювальних рухів [Гальперін, 2014: 140].

Іноді процес схожості дуже важко декодувати. Наприклад, якщо метафора втілена в говірці: The leaves fell sorrowfully - листя сумно. Падали [Гальперін, 2014: 140].

Поряд з епітетом, синекдохою, метонімією, перифразою та іншими стежками, Метафора є додатком слова (фрази) до об'єкта (поняття), до якого це слово (фраза) не має жодного стосунку; використовується для порівняння з іншим словом чи поняттям. Наприклад: A mighty Fortress is our God – могутня фортеця – наш Бог.[Знаменська, 2006: 39].

Природа метафори є суперечливою.

Метафора, як із найзначніших тропів, має багаті прояви та різноманітні форми втілення у багатьох сферах соціальної, творчої та наукової діяльності сучасної людини. Всебічне й зацікавлене вивчення метафори цікавить як наук, вивчають мову, мова і літературну мову, що розглядають метафору як художній прийом, чи засіб створення виразного образу, так мистецтвознавства [ Игошина, 2009: 134].

Таїнство метафори, її узгодженість з експресивно-емоційним характером поетичної мови, зі свідомістю та сприйняттям людини – все це приваблювало мислителів, учених-гуманітаріїв, діячів культури та мистецтва – Аристотель, Ж.-Ж. Руссо, Гегель, Ф. Ніцше та інших дослідників [Ігошина, 2009: 134].

Властивості метафори, такі як поетичність, образність, чуттєвість, які вона привносить у мову та літературний твір, як і інші стежки, ґрунтуються на здатності людської свідомості до порівняння [Ігошина, 2009: 134].

Кураш С.Б. виділяє три типи метафор залежно від способу реалізації ними “принципу порівняння”, яким будується будь-який компаративний стежок:

• 1) метафори-порівняння, в яких описуваний об'єкт прямо зіставляється з іншим об'єктом ( колонада гаю);
• 2) метафори-загадки, в яких описуваний об'єкт заміщений іншим

об'єктом ( били копита по клавішах мерзлим, де мерзлі клавіші =

бруківка; килим зими= Сніг);

3) метафори, що приписують описуваному об'єкту властивості іншого об'єкта ( отруйний погляд, життя згоріло) [Кураш, 2001: 10-11].

Охарактеризуємо докладніше названі вище методи функціонування метафори в поетичному тексті.

По-перше, метафора може формувати текстовий відрізок, локальний у структурному та периферійний у сенсовому плані. У цьому випадку, як правило, контекст стежка локалізується в межах словосполучення або одного-двох речень та такої ж кількості віршованих рядків; у текстах щодо великого обсягу контекст стежка може бути більш продовженим. Таку метафору можна назвати локальною. Як приклад можна навести метафоричну пропозицію: (Ахматова), Слабий голос мій, але воля не слабшає... [Кураш, 2001: 44].

Структурно-смислове ядро ​​тексту можна як деякої загальної пропозиції, виведеної з узагальнення які у тексті центральних суб'єктів мови та його предикатов. Для аналізованого тексту її можна так: героїня звикає до втрати любові. По відношенню до цього смислового ядра тексту відрізок

Пішла до інших безсоння-доглядальницяє не більше ніж одним з його конкретизаторів, локалізованих у межах однієї пропозиції та не знаходять подальшого розгортання [Кураш, 2001: 44].

Наступний випадок – це виконання метафорою ролі одного з ключових структурно-смислових та ідейно-образних елементів тексту.

Локалізована в текстовому фрагменті метафора може реалізувати одну з центральних або навіть центральну мікротему тексту, вступаючи в тісні образно-тематичні та лексико-семантичні зв'язки з неметафоричним відрізком тексту. Подібний спосіб функціонування метафори особливо характерний для текстів великого обсягу (прозових творів, поем тощо), де часто є не один, а кілька образно-метафоричних фрагментів, що взаємодіють між собою дистантно, що розкривають при цьому одну з мікротем тексту і включаються, таким чином, до числа факторів текстоутворення як засобу забезпечення цілісності та зв'язності тексту [Кураш, 2001: 44].

Як видно, головна особливість подібних текстів по відношенню до метафори - це досить чітке членування на неметафоричні і метафоричні сегменти [Кураш, 2001: 44].

Метафоричність можна розглядати як один із приватних проявів такої універсальної естетичної категорії віршованих текстів, як їх гармонійна організація [Кураш, 2001: 45].

Нарешті, метафора здатна функціонувати як структурно-смислової основи, способу побудови цілих віршованих текстів. У цьому випадку можна говорити про власне текстоутворюючу функцію тропа, що призводить до появи текстів, межі яких збігаються з межами тропа. Стосовно таких поетичних текстів у спеціальній літературі прийнято термін “текст-троп”, у тому числі виділяють і тексти [Кураш, 2001: 48].

Метафори, як та інші засоби словесної образності, мають неоднакову функціональну активність у різних сферах спілкування. Як відомо, основна сфера застосування образних засобів - художня література. У художній прозі, в поезії метафори служать для створення образу, для посилення образотворчості та виразності мови, передачі оцінного та емоційно-експресивного значень.

Метафора виконує дві основні функції – функцію характеризаціїта функцію номінаціїіндивідів та класів об'єктів. У першому випадку іменник займає місце таксономічного предикату, у другому - суб'єкта чи іншого актанта.

Вихідною метафори є функція характеризації. Сенс метафори обмежується вказівкою однією чи небагато ознаки.

Вживання метафори в актантній позиції вторинне. У російській мові воно підтримується вказівним займенником: Живе ця вобла у маєтку своєї колишньої дружини(Чехів).

Стверджуючись у номінативної функції, метафора втрачає образність: «шийка пляшки», «братки», «нігтики». Номіналізація метафоричних речень, при якій метафора переходить у іменну позицію, породжує один із видів генітивної метафори: «заздрість – це отрута» – «отрута заздрості», а також: вино кохання, зірки очей, хробак сумнівиі т.д.

Також можна виділити репрезентативну, інформаційну, орнаментальну, передбачувальну та пояснювальну, заощаджуючу (економія мовних зусиль) та образно-наочну функції метафори.

Однією із функцій метафори можна назвати когнітивну функцію. Відповідно до цієї функції метафори діляться на другорядні (побічні) і базисні (ключові). Перші визначають уявлення про конкретний об'єкт (уявлення про совісті як про «кігтистому звірі»), другі визначають спосіб мислення про світ (картину світу) або його фундаментальні частини ( «Весь світ театр, і ми його актори»).

Таким чином, метафора є перенесенням назви з одного предмета на інший на підставі їх подібності. Вирізняють лексичні, прості, реалізовані, розгорнуті метафори. Метафора поділяється на три типи: метафори-порівняння, метафори-загадки метафори, що приписують описуваному об'єкту властивості іншого об'єкта.

ФІЛОЛОГІЯ І КУЛЬТУРА. PHILOLOGY AND CULTURE. 2016. №4(46)

МЕТАФОРІЗАЦІЯ ЯК ПРОЯВ АЛОФРОНІЇ

© Юлія Масальська

METAPHORIZATION AS A WAY OF EXPRESSING ALLOPHRONY

Julia Massalkaya

article studies a metaphor as a way of expressing allophrony. Термін "афлофон", встановлений як Професор Ганеев, включає в себе мову і фразу феномену, які становлять суперечки і алогізму в варіаціях. У цьому матеріалі, суперечність розглядається як один з mutually exclusive ideas, views, or statements. Allophrony is implicit, mental statement, standing behind distinct linguistic identity. Allophrony є деякимінформаційним і протизаконним. Це характеризується наступними ознаками: polysemy, latent contradiction, grammar contradiction and alophronic displacement. Матеріал hypothesizes, що metaphorization є одним з способів expressing alophrony в мові і фрази, as в metaphor, denotation shifted with respect to traditional denotation, в залежності від лінгвістичного сигналу, який написує the ambiguous semantics. Metaphor is both true, as it directly names a lingustic sign, and false, as it forms the new semantics of this sign. Матеріали висловлюють, що metaphorization може бути віднесений до в повній відношенні (heteroglossia), яка є також включена в низку концепції "allophrony".

Ключові слова: metaphorization, alophrony, contradiction, speech, alogism, semantics, heteroglossia, duality.

Стаття присвячена дослідженню метафоризації як способу прояву алофронії. Термін «алофронія», введений у мовознавство професором Б. Т. Танєєвим, охоплює шар мовних і мовленнєвих явищ, у яких у тому чи іншою мірою присутні протиріччя та алогізми. У цьому роботі протиріччя сприймається як пара взаємовиключних думок, суджень чи висловлювань. Алофронія - це імпліцитний, ментальний вислів, що стоїть за вираженою мовною одиницею. Алофронія – це щось непослідовне, суперечливе. Для неї характерні наступні ознаки: багатозначність мовної одиниці, наявність латентного чи/і граматичного протиріч, аллофронне усунення. У статті висувається гіпотеза, що метафоризація є одним із способів прояву алофронії в мові та мовленні, оскільки в процесі метафоризації відбувається зміщення денотату щодо традиційного денотату, що відповідає мовному знаку, що говорить про неоднозначну семантику лексичної одиниці. Метафора одночасно і істинна, тому що безпосередньо називає мовний знак, і помилкова, оскільки утворює нову семантику цього знака. Автор пояснює, що метафоризацію швидше можна віднести до неповної суперечності (суперечності), що також входить в обсяг поняття алофронії.

Ключові слова: метафоризація, алофронія, протиріччя, алогізм, семантика, суперечність, дуальність.

Стаття розглядає стилістичне засіб метафоризацію як прояв алофронії.

Новизна дослідження визначена тим, що вперше процес метафоризації у рамках вивчення теорії алофронії.

Наявність в логіко-семантичному плані в будь-якій природній людській мові двох видів мовних одиниць - логічних і алогічних, що протистоять один одному - можна вважати універсалією, тому що в природних мовах співіснують суперечливі та несуперечливі мовні та мовні явища.

Алофронія (грец. "Інше мислення") - термін, введений у мовознавство професором

Б. Т. Танєєвим [Ганєєв, с. 122]. Аллофронія це щось непослідовне, нелогічне, суперечливе. На нашу думку, алофронія безпосередньо пов'язана з двома термінами: протиріччя та аномалія. За наявності протиріччя виявляються алогізми, які існують у різних формах (парадокси, софізми, оксюморони, енантіосемія, катахрези, метафори, метонімія, синекдоха), та ряд інших логіко-семантичних та лінгвостилістичних явищ, в основі яких лежать протиріччя, створені . За аномалій виявляються відхилення від норми загальної закономірності, неправильність.

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ. Лінгвістика

Ми виділяємо наступні ознаки аллофро-нії: наявність експліцитного протиріччя в лексемі (випадки енантіосемії), багатозначність лексеми (випадки полісемії), наявність імпліцитного протиріччя (випадки звернення до етимології слова), наявність граматичної суперечності, невідповідність. Термін «ал-лофронія» включає в об'єм свого поняття не тільки явні протиріччя та суворі алогізми, але й такі «інші», не зовсім логічно правильні явища, як метафори, метонімія тощо, в яких відбувається зміщення денотату щодо традиційного або узуального денотату, що відповідає мовному знаку [Массальська, с. 58].

Так, фразеологічний оборот зарубати на носі можна віднести до алофронии, так як семантика даної фрази не виходить із безпосереднього (прямого) значення мовних одиниць, а являє собою нове значення: «запам'ятати щось раз і назавжди».

В основі метафори лежить здатність слова до своєрідного подвоєння (множення) у промові номінативної функції. Метафорою називають також вживання слова у вторинному значенні, що з первинним за принципом подібності.

Ч. Стівенсон говорить про те, що метафора легко впізнати, оскільки її не можна розуміти буквально, вона «не узгоджується» з іншими частинами тексту. Займаючись проблемою перекладу метафор, він робить висновок про необхідність «визначити інтерпретацію як речення, яке має розумітися буквально і яке дескриптивно означає, що метафорична пропозиція виражається асоціативно (suggest)» [Стівенсон, с. 148].

Відомий лінгвіст-прозаїк А. Г. Пауль в такий спосіб описав метафору: «Метафора - одне з найважливіших засобів позначення комплексів уявлень, які ще не мають адекватних найменувань... Метафора - це щось таке, що з неминучістю випливає з природи людини і проявляється не тільки у мові поезії, але також - і навіть перш за все - в повсякденному мовленні народу, що охоче вдається до образних виразів і барвистим епітетам.. » [Пауль, с. 53]. За Паулем, метафора - рятівний засіб при нестачі виразних засобів (Ausdrucksnot), засіб яскраво наочної характеристики (drastische Charakteresierung):

«Місіс Вімпер кинула на мене теплий погляд, наче...» [Ремарк, с. 211].

Теорія метафори зазнавала багатостороннього дослідження. Так, англійський вчений М. Блек вважає, що метафора швидше створює,

чим висловлює нову подібність [Блек, с. 128]. Чимало подібних прикладів можна зустріти у творі Г. Граса «Бляшаний барабан»:

Один раз на тиждень відвідувань розриває мою переплетену білими металевими лозинами тишу [Грасс].

Детальному розгляду метафори як способу мислення в рамках когнітивної лінгвістики присвячена робота Е. Маккормака «Когнітивна теорія метафори», в якій він дає визначення метафори як певного пізнавального процесу.

З одного боку, метафора передбачає наявність подібності між властивостями її семантичних референтів, оскільки вона має бути зрозуміла, а з іншого боку - відмінність між ними, оскільки метафора покликана створити якийсь новий сенс. Постановка питання концептуальної метафори призвело до того що, що під поняттям «метафора» стали розуміти, передусім, вербалізований прийом мислення світ [Мак-кормак, з. 360].

Про семантичну неоднозначність метафори говорили багато вчених-лінгвістів. Так, суть її двоїстості висловив Ч. Пайл: «Метафора - це феномен здвоєності. Метафора і хибна, і вірна: вірна в одному значенні - образному і хибна в іншому - буквальному значенні ... »[СЬ.Ру1е]. Вчений наводить наступний приклад: Боб-змія, цей вираз може бути і істинним (Боб підступний), а може бути і хибним (Боб насправді не змія). Далі Ч. Пайл приходить до висновку, що «проти законів традиційної символічної логіки в мові є парадоксальна двоїстість» [Там же].

Дотримуючись концепції професора Б. Т. Ганєєва і спираючись на викладений вище матеріал, ми вважаємо, що аллофронна сутність метафори полягає в тому, що вона одночасно істинна, оскільки виконує номінативну функцію, і помилкова, оскільки говорить про інший об'єкт, ніж це передбачає мовний знак . Метафора та алофронія дуже близькі, оскільки засновані на перенесенні та зміщенні значення. У метафорі закладено таку суперечність, згідно з якою мовна одиниця не означає те, що має означати, але в той же час несе в собі нове семантичне навантаження, виявляючи таким чином смислову дуальність: Коли я сказав Бруно: «Ах, Бруно, не Чи купиш ти мені п'ятсот аркушів безневинного паперу? [Грас].

Прикметник безневинний у своєму прямому значенні характеризується як: «Простодушний, що виявляє недосвідченість, непоінформованість, непорочний» [Ожегов, Шведова, с. 443]. У словосполученні безневинний папір (чисто білий)

Юлія МАССАЛЬСЬКА

відбувається заміна необхідного денотату на необов'язковий, другорядний, що й викликає суперечність на семантичному рівні. Метафора одночасно і істинна, оскільки несе у собі номінативну функцію, і помилкова, оскільки виявляє семантичну двоїстість.

Звичайно, слід зазначити, що метафора є неповною суперечністю, швидше, можна сказати, суперечністю. Проте ці два терміни, згідно з вищевикладеною теорією, входять у поняття алофронії.

У цій статті ми спробували показати, що метафоризація є суперечністю (хоч і неповною), або точніше, суперечністю, що є одним із способів прояву ал-лофронії.

Список літератури

БлекМ. Теорія метафори. М: Прогрес, 1990. 327 с.

Ганєєв Б. Т. Парадокс. Суперечності у мові та мовленні. Монографія. Уфа: Вид-во Баш.гос.пед.ун-та, 2004. 472 с.

Грасс Г. Бляшаний барабан. URL: http://lib.ru/ INPROZ/GRASS/baraban1.txt (дата звернення: 23.06.2011).

Маккормак Еге. Когнітивна теорія метафори // Теорія метафори.: Прогрес, 1990. 501 з.

Масальська Ю. В. Аллофронія у мові та мовленні (на матеріалі німецької літератури). Монографія. Уфа: УЮІ МВС Росії, 2014. 106 с.

Ожегов С. І., Шведова Н. Ю. Тлумачний словникросійської мови: 80 000 слів та фразеологічних висловів / Російська академія наук. Інститут російської ім. В. В. Виноградова. 4-те вид-е, доповнене. М: Азбуковник, 1999. 944 с.

Пауль Г. Принципи історії мови/Пер. з ним. За ред. А. А. Холодовича. Вст. ст. С. Д. Кацнельсона. Ред-р З. М. Петрова. М: Изд-во іноземної літератури, 1960. 500 з.

Ремарк Е. М. Ніч у Лісабоні. Тіні у раю. М: Правда, 1990. 619 с.

Стівенсон Ч. Деякі прагматичні аспекти значення // Нове у зарубіжній лінгвістиці. Вип.16. М: Прогрес, 1985. 500 с.

Масальська Юлія Володимирівна,

кандидат філологічних наук, доцент,

Уфімський ЮІ МВС Росії,

450000, Росія, Уфа, Муксінова, 2. [email protected]

Pyle Ch. The duplicity of language. URL: www.academia.edu/26729535/On_the_Duplicity_of_Lan guage (дата звернення: 02.09.2016).

Blek, M (1990). Teoriia metafory. 327 p. Moscow, Progress. (In Ukrainian)

Ганеєв, В. Т. (2004). Paradoks. Protivorechiia v iazyke i rechi. Monografia. 472 p. Ufa, Izd-vo Bash.gos.ped.un-ta. (In Ukrainian)

Grass, G. (2000). Zhestianoi baraban. URL: http://lib.ru/INPROZ/GRASS/baraban1.txt (accessed: 23.06.2011) (In Ukrainian)

Маккормак, Е. (1990). Kognitivnaia teoriia metafory. Teoriia metafory. 501 p. Moscow, Progress. (In Ukrainian)

Massal"skaia, Iu. V. (2014). Allofroniia v iazyke i re-chi (na materiale nemetskoi literatury). Monografiia . 106 p. Ufa,UIuI MVD Rossi. (Ukrainian)

Ожегов, С. І., Шведова, Н. Іу. (1999). Толковый словник" російського язика: 80 000 слів і frazeologicheskikh vyrazhenii / Ros-siiskaia akademiia nauk. Institut rusského iazyka им. V. V. Vinogradova. 4-е izd-e, dopolnennoe. 944 p. Moscow:

Paul", G. (1960). Printsipy istorii iazyka / Per. s nem. Pod red. A. A. Kholodovicha. Vst. st. S. D. Katsnel"sona. Red-r Z. N. Petrova.500 p. Москва, Izd-vo inostrannoi litera-tury. (In Ukrainian)

Pyle, Ch. The Duplicity of Language URL: www.academia.edu/26729535/On_the_Duplicity_of_Lan guage (accessed: 02.09.2016). (In English)

Remark, E. M. (1990). Noch" v Lissabone. Teni v raiu . 619 p. Moscow, Pravda. (Ukrainian)

Stivenson, Ch. (1985). Некоторие прагматичні аспекти znacheniia. Новое в зарубіжної лінгвістики. Вип.16. 500 p. Moscow, Progress. (In Ukrainian)

The article was submitted on 06.09.2016 Надійшла до редакції 06.09.2016

Massalskaya Julia Vladimirovna,

Ph.D. in Philology, Associate Professor,

Ufa Law Institute of Ministry of Interior of Russia, 2 Muksinov Str.,

Ufa, 450000, Російська Федерація. [email protected]