Дачний календар

Іммануїл валерстайн світ системний аналіз коротко. Світ-системний аналіз І. Валлерстайна. Участь у редакціях журналів

Іммануїл Валлерстайн - американський соціолог, представник неомарксистського напряму в теорії міжнародних відносин, один із творців світ-системної теорії. Закінчив Колумбійський університет Columbia University) зі ступенем професора соціології (1959 р.). Працював у Колумбійському університеті (1958–1971), Університеті Мак-Гіла (1971–1976, McGill University), Бінгемтонському університеті (1976-1999, Binghamton University). З 1976 по 2005 рік керував організованим Центром Фернана Броделя з вивчення економік, історичних систем і цивілізацій при Бінгемтонському університеті ( Fernand Brodel Center for Study of Economies, Historical Systems and Civilizations). У 1994–1998 роках. був президентом Міжнародної соціологічної асоціації ( International Sociological Association). З 2000 року І. Валлерстайн - старший науковий співробітник Єльського університету ( Yale University).

На першому етапі своєї наукової діяльності(1955-1970) Валлерстайн займався дослідженням африканських суспільств, але потім переключив свою увагу загальну теорію соціально-економічного розвитку. Розроблена ним світ-системна теорія спирається на запропоновані французьким істориком Фернаном Броделем принципи комплексного історичного аналізу. Вона синтезує соціологічний, історичний та економічний підходи до суспільної еволюції. Головна праця І. Валлерстайна – багатотомник «Сучасна світ-система»: у першому томі (1974) розглядається генезис європейської світ-економіки у XVI ст., у другому (1980) – її розвиток у період меркантилізму, у третьому томі (1989) він довів її історію до 1840-х. В інших своїх роботах Валлерстайн аналізує еволюцію капіталістичної світ-економіки у XIX–XX ст. і навіть робить прогнози на ХХІ століття.

Його головний внесок у розвиток соціальних наук полягає у розробці оригінальної теорії світових систем. У своїй методологічній концепції Валлерстайн дуже дедуктивний. Свій аналіз він починає з глобальної економічної системи, або, як він її називає, світ-системи. За Валлерстайном вона може бути трьох типів.

Мир-империя, що з кількох локальних культур, приєднаних шляхом завоювання. Наприклад, Стародавній Єгипет, Стародавній Рим, Росія епохи кріпосного права.
Світ-економіка, яку становлять незалежні держави-нації. Єдиним історичним прикладом тут є Європа від Нового часу до наших днів, яка з континентальної виросла до всесвітньої капіталістичної світ-економіки, що включає існуючі та існуючі соціалістичні країни.
Світ-соціалізм, який представляє, за Валлерстайном, гіпотетичну систему, ніколи й ніде не здійснену.

Світ-економіка має трирівневу структуру. У її центрі, або ядрі, знаходяться високорозвинені держави, що домінують в економічних відносинах, що отримують додаткові прибутки зі всесвітнього поділу праці, що визначають світову політику (у сучасному світі- Це високорозвинені країни). Периферію світ-економіки становлять країни, які постачають сировину країнам ядра і тому економічно та політично залежні від останніх. Країни периферії управляються слабкими корумпованими урядами (це слаборозвинені країни Азії, Африки, Латинської Америки). Напівпериферійні країни світ-економіки (держави Центральної, Східної Європи, країни Південно-Східної Азії, що швидко розвиваються) займають проміжне положення між державами ядра і периферії. Вони виробляють менш технологічну продукцію і залежать від високих технологій країн ядра, але використовують переваги при торгівлі з країнами периферії.

Світ-економіка пройшла у своєму розвитку три етапи. Перший етап (XV-XVI ст.) - Етап зародження світ-економіки з феодальної економо-політичної системи (світ-імперії). На цьому етапі в результаті географічних відкриттів та колоніальної експансії країни, що становлять ядро системи (Португалія, Іспанія, Нідерланди, Великобританія), та деякі інші, що завоювали колонії, отримали доступ до наддешевої робочої сили і природним ресурсампериферійних областей, які таким чином були приєднані до світової економіки. Це забезпечило первісне накопичення капіталу та розвиток світ-економіки на другому етапі (XVI – перша третина XVII ст.). Але кожній частині цієї системи притаманний свій характер праці. У країнах ядра діє вільний ринок праці, а контроль якості праці носить економічний характер. Це веде до постійного підвищення кваліфікації працівників та якості товарів. У напівпериферійній зоні контроль за робочою силою має неекономічний, примусовий характер, самі працівники менш кваліфіковані, а праця існує у таких формах, як панщина, поздовжня. У периферійних зонах переважає рабська праця.

На етапі розвитку світ-економіки зростає роль політичних процесів. По-перше, зростає роль країн у регулюванні економіки. По-друге, економіка, що розвивається, дозволяє зміцнювати державні структури за рахунок підготовки великої кількості чиновників і, по-третє, формувати постійні національні армії, які, по-четверте, служать зміцненню і внутрішній стабільності держав. Зміцнення держав та посилення їхньої ролі в економіці викликає зростання конкуренції між ними на міжнародній арені, сходження одних та падіння інших.

Всупереч поширеній думці, зокрема, що висловлювався З. Бжезінським, закінчення холодної війни не означало перемогу США, а, навпаки, означало кінець епохи американської гегемонії та лідерства. Закінчення холодної війни не стало «кінцем історії», а призвело до загострення старих та появи нових конфліктів. На відміну від С. Хантінгтона причини майбутніх конфліктів Валлерстайн бачить над цивілізаційних, а економічних чинниках. Так, він вважає, що вже на початку XXI століття очікується викликів або навіть прямих нападів держав бідного і відсталого Півдня на багату Північ, а також загарбницьких воєн між самими державами Півдня. Але найголовніша загроза, яка може походити від периферії по відношенню до ядра світ-системи, - масова міграція населення з Півдня на Північ. Сучасний пролетаріат – населення країн Півдня – хоче не знищити капіталізм, а жити за капіталізму. Оскільки це неможливо на його батьківщині, маса мігрантів з Африки в Азії прагне благополучних країн Півночі. Цей результат уже почався, і він спричинить різні негативні наслідки.

Безупинна міграція негативно впливатиме на ринок праці розвинутих країн. Вихідці з країн третього світу стануть швидко зростаючим резервом дешевої робочої сили, що спричинить зростання безробіття і знизить заробітну платуосновної маси трудящих. Все це неминуче спровокує конфлікти між корінним населенням та мігрантами, які мають нижчий рівень освіти. Наплив вихідців із країн Півдня, нездатних повністю інтегруватися у західне суспільство, підштовхне частину вчорашніх мігрантів на кримінальний шлях. Зростання кримінальної злочинності, конфлікти національного, соціального та релігійного характеру спричинять збільшення витрат на забезпечення безпеки. Перерозподіл ресурсів із сфери суспільного виробництва та соціальних послуг у сферу охорони громадського порядку негативно позначиться на рівні життя основної частини населення.

Валлерстайн припускає, що нестабільними будуть відносини всередині ядра світ-системи. Економічна конкуренція виявляє у ній три основні центри сили – США, Японію та об'єднану Європу. Але надалі неминуче об'єднання США та Японії в один блок, що має антиєвропейську спрямованість. Неминучим вважає Валлерстайн та використання цим блоком Китаю для розширення своїх можливостей у конкурентній боротьбі з європейськими країнами. У цій ситуації противагою альянсу США з Японією та Китаєм може стати створення російсько-європейського блоку. Росія знову буде затребувана її традиційної ролі– центру геополітичної та військової могутності.

Оглядне майбутнє, принаймні до середини XXI століття, Валлерстайн бачить у похмурих тонах: конфлікти, кризи на периферії та у центрі світ-системи неминучі, доки існує капіталістична світ-економіка. Неомарксизм в особі Валлерстайна далекий від соціального оптимізму, характерного для К. Маркса, Ф. Енгельса і В. Леніна. Але у Валлерстайна можна знайти судження та висновки, схожі з класичним марксизмом. Так, він зберігає віру у можливість революційного перебудови світу, щоправда, відносячи її до невизначено далекого майбутнього і вважаючи, що вона буде зумовлена появою нових антисистемних сил, здатних кинути виклик панівній капіталістичній світ-економіці.

Книжки

European Universalism: The Rhetoric of Power (2006)
Alternatives: The U.S. Confronts the World (2004)
World-Systems Analysis: An Introduction (2004)
The Uncertainties of Knowledge (2004)
Decline of American Power: The U.S. in a Chaotic World (2003)
Аналіз світових систем та ситуація в сучасному світі (2001)
The End of the World As We Know It: Social Science for the Twenty-first Century (1999), рус.пер. - Кінець знайомого світу. Соціологія XXI століття (2003)
Utopistics: Or, Historical Choices of the Twenty-first Century (1998)
Historical Capitalism, with Capitalist Civilization (1995)
After Liberalism (1995), рус.пер. – Після лібералізму (2003)
Unthinking Social Science: The Limits of Nineteenth Century Paradigms (1991)
Geopolitics and Geoculture: Essays on the Changing World-System (1991)
Race, Nation, Class: Ambiguous Identities (1991, with Etienne Balibar), рус.пер. – Раса, нація, клас. Двозначні ідентичності (2003)
Transforming the Revolution: Social Movements and the World-System (1990, з Samir Amin, Giovanni Arrighi and Andre Gunder Frank)
Antisystemic Movements (1989, з Giovanni Arrighi and Terence K. Hopkins)
The Modern World-System, vol. III: The Second Great Expansion of the Capitalist World-Economy, 1730-1840"s (1989)
Africa and the Modern World (1986)
The Politics of the World-Economy. The States, The Movements and the Civilizations (1984)
Historical Capitalism (1983)
Dynamics of Global Crisis (1982, з Samir Amin, Giovanni Arrighi and Andre Gunder Frank)
World-Systems Analysis: Theory and Methodology (1982, з Terence K. Hopkins et al.)
The Modern World-System, vol. II: Mercantilism and Consolidation of the European World-Economy, 1600-1750 (1980)
The Capitalist World-Economy (1979)
The Modern World-System, vol. I: Capitalist Agriculture and Origins of European World-Economy в Sixteenth Century (1974)
Africa: Tradition & Change (1972, з Evelyn Jones Rich)
University in Turmoil: The Politics of Change (1969)
Africa: The Politics of Unity (1967)
The Road to Independence: Ghana and the Ivory Coast (1964)
Africa, The Politics of Independence (1961)

http://www.archipelag.ru/authors/wallerstein/?library=1084

http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Polit/tork/01.php

Іммануїл Валлерстайн (р.1930) – американський мислитель, основоположник світ-системного аналізу, один із лідерів сучасного ліворадикального суспільствознавства.

Народився в Нью-Йорку 28 вересня 1930. Вивчав соціологію в Колумбійському університеті в Нью-Йорку (ступінь бакалавра – 1951, магістерський ступінь – 1954, докторський ступінь – 1959). Працював у Колумбійському університеті (1958–1971), Університеті Мак-Гіла (1971–1976), Бінгемтонському (1976–1999) та Єльському (з 2000) університетах. З 1976 керує організованим Центром Фернана Броделя з вивчення економік, історичних систем і цивілізацій (при Бінгемтонському університеті), співробітники якого активно займаються розвитком і пропагандою світ-системного підходу. У 1994–1998 рр. був президентом Міжнародної соціологічної асоціації.

Розпочавши наукову кар'єру як соціолог-африканіст, Валлерстайн із 1960-х став займатися загальною теорією соціально-економічного розвитку. Розроблена ним світ-системна теорія спирається на запропоновані французьким істориком Фернаном Броделем принципи комплексного історичного аналізу. Вона синтезує соціологічний, історичний та економічний підходи до суспільної еволюції.

І.Валлерстайн відрізняється величезною науковою продуктивністю: їм опубліковано понад 20 книг та понад 300 статей.

Головний працю І.Валлерстайна – багатотомник Сучасна світ-система: у першому томі (1974) розглядається генезис європейської світ-економіки у 16 ст., у другому (1980) – її розвиток у період меркантилізму, у третьому томі (1989) він довів її історію до 1840-х. В інших своїх роботах Валлерстайн аналізує еволюцію капіталістичної світ-економіки у 19–20 ст. і навіть робить прогнози на 21 століття.

Оригінальність підходу І. Валлерстайна полягає в тому, що він пропонує принципово нову дослідницьку перспективу аналізу соціальних, економічних та політичних процесів, - світ-системну перспективу, в якій світ постає як певне системне та структурне ціле, закони розвитку якого визначають траєкторії руху всіх окремих національних товариств та держав. Безпосередня поява світ-системної теорії відноситься до початку 70-х. Цей теоретичний підхід став синтезом відразу кількох теоретичних традицій:

По перше , геоісторіїФ. Броделяї, ширше, спадщини школи “Анналів”,

По-друге, «теорії залежності» у версії А.Г. Франка (яка, своєю чергою, перегукується з марксистським теоріям імперіалізму),

По-третє, некласичної економічної теорії (включаючи концепції економічних циклів), де особливо слід виділити роботи К. Поланьї, Й. Шумпетера та Н. Кондратьєва.

В одному зі своїх теоретичних праць під назвою «Світ-системний аналіз», який був опублікований вперше на зорі сучасної глобалізації – у 1987 році, автор писав: «Сьогодні перед нами стоїть питання: чи є якісь критерії, які можна використати, щоб затвердити відносно зрозуміло та відповідним способом кордону між чотирма передбачуваними дисциплінами: антропологією, економікою, політичною наукою та соціологією? Аналіз світових систем відповідає на це питання недвозначним «ні». Всі передбачувані критерії - рівень аналізу, предмет, методи, теоретичні вихідні положення - або вже не відповідають практиці, або якщо підтверджуються нею, є в більшою міроюбар'єрами для подальшого знання, ніж стимулами для його створення. Або, з іншого боку, різницю між допустимими темами, методами, теоріями чи теоретизуванням всередині якийсь із про дисциплін набагато сильніше, ніж різницю між ними. Це означає практично, що перекриття є субстанційним й у аспекті історичної еволюції всіх цих дисциплін постійно зростає. Настав час прорватися через це інтелектуальне болото, сказавши, що ці чотири дисципліни – лише одна». Під наукою, що об'єднує чотири перелічені ним дисципліни, проглядається не що інше, як глобалістика. Заслуга І.Валлерстайна полягає в тому, що він надав їй не вузько політологічну, а культурологічну перспективу. Інакше й не може бути, якщо під глобалістикою розуміти науку, що входить до політології, а останню включати до культурології, оскільки політика - один із продуктів культури.

І.Валерстайн стверджує, що миро-системний аналіз - це не теорія про соціальний світ або його частину. Це - протест проти методів, якими було структуровано всім нас соціальне наукове дослідження у його виникненні у середині 19 в. Цей метод дослідження став набором часто незаперечних припущень a priori. Миросистемний аналіз стверджує, що цей метод наукового дослідження, що практикується в усьому світі, надав більшою мірою ефект закриття, ніж розкриття багатьох найважливіших і найцікавіших питань. Миро-системний аналіз народився як моральний і як політичний, у найширшому сенсі, протест. Проте, саме з урахуванням наукових вимог, тобто. вимог, які стосуються можливостей системного знання соціальної реальності, миро-системный аналіз кидає виклик панівному методу дослідження.

У найширшому сенсі світ-системний аналіз є продовженням та поширенням ідей «всесвітньої революції» 1968 року на сферу соціального знання, реакцією на «ідеологізований позитивізм та фальшивий аполітизм» соціальних наук 50-60-их рр. У вужчому сенсі, світ-системний аналіз кинув виклик двом пануючим у цей час теоріям – девелопменталізму (теорії «розвитку») та концепції модернізації. Хоча світ-системний аналіз був лише одним варіантом цієї критики, зараз уже зрозуміло, що він поривав із соціальною наукою XIX століття глибше, ніж це робили інші критики.

Критика І.Валлерстайна сконцентрована навколо ключових, парадигмальних підстав сучасного соціального знання, які він називає «жахливою спадщиною соціальної науки XIX століття». На думку І. Валлерстайна, ми потребуємо не просто переосмислення, а радикальної заміни соціальної науки XIX століття, «бо безліч її передумов (на мою думку, помилкових і обмежених) все ще надто вкорінені в нашому мисленні. Ці передумови, які колись сприяли звільненню духу, сьогодні виступають головним інтелектуальним бар'єром для успішного аналізу соціального світу.

Насамперед, це уявлення про те, що соціальна реальність нібито існує у трьох особливих та окремих сферах: політичній, економічній та соціокультурній. Під економічними явищами у своїй розуміється те, що належить до функціонування ринку, політичними - те, що належить до сфери функціонування державних інститутів, а соціокультурними - те, що визначається переважно станом нашого духу. Кожна з цих сфер - економіка, політика та культура представляє автономний вид діяльності та має власну внутрішню логіку розвитку (тому між ними можуть виникати протиріччя та відбуватися взаємні конфлікти). Проте, на думку І. Валлерстайна, поділ економіки, політики та культури є скоріше догмою панівної ліберальної ідеології, ніж відображенням реальних механізмів функціонування сучасного світу. Варіацією цього міфу є і уявлення про те, що в докапіталістичних системах ці сфери справді були нерозчленовані, і лише капіталізм («модернізація», «перехід від традиційного до сучасного») поділяє їх між собою.

Насправді, на думку І. Валлерстайна, і всередині капіталістичної системи зазначені три сфери працюють разом і нерозривно: на особистісному рівні немає відокремлених (економічних, політичних, соціокультурних) видів мотивацій, як і не існують об'єктивні інститути, які діяли виключно в одній сфері . Наприклад, функціонування економічної сферине може бути правильно зрозуміло на основі тільки того, що відноситься до сфери «ринку»: будь-яка виробнича система організована як мережа соціальних відносин, яка втілює певну ціннісну систему уявлень, що, в свою чергу, мають на увазі і реалізуються через певні політичні процеси. Навіть «економічні» ринки є радше соціально-політичними утвореннями, а, наприклад, справжній рівень цін залежить багатьох соціально-політичних обставин. Вся політична діяльність служить мети забезпечення економічних переваг чи потреб, як і досягненню певних соціокультурних цілей. Прагнення до політичної влади, як зазначає І. Валлерстайн, також не може бути відокремлене від даних моментів. Нарешті, і соціокультурна діяльність стає можливою і зрозумілою через економічні та політичні обставини. Соціальну (і/або культурну) діяльність неможливо уявити окремо від цих факторів. "Всі інститути, - зазначає І. Валлерстайн, - діють одночасно і політично, і економічно, і соціокультурно і не можуть бути ефективними інакше".

трійця політики, економіки та культури сьогодні не має жодної інтелектуальної цінності. Необхідна фундаментальна реорганізація всієї пізнавальної діяльності у соціальних науках у глобальному масштабі, що передбачає вихід за рамки того дисциплінарного поділу соціальної науки, яке склалося у XIX столітті.

Можна виділити кілька новаторських концептуальних положень, що утворюють теоретичні передумови світ-системного аналізу: по-перше, це переосмислення проблематики історичної темпоральності (від календарного лінійного часу до множинності) різних видів«час-і-простору»); по-друге, це нова одиницяаналізу (історичні системи, а не окремі товариства та/або держави); по-третє, це переосмислення сутності соціальних змін (стохастичне розвиток замість лінійного прогресу).

І.Валлерстайн замінює термін "суспільство" терміном "історична система". «Історична система» як термін наголошує на єдності історичної соціальної науки. Цілісність одночасно системна та історична. Історичні системи мають три визначальні характеристики. Вони щодо автономні, тобто параметри їхнього функціонування визначаються дією внутрішніх процесів. Вони мають часові межі, тобто. вони мають початок та кінець. Вони мають просторові межі, які, проте, можуть змінюватися під час їхнього історичного існування.

І.Валлерстайн писав про циклічний розвиток історичних систем. Він використовує концепцію довгих хвиль Н.Д. Кондратьєва. Досить важливою та складною, на думку дослідника, є проблема визначення циклічних ритмів, вікових трендів та криз, які є перехідними етапами, а тому розривами. В силу того, що все завжди змінюється, параметри циклу і періодичність ніколи не визначаються точно, найкращому випадкудуже приблизно. Але зміни не довільні. Вони передбачувані у принципі, у межах тих правил, якими функціонує система - інакше вона була системою.

Аналіз миросистем стверджує, що категорії, які наповнюють нашу історію, були історично сформовані (і в більшості всього лише століття тому або близько цього).

Аналіз миро-систем хоче прибрати ідею прогресу з положення траєкторії та розкрити її як аналітичну змінну. Історичні системи можуть бути кращими і гіршими. Зовсім не обов'язково, щоби була лінійна тенденція - вгору, вниз або прямо вперед. Можливо, лінія тенденції - коливається; чи, можливо, невизначена. Якби ця можливість допускалася, зараз відкрилася б ціла нова арена інтелектуального аналізу. Якщо світ має безліч зразків, типів, історичних систем і якщо всі історичні системи мають початки і кінці, тоді ми захочемо дізнатися щось про процес, яким відбувається наступність (у часі-просторі) історичних систем.

Усі товариства І.Валлерстайн розбив на три типи – «міні-системи», «світові імперії» та «світові економіки». Перші є маленькі суспільства, котрим характерно єдність культури. І.Валлерстайн стверджує, що на сьогодні майже нічого невідомо про те, як працюють міні-системи. По-перше, тому, що вони не існують. Крім того, більшість явищ, які описувалися як міні-системи, насправді були лише локальними компонентами світ-систем, оскільки одна з передумов їх вивчення полягала в їхній включеності у світ-системи. І, нарешті, життя міні-систем було коротким і нині немає методів для визначення їх життєвого шляху. Тому ми стоїмо перед проблемою на зразок тієї, з якою стикалися фізики, які намагалися вивчати гранично малі частинки, існування яких вислизало від них. Ймовірно, колись можливо буде винайти спосіб розуміння цих частинок (міні-систем), які заповнювали значну частинусоціальної історії людства; але сьогодні це не є реальним. Тому далі мова йтиме головним чином про світ-системи.

Другий тип суспільства - світові імперії, у яких були зібрані різні культури. Під останнім типом суспільства І.Валлерстайн мав на увазі не що інше, як капіталізм («капіталістичну систему»). Ось як їх визначає сам І.Валлерстайн: «Я стверджую, що емпірично існувало три такі моделі. «Міні-системи», названі так, тому що вони малі у просторі і, можливо, щодо короткі в часі (термін життя – близько шести поколінь), – високо однорідні з точки зору культурної та керуючої структур. Базисна логіка – логіка «взаємності» в обміні. « Світові імперії »- великі політичні структури (принаймні на вершині процесу розширення і скорочення, який, схоже, є їх долею) і охоплює широке розмаїття «культурних» зразків. Основна логіка системи - вилучення данини з одночасно локально самоврядних безпосередніх виробників (головним чином, сільських), яка вирушає в центр і перерозподіляється на тонку, але найважливішу мережу чиновників. «Світові економіки» - великі нерівномірні ланцюги з виробництва структур, розсічених численними політичними структурами. Базова логіка в тому, що накопичений прибуток розподіляється нерівно на користь тих, хто може досягти різних видів тимчасових монополій у ринкових мережах. Це – «капіталістична» логіка.

Таблиця 1. Типологія історичних систем І. Валлерстайна

У до-сільськогосподарську епоху було безліч міні-систем, чия стала смерть могла бути переважно результатом екологічних обставин плюс розколювання груп, що ростуть дуже рясно. Знання про цей період, як зазначалося раніше, дуже обмежені. Письменності був, і інформацію можна черпати лише з археологічних реконструкцій. У період між 8000 до н.е. та 1500 р. н.е. на планеті одночасно існувало безліч історичних систем усіх трьох різновидів. Світова імперія була найбільш сильною формою цієї ери, оскільки щоразу, коли вона розширювалася, вона руйнувала і/або поглинала і міні-системи, і світо-економіки, а коли вона скорочувалася, вона давала можливість відновлення міні-систем і світових економік. Більшість того, що ми називаємо історією цього періоду – це історія таких світ-імперій, яка зрозуміла, оскільки вони виховали культурних писарів, щоб фіксувати те, що відбувалося. Світові економіки були слабкою формою, індивідуальною, що ніколи не живе довго. Це тому, що вони дезінтегрувалися, або поглиналися світовою імперією, або трансформувалися в неї (через внутрішню експансію єдиного політичного цілого).

У районі 1500 одна така світова економіка зуміла уникнути цієї долі. З причин, які потребують пояснення, «сучасна миросистема» народилася з консолідації світової економіки. Внаслідок цього вона мала час досягти свого повного розвитку як капіталістичної системи. За своєю внутрішньою логікою, ця капіталістична світова економіка потім розширилася і охопила всю земну кулю, абсорбуючи у процесі всі існуючі світові імперії. Внаслідок цього до кінця ХІХ століття вперше за весь час існувала лише одна історична система на земній кулі. Це створило абсолютно нову структурну ситуацію, відповідно до якої в даний час немає співіснуючих історичних систем, зовнішніх по відношенню до тієї системи, що єдино вижила, яка називається капіталістична світ-економіка.

Постійне просторове розширення капіталістичної світ-економіки було функцією її головної рушійної сили, безперервного накопичення капіталу. Ця рушійна сила діяла і діє потрійним чином. Насамперед, горизонтальне просторове розширення сприяє відновленню коефіцієнта вилучення додаткової вартостіщоразу, коли цей коефіцієнт знижується в глобальному масштабі після виходу світ економіки з кон'юнктурного спаду (подоланого рахунок розширення глобального ефективного попиту через часткове перерозподіл цієї додаткової вартості в відносно менш прибуткові сектори). Процес географічної експансії підтримує інкорпорування у світ-економіку нових низькооплачуваних безпосередніх виробників, яке відновлює на колишньому рівні частку додаткової вартості, централізовану в руках невеликої кількості щодо великих «накопичувачів» капіталу.

По-друге, капіталістична світ-економіка включає структури, які особливо заохочують технологічний розвиток. У світ-імперіях також заохочувався технологічний розвиток, але в них існували також і відчутні перешкоди (які ґрунтовно уповільнювали цей процес), оскільки централізована влада постійно стикалася із серйозною політичною проблемою контролю своїх розсіяних по осях території намісників, а технологічний розвиток ускладнював такий контроль (що можна було б назвати "тенденцією до демократизації використання сили"). Швидкий технологічний прогрес, що дуже продуктивно вписався у нормальне функціонування капіталістичної світ-економіки, він зробив це технічно можливим, оскільки забезпечив військову можливість подолати опір мир-імперій включенню їх у світ-економіку.

По-третє, капіталістичний спосіб виробництва включає такі механізми, які ставлять в особливо невигідні умови тих, хто не виявляє чутливості до можливостей, що змінюються, для максималізації накопичення капіталу. Ті, хто контролюють економічну діяльність, і не роблять зусиль для максимального накопичення капіталу, зрештою зазнають краху і усуваються зі сцени. Навпаки, тут немає особливих механізмів влади, які могли існувати у світ-імперії, спрямованих на переслідування нераціональних способів споживання світового продукту. Немає шляхів систематичного та наполегливого впровадження антиринкових цінностей у процес прийняття рішень (як у світ-імперіях). Отже, відсутня підстава для ефективної протидії географічній експансії, оскільки вона показала себе корисною інтересам накопичення.

Поглиблення, капіталістичних процесів та географічне розширення меж суспільного поділу праці було результатом дії потужних сил, які створили та консолідували саму світ-економіку. Їхня дія досі незупинна.

І.Валлерстайн заперечує традиційні формаційний та цивілізаційний підходи до історії, пропонуючи нову, третю парадигму суспільного розвитку.

Традиційно вважалося, що капіталізм як суспільна система спочатку зародився в окремих найбільш розвинених країнах, і лише потім почало складатися капіталістичне світове господарство. Відповідно до концепції І.Валлерстайна, навпаки, капіталізм спочатку розвивався як цілісна система світових зв'язків, окремими елементами якої були національні економіки.

Капіталізм народився, за І.Валлерстайном, в 16 ст, коли в силу випадкового збігу обставин у Західній Європі мир-імперії поступилися місцем світ-економіці, заснованої на торгівлі. Капіталістична світ-економіка породила колоніальну експансію західноєвропейських країн, до 19 ст. вона придушила всі інші світ-економіки та світ-імперії, залишившись єдиною сучасною світ-системою.

Відповідно до теорії І.Валлерстайна, всі країни капіталістичної світ-економіки живуть в одному ритмі, що диктується «довгими хвилями». Кондратьєва.

Для капіталістичної світ-економіки характерно «осьовий розподіл праці» – розподіл на ядро (центр) та периферію. Країни європейської цивілізації, що утворюють ядро світового господарства, відіграють провідну силу світогосподарського розвитку. Позаєвропейські держави (за деякими винятками) утворюють периферію, тобто. є економічно та політично залежними. Відсталість країн периферії пояснюється, за І. Валлерстайном, цілеспрямованою політикою країн ядра – вони нав'язують підлеглим країнам таку економічну спеціалізацію, яка зберігає лідерство розвинених країн. Хоча розвинені країни пропагують ідеологію «вільної торгівлі», І.Валлерстайн вважає капіталізм глибоко антиринковою системою, оскільки країни ядра монополізують своє привілейоване становище та силою захищають його. Втім, у 20 ст. межа між ядром і периферією стала частково стиратися через активні спроби раніше відсталих країн (наприклад, Японії) увірватися в коло активних учасників світового господарства.

Крім антагоністичних взаємин між ядром та периферією іншим стрижнем еволюції капіталістичної світ-економіки є боротьба між країнами ядра. Еволюція капіталістичної світ-економіці є чергуванням періодів суперництва і гегемонії держав ядра за відносний (на противагу світ-імперіям) контроль над світ-системою. В цілому, поняття гегемонії можна визначити як такі відносини домінування одних країн над іншими, які дозволяє їм встановлювати принципи, процедури та правила поведінки, загальні для (всіх інших акторів) і всієї міжнародної системи в цілому. Справа в тому, що максимальне і найефективніше накопичення капіталу в капіталістичній світ-економіці відбувається тоді, коли вона досягає якогось серединного стану між світ-імперією (що пропонує безпосередню військово-політичну інтеграцію всього ядра) та «відкритим» суперництвом кількох приблизно рівних гравців. «Ідеальною ситуацією з погляду накопичення капіталу всередині системи як цілого, – пише І. Валлерстайн, – є існування домінуючої держави, досить сильної для того, щоб визначати правила гри та стежити за тим, щоб вони виконувались до кінця. Коли суперництво, як системна умова, заміщається гегемонією, це означає, що держава-гегемон може все. Але це означає, що воно може перешкоджати зміні (порушенню) правил з боку інших». гегемоном) режиму "розподілу" різних форм капіталу.

Прагнення гегемонії у міждержавній системі з І. Валлерстайну аналогічне прагненню володіти монополією у світовій системі виробництва і це прагнення повною мірою ніколи недосяжно. Ключовими тому, на думку І. Валлерстайна, є пошук відповіді такі питання щодо гегемонії: 1) як та чи інша держава досягає переваги стосовно іншим сильним державам, тобто. такого становища, яке ми можемо називати його гегемонією? 2) яку мироструктурну політику проводять держави-гегемони? 3) чому домінуючі держави втрачають свою гегемонію?

В історії було всього три держави - гегемони: 1) Сполучені провінції (Голландія) в середині XVII століття (1620-1672), Великобританія в середині XIX століття (1815-1873) та США - в середині двадцятого (пік - 1945-1967/7 ). По І. Валлерстайну, первинною причиною виникнення гегемонії є зовсім на військова сила, а досягнення першості у ефективності виробництва, у світ-економіці: виробниче, торгове і фінансове перевага. Кожна з трьох держав-гегемонів домінувала лише протягом короткого періоду, А саме тоді, коли перевага досягалася одночасно у всіх трьох сферах.

При цьому важливим фактором досягнення гегемонії було те, що вони протягом довгого часу не робили великих капіталовкладень у створення численних армій, проте кожна створювала великий торговий флот, який, крім своєї очевидної економічної функції, підтримував можливості цих держав у змісті військово-морських сил. «Можливо, - пише І. Валлерстайн, - це був справді ключовий фактор того, що ці держави виявилися в змозі подолати своїх головних суперників у боротьбі за гегемонію, а саме той факт, що вони невкладали гроші у створення великих армій».

Однак послідовне досягнення виробничої, торгової та фінансової переваги лише частково може бути пояснено досягненням перемоги у відповідному вигляді вільного ринкового змагання на світовому ринку, загальна перемога завжди вимагала державного впливу на створення переваг неринкового походження, поступове накопичення яких, рано чи пізно, трансформувалося у загальну структурно -Привілейовану позицію всередині капіталістичної світ-економіки Фінальна стадія боротьби за гегемонію (якісно перетворення неринкових переваг у структурно закріплену привілейовану позицію) в кінцевому підсумку призводить до вирішального військового зіткнення, яке І. Валлерстайн називає «тридцятирічної війною», в якій беруть участь всі протиборчі сили і протиборство йде по всьому світу.

Таких світових тридцятирічних воєн в історії капіталістичної світ-економіки було всього три: 1) У Тридцятирічної війні (1618-1648) голландські інтереси взяли гору над інтересами Габсбургів, 2) у наполеонівських війнах (1792-1815) англійці взяли гору над французами, у тридцятирічної «американо-німецьких» війнах 1914-1945 США перемогли Німеччину. Протікали вони швидше спорадично, ніж безперервно (причому що у них держави найчастіше змінювали боку й союзників, по ходу змінюючи і своїм ідеологічним переконанням), а завершувалися зрештою розгромом однієї з воюючих сторін. У всіх трьох випадках морська (/авіаційна) міць долала сухопутну. І кожному разі сили, віддані збереженню базової структури капіталістичної світ-економіки, перемагали ті сили, які прагнули перетворити їх у мир-империю. Так, голландська гегемонія, що призвела до політичної інституціалізації капіталістичної світ-економіки, виступила історичною альтернативою мир-імперії Габсбургів, британська – мир-імперії Наполеона, а американська – світ-імперії Гітлера. При цьому в тривалий період занепаду гегемонії завжди з'являлося два потенційні «претенденти на спадщину»: Англія та Франція після занепаду голландської гегемонії, США та Німеччина – після занепаду британської, а тепер Західна Європа та Японія – після поступового заходу гегемонії США.

Закінчення «тридцятирічної війни» щоразу знаменувалося перебудовою міжнародної системи та встановлення нової концепції світового порядку, що забезпечує довгострокові політико-економічні переваги державі-гегемону: це Вестфальський світ 1648 року, це система «європейського концерту» після Віденського конгресу 1815 . Домінуюча держава може зберігати свою гегемонію в періоди середньої тривалості тільки доти, доки вона може нав'язувати інституційні обмеження на ступінь свободи та відкритості світового ринку, який би працював у цьому випадку виключно на її благо (бо через свою більшу ефективність, виробники держави -гегемона в короткостроковій перспективі вигравали в умовах максимально відкритого та вільного світового ринку, однак у середньостроковій перспективі вони, зрештою, ставали б програли, оскільки стикалися з новими не менш ефективними конкурентами). Безпосередній період гегемонії в кожному випадку є відносно коротким і зазвичай становить період 25-30 років, після чого колишня держава-гегемон знову стає звичайною великою державою серед інших (навіть якщо вона і залишається якийсь час найсильнішою серед них у військовому відношенні. Занепад гегемонії. визначається зниженням загальної економічної ефективності через появу додаткових видів невиробничих витрат, що визначаються «тягарем лідерства» (перерозподілу монопольних доходів на користь середніх та нижчих верств, вкладення великих коштів у розвиток військової інфраструктури), відсутність яких свого часу таки послужило основою для піднесення держави -гегемона.

Таким чином, на думку І. Валлерстайна, в історії постійно відбувалися циклічні злети та падіння держав-гегемонів, які забезпечували необхідний рівень стійкої рівноваги міждержавних відносин, а також процеси безперешкодного накопичення капіталу. «Гегемонія, яка проіснувала надто довго, перетворила б систему на світ-імперію. А система, в якій не виникла держава-гегемон, не мала б можливостей для створення стійких часових порядків, необхідних максимального накопичення».

Аналіз «циклів гегемонії» показує досить точну кореляцію і з віковими трендами, і з циклічними ритмами Н. Кондратьєва. Повільне зростання гегемона відбувається в умовах довгострокового економічного підйому в умовах відносно вільної конкуренції безлічі гравців, закріплення домінуючої позиції найвдалішого (тобто ефективного) з них відбувається через перемогу у світовій «тридцятирічній війні» та подальшу реструктуризуючу угоду. Закріплення монопольної позиції гегемона веде до довгострокового відносного падіння ефективності та повернення до стану суперництва багатьох держав.

Аналізуючи історичні процеси минулого, І.Валлерстайн замислюється про те, що чекає на нас у майбутньому. Швидше за все, на його думку, це буде «золота середина» - між небом і землею, між процвітаючим «золотим мільярдом» і бідною периферією, між центром і периферією.

У статті «Світ, стабільність, легітимність.1990-2025/2050» він писав: «Періоду з 1990 по 2025/2050, ймовірно, бракуватиме миру, бракуватиме стабільності і бракуватиме легітимності. Частково це пояснюється занепадом США як гегемон світ-системи, але ще більшою мірою кризою останньої саме як світ-системи». Центр світу, на його думку, переміститься у найближчі 50-75 років у морську Японію. Японія перетворить США на свого молодшого партнера (як Великобританія це зробила з Голландією, а США, у свою чергу, з Великобританією) і об'єднаний японо-американський кондомініум рано чи пізно зійдеться у новій великомасштабній «тридцятирічній» світовій війні з «континентальним» ЄС, з якої вийде Японія Інші регіони капіталістичної світової економіки в тій чи іншій мірі будуть розподілені між цими двома альянсами: Північна та Південна Америка, Китай, Південно-Східна Азія та Тихоокеанський регіон увійдуть у японо-американську зону, Центральна та Східна Європа, Росія, Близький Схід, Африка та Індія – у зону європейську. Найважливіша проблема розвитку та консолідації цих двох зон у період 2000-2025 років. перебуватиме у виборі оптимальних методів інтеграції, перш за все, двох гігантів - Китаю та Росії. Для успішної інтеграції як Росія, так і Китай повинні досягти та підтримувати певний рівень внутрішньої стабільності та легітимності, яких ще повністю не досягнуто.

Отже, у прогнозованій І.Валлерстайній картині світу ми бачимо, по-перше, японський центр і, по-друге, дві периферії – «японо-американську» та «європейську». За певних умов Китай увійде до першої зони, а Росія опиниться в одній компанії, з одного боку, з Європою, а з іншого, з Африкою та Індією. У цій картинці принаймні два сусідства виглядають несподівано - Китаю з Америкою та Росії з Африкою.

І.Валлерстайн має і певні сценарії для майбутнього. Їх три. Ось вони: «Перший сценарій полягає у переході до неофеодалізму, який може у значно більш урівноваженій формі відтворити епоху нового смутного часу. Відмінними рисами даної системи буде парцеляризація суверенітету, розвиток локальних спільнот та місцевих ієрархій, загалом - виникнення «мозаїки» авторських регіонів, пов'язаних між собою лише нитками горизонтальних зв'язків. Така система може бути досить сумісною зі світом високих технологій. Процес накопичення капіталу не може більше служити рушійною силою розвитку такої системи, проте це буде різновид неегалітарної системи, способом легітимації якої, можливо, може з'явитися відродження віри в природні ієрархії. Другий сценарій пов'язані з встановленням щось на кшталт демократичного фашизму, коли буде розділений на дві касти: вищий шар приблизно з 20% світового населення, всередині якого підтримуватиметься досить високий рівень егалітарного розподілу, і нижчий шар, що з трудящих «пролів», т.і. тобто. з позбавленого політичних та соціально-економічних прав пролетаріату (решта 80% населення). Гітлерівський проект «нового порядку» саме передбачав щось близьке до цієї системи, проте він зазнав фіаско через самовизначення себе в межах надто вузького верхнього шару. Третім сценарієм може бути перехід до радикально більш децентралізованого у всесвітньому масштабі та високоегалітарного світового порядку. Така можливість здається найбільш утопічною, але її слід виключати. Для її реалізації буде потрібне суттєве обмеження споживчих витрат, але це не може бути просто соціалізація бідності, бо тоді політично цей сценарій стає неможливим». Якщо судити за двома першими сценаріями: краще, ніж тепер, не буде. Що ж до третього, то він визнається найбільш утопічним і самим І.Валлерстайном, а тим часом сам він вважає людиною, яка визнає неминучість прогресу в людській історії.

На сучасний світ І.Валлерстайн дивиться як на «велике всесвітнє безладдя». Ось чому на людей нашого часу він накладає колосальну відповідальність, без якої неможливий рух уперед, що передбачає не лише сьогохвилинне виживання, а й тривалу боротьбу із соціальною нерівністю. У статті "Геокультура розвитку чи трансформація нашої геокультури?" він писав: «У цей час великого всесвітнього безладдя, кризи нашої сучасної світо-системи, історичного капіталізму ми підемо вперед тільки в тому випадку, якщо будемо в змозі ясно розглянути всю картину. Це буде період подвійної боротьби – боротьби за миттєве виживання та боротьби за оформлення майбутньої історичної системи, яка врешті-решт виникне з нинішнього системного хаосу. Ті, хто намагаються створити нову структуру, повторюючи ключову рису існуючої системи - ієрархічну нерівність, зроблять все для зосередження нашої уваги на проблемі миттєвого виживання, щоб ми не змогли висунути історичні альтернативи їхньому проекту підробленої трансформації, поверхневої трансформації, що залишає в недоторканності су

Ідеї І. Валлерстайна були спочатку викладені у низці статей. Широко відомі вони стали після виходу друком у 1974 р. його книги «Сучасний світ-система I. Капіталістичне землеробство та виникнення європейського світу-економіки у шістнадцятому столітті». За першим томом були ще два (II. 1980; III. 1989) і безліч інших робіт. Саме в них його метод отримав назву світ-системного підходу (перспективи), або світ-системного аналізу.

На відміну А.Г. Франка та Ф. Броделя І. Валлерстайн ставить найзагальніші питання методології історичного дослідження. Він критикує підхід до історії, який називає девелопменталістським (від англ. development- розвиток). Відповідно до цього погляду, світ складається з безлічі «суспільств». Називають ці освіти по-різному: «держави», «нації», «народи», але мають на увазі якісь «політико-культурні одиниці». Поняття «індивідуального суспільства» постає як «базисна одиниця аналізу». Одні вважають, що такі суспільства розвиваються однаково, інші вважають, що кожне йде своїм історичним шляхом.

Після Другої світової війни утвердилася перспектива, яку можна назвати девелопменталізмом. Вона у тому, що це суспільства залучені у розвиток, причому прогресивне. Всі вони розвиваються паралельними шляхами і всі вони однаковою мірою здатні досягти бажаних результатів.

Одна з цих версій – ліберальна, найяскравіше представлена роботою У. Ростоу «Стадії економічного зростання. Некомуністичний маніфест». «Ростоу, – пише І. Валлерстайн, – розглядає процес зміни як серію стадій, через які має пройти кожна національна одиниця. Це стадії, якими, як вважає Ростоу, пройшла Великобританія. А Великобританія є вирішальним прикладом, бо вона є першою державою, яка вступила на революційний шлях, що веде до сучасного індустріального світу. Звідси випливало, що цей шлях є моделью, яка повинна бути скопійована іншими державами. Залишалося лише аналізувати, як відбувається рух із однієї стадії на іншу, з'ясовувати, чому деякі нації рухаються повільніше, ніж інші, і наказувати (як лікарі), що нація має зробити, щоб прискорити процес «зростання». 216 Wallerstein I. The Present State of the Debate on World Inequality // World Inequality. Origins and Perspective of World Systems. Монреаль. 1975. P. 14.

Інша версія – марксистська. «У соціалістичному світі в цей період, – продовжує І. Валлерстайн, – не з'явилося книги, що дорівнює роботі Ростоу. Замість неї існувала застаріла схема еволюційного марксизму, яка також виставляла жорсткі стадії, якими кожна держава чи географічна спільність має пройти. Відмінності лише тому, що це стадії покривали тривалий історичний час, а країною-моделлю був СРСР. Ці стадії відомі як рабство-феодалізм-капіталізм-соціалізм. Абсурдність цієї жорсткої схеми, яка йде від 30-х років, і її повну незастосовність на національному рівні нещодавно добре показав індійський марксистський інтелектуал Ірфан Хабіб, який показав не лише величезну значимість поняття «азіатського способу виробництва», а й нелогічність наполягання на тому, що різні історичні способи вилучення надлишку (додаткового продукту - Ю.С.) необхідно повинні мати місце у всіх країнах і слідувати у специфічному порядку». 217 Ibid. P. 15.

«...Я згоден, - закінчує автор, - з його (І. Хабіба. - Ю.С.) фундаментальним становищем, що ця версія марксистської думки, що переважала між 1945 та 1965 рр.. є «механічне копіювання» ліберальних поглядів. По суті аналіз той самий, що з Ростоу, ще, що назви стадій змінено, а роль країни-моделі перенесено з Великобританії на СРСР. Я називаю цей підхід девелопменталістською перспективою, незалежно від того, хто її дотримується – ліберали чи марксисти». 218 Ibid.

Але незважаючи на всі подібні теорії, розрив між «розвиненими» і «розвиваються» суспільствами не зменшується, а зростає. Все це свідчить, що такий підхід не годиться і має бути замінений іншим – «світ-системною перспективою». 219 Wallerstein I. World-System Perspective на Social Sciences // I. Wallerstein. The Capitalist World-System. Essays. Cambridge etc., Paris, 1979. P. 153-155 Ця нова перспектива повільно прокладає собі дорогу в науковій думці, починаючи з 1960-х років. У неї немає поки що загальноприйнятої назви, ранні формулювання цього погляду часткові, плутанні та неясні. Але саме вона виявилася на роботах Р. Пребіша, С. Фуртаду, Д. Сієри, А.Г. Франка, Т. Дус-Сантуса, А. Еммануеля, С. Аміна, Р.М. Маріні, У. Мелотті. 220 Wallerstein I. Сучасний держава, що розгортається на світ незмінності... P. 15-16.

Девелопменталістський підхід не лише суперечить дійсності. Він абсолютно неспроможний і методологічно. Він передбачає створення «аісторичних» (антисторічних) моделей соціальних змін. Використання поняття «розвитку» неминуче передбачає виділення «стадії» у «розвитку» соціальної структури. «Вирішуюча проблема при порівнянні «стадій», - пише І. Валлерстайн, - це визначення одиниць, синхронними портретами (або, якщо бажаєте, «ідеальними типами») яких ці стадії є. І фундаментальна помилка аісторичної соціальної науки (включаючи аісторичні версії марксизму) полягає в матеріалізації та перетворенні частин тотальності в такі одиниці, а потім порівняння цих існуючих лише теоретично, але які видаються тепер існуючі цілісності, одиниць». 221 Wallerstein I. Розвиток і майбутній героїчності World Capitalist System: Concepts for Comparative Analysis // I. Wallerstein. The Capitalist World-System. Essays. Cambridge etc., Paris, 1979. P. 3. В цілому, І Валлерстайн приходить до висновку, «що всі «ідеальні типи» різних версій девелопменталістської перспективи однаково далекі від емпіричної реальності». 222 Wallerstein I. The Present State of the Debate on World Inequality... P. 22. Тому потрібно повністю відмовитися.

Переходячи від цих надто абстрактних міркувань до конкретніших, І. Валлерстайн пояснює, чому «національну державу» не можна брати за одиницю історії. Зараз увесь світ утворює єдиний капіталістичний світ-економіку. «З цієї передумови випливає, що національні держави є несуспільствами, які мають окремі, паралельні історії, а частинами цілого, що відбивають це ціле. У тій мірі, на якій стадії існують, вони існують для системи як цілого». 223 Ibid. P. 16. Тому "такої речі", як "національний розвиток", не існує, і "істинним об'єктом порівняння є світ-система". 224 Wallerstein I. Розвиток та майбутнє героїчності World Capitalist System... P. 4.

І це вірно і стосовно періоду до виникнення капіталістичного світу-економіки. Існували в попередні епохи «племена», громади, як і, як і нації-держави, були тотальними системами. 225 Wallerstein I. The Modern World-System I. Capitalist Agriculture and Origin of European World-Economy в Sixteenth Century. New York etc., 1974. P. 348.

Взагалі, має бути відкинуто припущення, що існує «суспільство». 226 Wallerstein I. World-System Perspective on the Social Sciences... P. 155. Потрібна альтернативна можливість організації матеріального світу, потрібна інша одиниця аналізу. Її дає світ-системний підхід. «Світ-системна перспектива приймає за контрастом, що соціальні дії відбуваються в об'єкті, всередині якого існує поділ праці, і прагне відкрити емпірично,уніфікований чи не уніфікований такий об'єкт політично чи культурно, з'ясувати теоретично,які наслідки існування чи неіснування такої єдності». 227 Ibid. І навіть ми говоритимемо про стадії, то «це має бути стадії соціальних систем, тобто. тотальності. А єдиними тотальностями, які існують чи історично існували, є мінісистеми та світи-системи, а у XIX та XX століттях існував і існує один єдиний світ-система – капіталістичний світ-економіка». 228 Wallerstein I. Розвиток та майбутнє героїчності World Capitalist System... P. 4-5.

Поряд із поняттям «соціальна система» І. Валлерстайн користується поняттям «спосіб виробництва», маючи при цьому на увазі не так виробництво, взяте у певній суспільній формі, скільки форми розподілу та обміну. В основу своєї класифікації способів виробництва І. Валлерстайн поклав уявлення засновника субстантивістського напряму в економічній антропології (етнології) Карла Поланьї (1886-1964) про три основні форми «економічної інтеграції»: реципрокацію (reciprocity), редистрибуцію (redistribution) та ринковий.

І. Валлерстайн називає всі самодостатні економічні освіти соціальними системами. Їх він насамперед поділяє на мінісистеми та світи-системи.

Про мінісистеми він пише найменше. Це дуже невеликі недовговічні автономні освіти, яких було надзвичайне безліч. Вони забезпечували своє існування полюванням і збиранням або найпростішим землеробством, і в них існував реципрокальний, лініджний або реципрокально-лініджний (reciprocal-lineage) спосіб виробництва. У мінісистемах існував повний поділ праці та культурна єдність. На цей час мінісистеми зникли. Фактично, говорячи про мінісистемах, І. Валлерстайн, має на увазі первісні громади, які були соціоісторичними організмами. Таким чином, вся оригінальність підходу зводиться тут лише до заміни звичної нової термінології.

Ознака світу-системи - самодостатність. Як підкреслює І. Валлерстайн, "світ-система" - не "світова система", а "система", що є "світом". Мир-система - одиниця з єдиним поділом праці та множинністю культур. Існує два види світів-систем. Один – з єдиною політичною системою – світи-імперії, інший без політичної єдності – світи-економіки. Світи-економіки – нестабільні, вони або зникають, або трансформуються у світи-імперії. Світи-імперії базуються на методі виробництва, який автор називає редистрибутивним, данницьким, або редистрибутивно-данницьким (redistributive-tributary).

Світи-імперії порівняно великі за розмірами, їх було багато, але значно менше ніж мінісистем. Вони тривалий час існували поряд із мінісистемами. Для характеристики світів-імперій вченими часто застосовується термін "цивілізація".

Практично під світами-імперіями І. Валлерстайн розуміє країни, тобто. системи, що складаються з панівного соціоісторичного організму та кількох підлеглих. У результаті його поля зору випадають соціоісторичні організми, які входили до складу держав. А таких була більшість історії людства. Випадають, наприклад, міста-держави Шумера, якими вони були до виникнення акадської держави, поліси архаїчної та класичної Греції. Та й постійно наведений І. Валлерстайном як приклад Єгипет в епоху Стародавнього царства ніяк не може бути віднесений до світів-імперій. Він був у культурному відношенні однорідний.

Але найбільше проблем виходить у І. Валлерстайна зі світами-економіками. Як він пише, світи-економіки докорінно відрізняються як від мінісистем, так і світів-імперій і формальною структурою, і способом виробництва. Так як у світі-економіці немає єдиної політичної влади, то перерозподіл виробничого надлишку може відбуватися лише за допомогою ринку. Тому спосіб виробництва у світі-економіці може бути лише капіталістичним. 229 Wallerstein I. World-System Perspective на Social Sciences... P. 159.

Але сам він неодноразово підкреслював, з одного боку, що світи-економіки існували задовго до XVI ст., 230. Idem. The Modern World-System I... P. 17, 348. а з іншого, що капіталістичний спосіб виробництва став виникати лише з XVI ст. 231 Wallerstein I. Розвиток та майбутнє героїчності World Capitalist System... P. 6; Idem. The Modern World-System I... P. 348; Idem. World-System Perspective on the Social Sciences... P. 161. Прагнучи знайти вихід із становища, І. Валлерстайн у пізніших роботах говорить про «протокапіталістичні елементи» і навіть «протокапіталізм». 232 Wallerstein I. West, Capitalism and the Modern World-System // Review. 1992. Vol. 15. №4.

Найгірше у нього з середньовічною Європою. З одного боку, вона була політично роздроблена і тому могла бути мир-империей. З іншого боку, вона не вкладалася й у поняття світу-економіки. В результаті І. Валлерстайн то називає її просто світом-системою, без віднесення до певного виду. Idem. Від Feudalism до Capitalism: Transition or Transitions // I. Wallerstein. The Capitalist World-System. P. 142. , то заявляє, що вона взагалі була ніяким світом-системою. 234 Wallerstein I. Modern World-System I... P. 17.

А там, де він називає Європу просто світом-системою, визначає цю систему як редистрибутивну. 235 Wallerstein I. World-System Perspective on the Social Sciences... P. 161; Idem. From Feudalism to Capitalism... P. 142. Тим самим він суперечить своїм власним тезою, що редистрибуція можлива лише за наявності єдиної політичної влади. Щоб урятувати становище, він виступає із твердженням, що політичну єдність можливе не лише у високо централізованій формі (власне «імперії»), а й у адміністративно вкрай децентралізованій (феодальна форма). 236 Wallerstein I. World-System Perspective на Social Sciences... P. 158.

Характеризуючи середньовічну Європу як редистрибутивний світ-систему, І. Валлерстайн каже, що вона якраз базувалася на феодальному способі виробництва. 237 Wallerstein I. From Feudalism to Capitalism... P. 142. Але це дає виходу з становища. Якщо щодо, скажімо, Франції X-XII ст. ще можна говорити про якусь політичну єдність, нехай украй децентралізовану (був король, васалами якого вважалися всі великі феодали Франції), то нічого подібного не можна сказати про Західну Європу в цілому, не кажучи вже про всю Європу. Та й французький король у названий період найменше міг займатися редистрибуцією у масштабі країни.

Але як би там не було, з XVI ст. Феодальна Європа трансформується у капіталістичний світ-економіку. Європейський світ-економіка – єдиний, який вижив: не дезінтегрувався та не перетворився на світ-імперію. Розвиваючись, він поступово втягнув у себе всі соціальні системи, що існують у світі, без найменшого виключення. Весь сучасний світ є один єдиний світ-систему -капіталістичну світову економіку. У названій вище багатотомній монографії (мають з'явитися ще два томи – четвертий та п'ятий) І. Валлерстайн малює картину становлення європейської капіталістичної системи та її перетворення на світову.

Світ-економіка поділяється на ядро, напівпериферію та периферію. Кордони між цими частинами відносні. Окремі держави можуть переходити та переходять з одного підрозділу до іншого. Ядро світу-системи складається з кількох країн, тобто. Власне соціоісторичних організмів. Але вони не є рівноправними. Одне є гегемоном. Історія ядра - історія боротьби за гегемонію між кількома претендентами, перемоги одного з них, його панування над світом-економікою та подальшого його занепаду. Але головне - відносини ядра та периферії. Суть їх у тому, що держави ядра безоплатно привласнюють надлишок, створений країнах периферії.

У застосуванні до сучасності світ-системний підхід І. Валлерстайна є одним з різновидів концепцій залежності (залежного розвитку). Критикуючи концепції модернізації з суто практичної погляду, він говорив: «Велика ілюзія теорії модернізації полягала у обіцянні зробити всю систему «ядром» без периферії. Сьогодні цілком очевидно, що це неможливо». 238 Валлерстайн І. Росія та капіталістична світ-економіка, 1500 - 2010 // Див. 1996. № 5. С. 42.

Капіталістичний світ-система з неминучістю поляризований на центр і периферію, і розрив між ними не лише не зменшується, а навпаки, безперервно посилюється. Насамперед виявляється у зростанні зубожіння трудящих мас периферійних країн. «Я думаю, - підкреслює І. Валлерстайн, - Маркс мав рацію в одному з найскандальніших своїх прогнозів, від якого згодом відхрестилися самі марксисти. Еволюція капіталізму як історичної системи справді веде до поляризації та до абсолютному,а не тільки відносномузубожіння більшості». 239 Там же.

2.10.4. Світ-системний підхід: плюси та мінуси

Якщо говорити загалом про побудови Ф. Броделя та І. Валлерстайна, то їх цінність полягає у пильній увазі до «горизонтальних», тобто. міжсоціорним, зв'язкам та у прагненні розробити поняття, які б їх краще відбити. Їм добре вдалося показати, що, принаймні в новий час, неможливо зрозуміти історію жодного конкретного, окремого суспільства без урахування на нього інших таких самих суспільств, що входять в одну з ним соціорну систему, без урахування місця, яке він займає в цій системі . Дослідження системи соціоісторичних організмів як цілого необхідна умоварозуміння розвитку кожного окремого суспільства, що входить до цієї системи. Багато цікавого було сказано І. Валлерстайном та світ-системниками про взаємини центру та периферії капіталістичної світової системи в нашу епоху.

Але концентрація уваги на міжсоціорні відносини привела і Ф. Броделя, і особливо І. Валлерстайна до абсолютизації цих зв'язків. Це виявилося у перебільшенні ролі соціорної системи та недооцінці відносної самостійності складових її соціоісторичних організмів. І той, і інший були схильні до розчинення соціоісторичних організмів у системі. Абсолютизація міжсоціорних, «горизонтальних» зв'язків з неминучістю призвела як до заперечення існування окремих конкретних суспільств, до ігнорування внутрисоциорных міжстадіальних, «вертикальних» зв'язків.

І. Валлерстайн почав з багато в чому справедливої критики теорії стадій економічного розвитку У. Ростоу та всіх взагалі лінійно-стадіальних концепцій модернізації, з критики ортодоксального лінійно-стадіального розуміння зміни суспільно-економічних формацій. Це призвело його до теоретичної (але не завжди практичної) відмови від поняття окремого, конкретного суспільства (соціоісторичного організму), від поняття типу взагалі і особливо стадіального типу такого суспільства, а тим і стадій його розвитку, і, в кінцевому результаті - стадій всесвітньо -Історичного розвитку.

Крах лінійно-стадіальних концепцій модернізації та взагалі лінійно-стадіального розуміння історії був сприйнятий І. Валлерстайном як аварія унітарно-стадіального розуміння історії взагалі. І це сталося незважаючи на те, що І. Валлерстайн знав зі статті І. Хабіба про можливість не тільки лінійного, але зовсім іншого розуміння зміни суспільно-економічних формацій.

І у своїй критиці понять розвитку та прогресу І. Валлерстайн не самотній. Його погляди на цілу низку істотних моментів замикаються зі своєрідним підходом до процесу всесвітньої історії, який може бути названий нігілістичним, або антиісторичним. Цей підхід протистоїть як унітарно-стадіальному, і плюрально-циклическому розумінням історії.

2.11. СУЧАСНИЙ АНТИІСТОРИЗМ («АНТИІСТОРИЦИЗМ»)

Іммануїл Моріс Валлерстайн (Immanuel Maurice Wallerstein, 28 вересня 1930, Нью-Йорк, США) - американський соціолог, політолог і філософ-неомарксист, один із засновників світ-системного аналізу, один із провідних представників сучасної лівої суспільної думки.

Навчався в Колумбійському університеті, займаючись соціологією та африканістикою (1951, бакалавр; 1954, магістр; 1959, професор). У 1951-1953 роках служив у армії.

З 1959 по 1971 викладав на факультеті соціології Колумбійського університету, був наймолодшим професором. На початку 1960-х був радником в адміністрації Кеннеді, і навіть ходили чутки, що він отримає призначення держсекретарем США. З 1971 по 1976 - професор соціології в Університеті МакГілл (Монреаль, Канада). З 1976 по 1999 - почесний професор соціології в Університеті Бінхемтона (штат Нью-Йорк, США). З 2000 року – провідний дослідник у Єльському університеті.

З 1994 по 1998 рік обіймав посаду голови Міжнародної соціологічної асоціації.

Починаючи з 60-х років займався питаннями загальної теорії соціально-економічного розвитку. Автор світ-системної теорії, створеної під впливом французького історика Фернана Броделя.

На його думку, «Ленін для Росії неминуче виявиться центральною фігурою ХХ століття»: «З часом у Росії дуже ймовірна політична реабілітація Леніна. Десь до 2050 року він цілком може стати головним національним героєм».

Член редакційної ради журналів "Соціальна еволюція та історія", "Asian Perspective", "Africa today" та ін.

Книги (4)

Аналіз світових систем та ситуація в сучасному світі

До цієї збірки включені статті, виступи та фрагменти з книг І. Валлерстайна, американського соціолога та економіста, одного з найавторитетніших учених, які займаються проблемою миро-системного аналізу. На переконання автора неможливо зрозуміти сучасний стан капіталізму та його майбутнє, не розглянувши його історію. Як і будь-яка система, капіталізм мав початок і, отже, матиме кінець. Його закони не є «природними», бо раніше існували інші суспільства, які жили за іншими законами, але так само не є вони і «неприродними» або суперечать людській сутності, бо благополучно працювали п'ять сотень років.

Проблема не в моральних перевагах чи недоліках капіталізму, не в працьовитості чи лінощі окремих народів, а в історичних межах, що існують для розвитку будь-якої системи. У цьому плані, на думку Валлерстайна, саме глобальне розширення капіталізму, інтеграція всього світу в одну світоекономіку є провісником потрясінь: можливості зовнішньої екстенсивної експансії вичерпані. Майже всі відомі джерела зростання вже мобілізовані. Має бути великі зміни.

Історичний капіталізм. Капіталістична цивілізація

Всесвітньо відомий американський вчений Іммануїл Валлерстайн - батько-засновник світ-системного аналізу, автор тритомника «Сучасна світ-система», цілої низки інших книг та величезної кількості статей.

І.Валлерстайн аналізує економічне функціонування капіталістичної системи, роль держави у накопиченні капіталу, роль наукової культури як потужної соціальної зброї. сильних світуцього».

Особливу увагу приділено різним міфам капіталістичної системи (про прогрес, меритократію тощо), показано механізм дії ідеологічного тандему «расизм — універсалізм». І.Валлерстайн, крім того, пропонує «балансовий звіт» досягнень та провалів капіталістичної цивілізації, а також аналіз тих внутрішніх дилем, які історичний капіталізм не здатний вирішити і які вже підвели його до краю прірви.

Книга розрахована не лише на спеціалістів, а й на широке коло читачів, які цікавляться соціологією, економікою, політикою, коротше – долями сучасного світу.

Після лібералізму

Книга видатного американського соціолога Іммануеля Валлерстайна «Після лібералізму» є результатом багаторічної роботи автора над історією капіталістичної світосистеми та водночас політичним прогнозом, що ґрунтується на аналізі глобальних економічних та політичних процесів 1990-х років. Всупереч ідеологам ліберальної глобалізації, Валлерстайн переконаний, що буржуазна світосистема перебуває в глибокій кризі, на порозі змін, які можуть призвести до виникнення абсолютно нового світопорядку.

Раса, народ, клас. Двозначні ідентичності

Дискусійне уявлення «больових точок» соціально-політичної історії та теорії XX століття. Спільне дослідження французького філософа Етьєна Балібара, учня і наступника Л. Альтюссера, і автора класичної роботи, що стала Сучасна миро-система («The Modem World-System», 1974-1988 (3 т.)) американця Іммануїла Валлерстайна.

Іммануїл Моріс Валлерстайн(англ. Immanuel Maurice Wallerstein; нар. 28 вересня 1930, Нью-Йорк, США) - американський соціолог, політолог і філософ-неомарксист, один із засновників світ-системного аналізу, один із провідних представників сучасної лівої суспільної думки.

Біографія

Народився в сім'ї емігрантів з Австро-Угорщини у 1930 році в Нью-Йорку.

З 1994 по 1998 рік обіймав посаду голови Міжнародної соціологічної асоціації.

У 1964 році одружився з Беатріс Фрідман, має дочку.

Наукові інтереси, ідеї

В есе під назвою «Чи існує Індія?» Валлерстайн показує, що Індія як суверенна держава сформувалася в рамках сучасної капіталістичної світ-системи як її частина, і її історія була сконструйована політичними діячами, вченими та широкими масами у теперішньому та недавньому минулому як спосіб легітимізації існуючого стану речей:

Давайте на секунду уявимо, що сталося, якби в період 1750–1850 років англійці колонізували переважно територію старої Імперії Великих Моголів, назвавши її Хіндустаном, а французи одночасно зайняли б південні (переважно населені дравідами) регіони нинішньої Республіки Індія. Чи вважали б ми сьогодні після того, що Мадрас був споконвічною «історичною» частиною Індії? Чи використали б ми взагалі це слово Індія? Я думаю що ні. Натомість учені з усього світу, мабуть, писали б пухкі томи, які доводять, що з незапам'ятних часів Хіндустан і Дравидія були двома принципово різними культурами, народами, цивілізаціями, націями чи інакше відрізнялися якимось іншим чином.
Валлерстайн І. Чи існує насправді Індія?

Участь у редакціях журналів

Член редакційної ради журналів "Соціальна еволюція та історія", "Asian Perspective", "Africa today" та ін.

Нагороди

2004 – золота медаль Кондратьєва «за видатний внесок у розвиток суспільних наук».

Бібліографія

Валлерстайн І. Аналіз світових систем та ситуація в сучасному світі / Пер з англ. П. М. Кудюкіна за загальною ред. Б.Ю. Кагарлицького. – СПб.: Університетська книга, 2001. – 416 с. - ISBN 5-94483-042-5.
Валлерстайн І. Після лібералізму/За ред. Б. Ю. Кагарлицького. – М.: Едиторіал УРСС, 2003. – 256 с. - 3000 прим. - ISBN 5-354-00509-4. (англ. After Liberalism)
Валлерстайн І., Балібар Е. Раса, нація, клас. Двозначні ідентичності/Загальна ред. Д. Скопіна, Б. Кагарлицького. - М: Логос-Альтера, Ессе Homo, 2003. - 272 с. (англ. Race, nation, class. Ambiguous identities)
Валлерстайн І. Кінець знайомого світу: Соціологія ХХІ століття. – М.: Логос, 2004. – 368 с. - ISBN 5-94010-255-7. (англ. The End of the World as We Know It: Social Science for the Twenty-First Century)
Валлерстайн І. Миросистемний аналіз: Введення / пров. Н. Тюкіної. М.: Видавничий дім «Теритирія майбутнього», 2006. – 248 с.
Валлерстайн І. Історичний капіталізм. Капіталістична цивілізація. – М.: Товариство наукових видань КМК, 2008. – 176 с.
Валлерстайн І. Світ-система Модерну. Т. I. Капіталістичне сільське господарствота витоки європейського світу-економіки у XVI ст. – М.: Університет Дмитра Пожарського, 2015. – 552 с. - ISBN 978-5-91244-096-0 (англ. The Modern World-System, vol. I: Capitalist Agriculture and Origins of European World-Economy in the Sixteenth Century, 1974)
Валлерстайн І. Світ-система Модерну. Т. ІІ. Меркантилізм та консолідація європейського світу-економіки, 1600-1750. – М.: Університет Дмитра Пожарського, 2016. – 528 с. - ISBN 978-5-91244-097-7 (англ. The Modern World-System, vol. II: Mercantilism and Consolidation of the European World-Economy, 1600-1750, 1980)
Валлерстайн І. Світ-система Модерну. Т. ІІІ. М: Видавництво Університету Дмитра Пожарського, 2016.
Валлерстайн І. Світ-система Модерну. Т. ІV. М: Видавництво Університету Дмитра Пожарського, 2016.
Валлерстайн І. Соціальна зміна вічна? Ніщо ніколи не змінюється?// Соціологічні дослідження. – 1997. – № 1. – С. 8-21.
Валлерстайн І. Миросистемний аналіз// Час світу. Альманах сучасних дослідженьз теоретичної історії, макросоціології, геополітики, аналізу світових систем та цивілізацій / За ред. Н. С. Розова. Новосибірськ, 1998. – Випуск 1. – С. 105-123.
Валлерстайн І. Винаходи реальностей Часу-Простору: до розуміння наших історичних систем // Час світу. Альманах сучасних досліджень з теоретичної історії, макросоціології, геополітики, аналізу світових систем та цивілізацій / Под ред. Н. С. Розова. – Новосибірськ, 2001. – Випуск 2.
Валлерстайн І. Миросистемний аналіз
Валлерстайн І. Інтелектуали в епоху переходу
Валлерстайн І. Шок та трепет? // Логос. – 2003. – № 1.
Валлерстайн І. Кінець початку // Логос. – 2003. – № 1.
Валлерстайн І. Орел пішов на аварійну посадку// Логос. – 2003. – № 2.
Валлерстайн І. Периферія / / Економічна теорія / За ред. Дж.Ітуелла, М.Мілгейта, П.Ньюмена. - М: ІНФРА-М, 2004. - С.671-679.
Валлерстайн І. Ні патріотизм, ні космополітизм (PDF) // Логос. – 2006 – №2.
Валлерстайн І. Нові повстання проти системи. //<БЕЗ ТЕМЫ>. - 2007. - № 4
Валлерстайн І. Маркс та слаборозвиненість // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2008. – № 1.
Валлерстайн І. Модернізація: світ праху її// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2008. – № 2.
Валлерстайн І. Європейський універсалізм: риторика влади (PDF) // Прогноз. – 2008. – № 2 (14).
Валлерстайн І. Маркс та історія: плідне та неплідне прочитання (з книги Е. Балібара та І. Валлерстайна «Раса, нація, клас. Двозначні ідентичності»)
Валлерстайн І. Капіталізм у найближчому майбутньому вичерпає свій потенціал
Валлерстайн І. Чи існує насправді Індія? // Логос. – 2006, – № 5. – С. 3-8.
Валлерстайн І. Капіталізм: супротивник ринку? // Логос. – 2006. – № 5. – С.9-13.
Wallerstein I. The Capitalist World-Economy. Cambridge University Press, 1979.
Wallerstein I. The Modern World-System, vol. III: The Second Great Expansion of the Capitalist World-Economy, 1730-1840's. San Diego: Academic Press, 1989.
Wallerstein I. The Modern World-System, vol. IV: Centrist Liberalism Triumphant, 1789-1914. Berkeley/Los Angeles/London: University of California Press, 2011.